Депутат Полтавської обласної ради Олександр Копелець прибув у редакцію на півгодини раніше, аніж мала розпочатися наша з ним «кабінетна розмова». Традиційні кава, чай, фрукти й інтерв’ю розпочалося.
Як і було обумовлено раніше, першим запитання почав задавати Олександр Копелець.
- Під час попередньої, ще не «кабінетної», розмови Ви дали згоду підтвердити той факт, що статті, які компрометували Копельця, носили замовний характер. От я б і хотів дізнатися, хто їх замовляв і як вони проплачувались.
- Повністю замовними статті, в яких містилася негативна інформація щодо Копельця Олександра Олександровича, назвати не можна. Дійсно, нам неодноразово надавалась інформація заступником голови райради Миколою Жуком з приводу тих чи інших негараздів, як то несплати податків, неповернення позик господарствами, очолюваними Копельцем. Були дзвінки із запрошенням приїхати і під час конфліктних ситуацій навколо землі у Жуках. Телефонували й жителі Жуків, і голова фермерського господарства «Громада» Сергій Жук. Ми виїжджали. Так, визнаю, були й пропозиції щодо «зернечка». Але ми їх делікатно ігнорували. А при висвітленні тих подій надавали слово і Олександрові Копельцеві.
Єдиний раз автор цих рядків отримав матеріальну винагороду у розмірі 500 гривень. Було це під час виборчої кампанії. Соцпартія в установленому законом порядку проплатила за агітаційний матеріал. Певно, він сподобався Миколі Жуку, що він окремо заплатив і за його написання. Нічого незаконного чи неморального в цьому не бачу. «Бруду» ні на кого в тій статті не було. А я, як приватний підприємець, котрий надає інформаційні послуги, маю право отримувати за це гроші.
Взагалі-то випадки, коли люди, викликаючи журналістів для висвітлення тих чи інших конфліктних ситуацій, щось пропонують, не є унікальними. Буває, що дають бензин, буває – гроші. І цілком можливо, що при цьому вони сподіваються на висвітлення ситуації виключно на їх користь. Але ми так не робимо. У будь-якій ситуації «ЕК» дає можливість висловитися всім сторонам конфлікту. Ну що, задовольнила Вас моя відповідь?
- Так. А ще в мене є побажання для журналістів Вашої газети. Візьміть і проведіть своє розслідування з приводу того, злодій Копелець чи ні. Виясніть в кінці-кінців, чи плачу я податки, чи віддаю позики, чи розраховуюсь за користування землею. Я зі свого боку надам всі документи, що в мене є – довідки з податкової, з прокуратури, з інших фінансових та контролюючих органів. І ви, в свою чергу, запитайте, чи є в державних служб претензії до «Довіри» та «Покрови». А люди нехай почитають і зроблять свої висновки.
- Добре, ми це зробимо. Але, звичайно, не за один день. А тепер, з Вашого дозволу, свої запитання задаватимемо ми.
- Згоден.

Кобеляцька влада навіть не подала заявку на газифікацію Світлогірського
- Днями Ви, взявши участь у сесії облради, приступили до виконання депутатських обов’язків. Які перші враження?
- Вцілому – позитивні. До речі, це була 17 сесія, яка відбулася 17 вересня, а мені в залі було відведено місце №17. Ось така арифметика. Сподіваюсь, такий збіг чисел буде для мене щасливим, і робота в облраді стане продуктивною. Хоча під час першої сесії мені і моїм колегам, новообраним депутатам від Блоку Литвина, довелось більше виконувати роль спостерігачів. Адже в роботі комісії ми ще участі не брали, і тому більшість інформації сприймали «з голосу». А в таких випадках важко приймати повністю продумані і зважені рішення. До того ж, найбільш важливі для життя області питання, ті, що стосуються використання наших земель підприємствами нафто-газового комплексу були зняті з порядку денного.
- Питання, пов’язані з Кобеляцьким районом, розглядались?
- Коли мова йшла про газифікацію, прозвучала інформація, що наш район в цьому дуже важливому питанні посідає «почесне» 23-е місце в області. А наші районні кермачі не удосужились навіть заявку на газифікацію Світлогірського подати. Так що, обіцяна нинішньою владою газифікація наддніпрянського селища не ведеться навіть на папері.
- В якій комісії в обласній раді будете працювати?
- Можливо, це буде смішно слухати і читати, але Копелець, як і недавно в районній раді, опікуватиметься питаннями охорони здоров’я. А ще – соціального захисту. Але в «області» хоча б пояснили, чому доведеться працювати в цій малознайомій для мене сфері. Виявляється, це квота фракції Литвина. Також за мною «закріпили» Лубенський район. Мене це не влаштовує, і всіма силами намагатимусь якомога більше зробити для рідної Кобеляччини.
- До нас надійшла інформація про якісь підводні камені та течії, які виникли навколо кобеляцького острова Вишняки. Нібито його хитро передали не мисливцям і рибалкам нашого району, а якимось чужим дядькам з торбами грошей.
- Та ні, на сесії нібито все чітко прозвучало – островом буде користуватись Кобеляцьке УТМР. А давайте я зараз уточню (дзвонить з мобільного). Я тут даю інтерв’ю «ЕХО Кобеляк». Я можу казати, що Вишняки відходять районній організації мисливців та рибалок, яку очолює Валентин Панічевський?
Отримавши ствердну відповідь, Олександр Копелець додає:
- Двом різним людям телефонував. Обоє підтверджують мої слова. Вишняки залишаються нашим мисливцям. Але полювати там заборонено. Там звірі будуть розмножуватись.
@ - Олександре Олександровичу, охарактеризуйте політичну ситуацію в країні. (Прохання конкретно, а не обходячи гострі кути та змовчуючи прізвища винуватців кризи).
- Це запитання не зовсім до мене. Я ж не політолог, не ідеолог. Я більше господарник. Та якщо запитують, сьогоднішню політичну ситуацію в країні вважаю однозначно негативною. Криза, яка відбувається в Україні, особливо в парламенті, не приносить добра простому люду. Постійне зростання цін, у зв’язку із цим зниження життєвого рівня. Про це вже багато сказано. А все через те, що відбуваються відверто цинічні торги державою. Деякі кроки керівників України мені важко зрозуміти. Як можна десятки мільйонів гривень виділяти Грузії, коли в Україні її громадяни потерпають від наслідків повені, коли вирує криза в сільському господарстві, коли не відремонтовані, не готові до зими лікарні і школи. Запитайте у людей. Більшість із них нічого крім розчарування не відчувають. Винуватці кризи в Україні – Ющенко, Тимошенко, Янукович та їх партії. Від них залежить економічна та політична ситуація в нашій державі. Саме вони ніяк не можуть домовитися, не можуть встановити правила гри і дотримуватись їх. Ще є шанс, що все налагодиться. Та надто він маленький.

Я журналістів за петельки не тягав
@ - Олександре Олександровичу, а якщо ви сядете знову у крісло керманича району, з чого ви почнете ваші перші дії, що зміните в першу чергу, яка сфера чи об’єкт найбільше потребує уваги?
- Думаю, що моя поведінка протягом чотирьох років підтвердила мої ж слова про те, що я не прагну знову сісти в крісло керманича Кобеляччини. Та й чи потрібно і можливо це? І справа зовсім не в тому, що не маю ідей та натхнення, не зможу зробити щось корисне для економіки району та його жителів. Справа в тому, що при нинішній владі як в державі, так і в області та районі, не оцінюють керівників за їх реальними добрими справами. Сьогодні «на коні» інші. Головне, щоб ти тримав у руках знамено «розкрученої» партії, щоб сліпо і бездумно виконував вказівки партійного ватажка і вміло згинав спину перед вищим начальством. І тоді будеш керувати. Така ситуація з кадрами по всій Україні.
Я як депутат, Ви як журналіст були свідками того, як голосували за районний бюджет, в якому не було й рядка про виділення грошей на газифікацію Світлогірського. Найпарадоксальніше, що за це голосували і «партєйні» депутати, котрі живуть і працюють в цьому селі. Бо, вожді так сказали. А на земляків у такому випадку – начхати.
Також ми були свідками того, як на «круглому столі» під час обговорення питань життєдіяльності Кобеляччини йшла мова про те, куди направити кошти від надання дозволів на видобування граніту. Моя пропозиція як голови фракції Литвина – направити ці гроші на Світлогірське (а це близько 800 тисяч гривень) була схвально сприйнята і «Нашою Україною», і комуністами, і навіть регіоналами. Але пройшов лише один день, і все змінилось. На сесії фракцією БЮТ, соціалістами, нашоукраїнцями і частиною регіоналів було прийнято протилежне рішення. По-перше, зменшилась сума добровільної допомоги. А по-друге, і головне, ці гроші пішли не на газифікацію, а в пряме розпорядження голови РДА («… за рішенням комісії, яку створить голова рейдержадміністрації»). Куди поділась різниця між запланованою і витраченою сумою, неважко здогадатись.
- Як сприйняла Ваше «обласне депутатство» районна влада?
- Районна влада дуже «радо» зустріла повідомлення про те, що Копелець став депутатом Полтавської обласної ради. Настільки вони «зраділи», що навіть «забули» запросити на чергову сесію районної ради. Через мене навіть постраждав інший депутат-обласник – Анатолій Шкарбан. Якщо раніше в повідомленнях щодо скликання сесії, надрукованих у газеті «Колос», завжди запрошували й депутатів облради, то останнього разу про нас, обласників, чомусь не згадали. Влада не лише «забула» запросити мене на сесію, вона й «не помітила» моєї присутності на пленарному засіданні. Я вже не говорю про такі поняття, як подякувати за участь у роботі районної ради. Та що там говорити про мене, якщо у свій час Жуков навіть присутнього на сесії голову облради до президії не запросив. Довелось Удовіченку ледве не на коліні нотатки робити. Ось такий рівень культури у сьогоднішньої кобеляцької влади. Вони раді, що «здихались» непоступливого і принципового Копельця і ще більш задоволені, що новий депутат, який прийшов у раду за списком, радо голосує за все, що запропонують.
Думаю, що зовсім іншою була б реакція влади, якби в обласну раду пройшов їх однопартієць, вірний служака, член чи ще якась трясця. О, тоді б про це радо і багато писали в «Колосі». Та й у Вашій газеті.
- От Ви завзято критикуєте сьогоднішню кобеляцьку владу. Між тим, Ваші опоненти закидають Вам ті ж самі гріхи. Вони розповідають і про тиск на пресу, і про спроби приватизувати такі підприємства, як комбікормовий завод і фабрику «Зоря». Розповідають навіть, як Ви наказували покласти одну чи іншу суму грошей на поличку в кабінеті. Це було в часи, коли Ви очолювали РДА. Щоправда, під час всіх цих спогадів опоненти роблять уточнення, що це «не для преси».
- Передусім порадив би всім цим опонентам чи недругам робити свої заяви «для преси», а не в кущах. А тепер по суті заданих питань. Давайте згадаємо часи мого керівництва. Хто тоді найбільш завзято критикував Копельця на сторінках «Панорами-Плюс» та «ЕХО Кобеляк»? Правильна відповідь – Ігор Філоненко. Ну й скажіть тепер – чи спонукав я Вас писати про мене хвалебні оди? Чи запрошував у кабінет для «промивання мізків», чи тягав за петельки у тому ж кабінеті?
- Не запрошували і не тягали.
- Правильно, не було такого. Це робили сьогоднішні демократи. Було ж таке?
- Було.
- От і все. Моя вимога для преси була одна – писати правду. На апаратних нарадах, під час комісій я говорив: «Не потрібно писати про Копельця, пишіть про те, що відбувається в районі. При бюджеті в 9 мільйонів 800 тисяч гривень ми зуміли не лише погасити 14 мільйонів 463 тисячі гривень заборгованості по зарплаті, а й ліквідувати заборгованість за енергоносії. А це ще понад 16 мільйонів. І при цьому ремонтувати стадіони, школи, дошки пошани, будинки культури, будували алеї Слави.
Якщо я коли-небудь кого-небудь просив перерахувати, підкреслюю, перерахувати кошти на розвиток футболу, на той чи інший захід (День захисту дітей), то все це робилося через банк, все це можна було перевірити. І якщо когось сьогодні «задушила жаба» щодо його грошей, виділених на морозиво дітям, то нехай звернеться до мене. Я поверну йому гроші. Всі ці дії під час восьмимісячного переслідування Олександра Копельця були неодноразово перевірені Генпрокуратурою, СБУ, КРУ, Департаментом Головної Державної служби. І повірте, якщо б люди в погонах знайшли до чого «докопатись», то ми б з Вами сьогодні не розмовляли, і «чаї не ганяли».
А сьогоднішні керівники, незважаючи на те, що попрацювали дуже мало, вже мають квартири в Кобеляках, нові автомобілі і земельні ділянки на узбережжі Дніпра. Так що ні їм, ні їх «пахоликам» негоже розповідати, як «нажився» Копелець. Відносно комбікормового заводу, то за часів мого керівництва була спроба не «приватизувати» підприємство, а створити альтернативу КХП, де тоді розцінки на послуги перевищували середньообласні. Чотири роки я як голова РДА сприяв тому, щоб промкомбінат «Зоря» працював на район, виготовляв парти, шив одяг. І не моя вина в тому, що через 4 місяці після мого звільнення був розпроданий весь економічний потенціал району. Адже власники згаданих підприємств, їх фірми знаходяться в Києві.

Я завжди був і залишатимусь патріотом Кобеляцького району
- Ви часто повторюєте тезу щодо небезпеки цілісності і взагалі існування Кобеляцького району. На чому грунтуються Ваші побоювання?
- Я завжди був і залишатимусь патріотом Кобеляцького району. Я не прагну влади, але мені небайдужа доля рідного краю. Мені не байдуже, чи зміниться в моєму паспорті запис в графі «місце проживання».
В часи, коли Роман Безсмертний, одна з найвпливовіших постатей в оточенні Ющенка, почав впроваджувати адміністративно-територіальну реформу, обласною владою була надрукована карта Полтавщини. І Кобеляцького району там не було. Він загубився між Царичанкою, Решетилівкою, Комсомольськом і Новими Санжарами. Тоді, використовуючи свої зв’язки у владі, мені вдалося домовитись про зустріч з Романом Безсмертним. Як депутат обласної ради я вважав за потрібне, щоб на ній побували і представники місцевих громад. Запрошення було надіслане міському голові Олександру Ісипу. Але він відмовився їхати в Київ. Відмовився і тодішній канавський сільський голова Володимир Жуков. Зараз ці люди при владі. І виникають питання, чи відстоюватимуть вони Кобеляччину. Про заїжджих я й говорити не буду. Зі мною тоді поїхала голова районної ради Валентина Зінченко, а від громадськості – Микола Андрухін.
Роман Безсмертний запевнив кобеляцьку делегацію, що при проведенні реформи обов’язково буде враховане й історичне значення Кобеляцького району, і його економічний потенціал. І дав надію, що Кобеляччина не зникне з карти Полтавщини.
А голова Верховної Ради Володимир Литвин взагалі заявив, що проведення адміністративно-територіальної реформи є передчасним заходом. До того ж вона потребує величезних затрат – майже річного бюджету держави. Скажімо, Польща витратила на подібний захід 20 мільярдів доларів. Які їй виділили США.
Чому я вважаю, що є загроза для існування Кобеляцького району? Перш за все через те, що наш район по всіх показниках знаходиться на останньому, тобто 25-му, місці в області. Тому що немає жодної інстанції в Києві та Полтаві, куди б не надходили скарги від кобеляцького люду. Немає жодної газети, де б не публікувались статті про чвари та міжусобиці між керівниками району та претендентами на ці посади. А все це створює негативний імідж для Кобеляччини. Крім того, Кобеляцьким районом нині керують заїжджі, не корінні жителі.
Вони тут не народились, не виросли. Чи будуть вони «кістьми лягати» за чужу їм землю? Їх діти ж тут не житимуть.
- І що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб ситуація на Кобеляччині змінилась на краще?
- Потрібні нові вибори. Зараз 80 відсотків депутатського корпусу вже не відповідають політичним реаліям та вимогам сьогоднішнього дня. Соціалісти вже втратили своїх виборців. Є питання і по «Нашій Україні». Районна рада повинна відповідати політичним настроям у суспільстві. Тому й потрібні перевибори, щоб змінити сьогоднішню ситуацію у владі.
- Не планував задавати цього питання. Але нещодавно на стадіоні під час спортивних змагань до мене підійшов чоловік похилого віку і запитав: «Вони помиряться коли-небудь? Весь район над ними сміється!» Чоловік той був жителем села Жуки. А запитував він про конфлікт Копельців з Жуками. Так можливе примирення? Чи це ворожнеча на генетичному рівні?
- Ще в 17-му столітті Катерина ІІ наділила землю двом козакам за їх звитягу у війні. Це були наші прапрадіди Семен Копелець та Павло Жук, які разом воювали. От у нас і виходить, як у Шевченка: «…Славних прадідів великих правнуки погані». Я неодноразово говорив усім трьом Жукам, що переможця в нашій колотнечі не буде. Та знаходяться люди, які підігрівають цю ворожнечу, яким вигідно виставити Копельців і Жуків дурнями на весь район та Україну. Захоплення майна, землі, лягання впоперек трактора нічим іншим, як дурістю, не назвеш. І якщо в обох сторін не вистачить здорового глузду покінчити з міжусобицею миром і злагодою, то до непоправного, на мою думку, залишилось недовго. Сьогодні, на жаль, далі словесної готовності знайти спільну мову справа не йде. Я б не хотів, щоб мої слова розцінили, як слабкість чи визнання моєї неправоти, але жодні матеріальні цінності не варті здоров’я, нервів та життя ні нашого, ні наших дітей та онуків. На жаль, они цього не зрозуміли.
- Що ж, перейдемо до останнього блоку запитань. Вони зовсім коротенькі. Ваша улюблена страва?
- Вареники з капустою.
- Яку музику любите?
- Все люблю. Під настрій можу слухати і класику, і шансон. Із популярної музики виділяю групу «Спейс».
- Які фільми любите дивитись?
- Радянські кінофільми, які зняли Ельдар Рязанов і Леонід Гайдай. Сьогоднішні напівкомп’ютерні «кров’янки» - то дурниця.
- Чи є у Вас справжні друзі?
- А у Вас вони є?
- Які плани на 2009 рік?
- При сьогоднішньому Уряді, при такій політичній та економічній ситуації в країні зараз щось планувати неможливо.
- Чи шкодуєте за тим, що не вдалось зробити?
- Шкодую, що недобудував спортзал в колишньому кінотеатрі «Іскра». В сьогоднішньому стані це - напівфабрикат.
- Яке із заданих питань вважаєте найцікавішим?
- Думаю, що найцікавіше питання ви ще колись задасте.
- Які питання очікували?
- Був впевнений, що запитаєте про місцеву владу і конфлікт з Жуком.
- Яке запитання ми Вам не задали?
- Не спитали, що я думаю з приводу сьогоднішньої ситуації в сільському господарстві району. Але думаю, це буде темою нашої наступної розмови.
- Що ж, на цьому будемо завершувати. Торт майже доїли, запитання задали. До нових зустрічей. Успіхів у благих починаннях.