Кілька місяців тому письменниця і вокалістка гурту QARPA Ірена Карпа вийшла заміж за письменника Антона Фрідлянда. І як зазначено на її офіційному сайті, прізвища не міняла, себе не міняла, проте обіцяла стати ще дурнуватішою. Одразу ж після весілля Карпа поїхала у Латинську Америку - дописувати книжку «Добло і Зло», яку нині вже можна знайти на полицях книгарень. А замість обіцянки стати дурнуватішою - подорослішала…

Здавалося б, нічого не змінилося - вона й надалі пише для глянцевих журналів. Може, менш екстремально, але все ж, як і колись, волочиться по світу – нещодавно повернулася із Вірменії, планує поїздку в Ізраїль. І не виключає, що через якийсь час втече у глушину -пожити без людей і шуму. А наразі Ірена Карпа збирає про себе плітки, з чого тішиться, адже каже: «Якщо про тебе говорять усіляку дурню - значить, ти живий. Бо про мертвих – або говорять добре, або мовчать». Про творчість музичну і літературну, про подружнє життя та закулісся шоу-бізнесу Ірену Карпу розпитувала кореспондент «ВЗ».

- Карпа стала спокійніша, розсудливіша, більше не тицяє направо і наліво улюблений жест – середнього пальця…

- А навіщо? Я це вже робила. Не кричатиму, що це забавки у дитинство і що вони вже минули. Просто не бачу сенсу робити щось, що вже робила. Це нормальний цикл розвитку особистості. Я не ампутувала собі мозок, не затисла себе у рамки етичних норм поведінки, не вигадала іміджу «порядної жінки». Я росту, змінююся…

- Альбом гурту Qarpa “inЖИР” з емоційної точки зору - глибока образа… Вона якось по-особливому відчувається у текстах, де ти співаєш: «Любий мій екс, дякую за секс». Або ж: «Ти без мене неповним будеш». Чи «Перестань мені снитися»…

- Це писалося у стані, коли я переживала щось на зразок нещасного кохання. Рада, що таке сталося. Коли все навколо перетворюється у несприятливі обставини, то в особистості з’являється простір для сублімації. Відтак ти страждаєш, а потім раз - і та енергія у щось виливається. А коли все прекрасно і рожево - виходить те, що бачимо у більшості випадків естрадної музики. Це не творчість. Для творчості потрібен особливий стан. І найпростіший спосіб його досягти - це якщо тебе хтось покине, образить... Тоді душа твоя заспіває, щоб якось компенсувати собі ті страждання. Натомість критики висловлювалися, що у альбомі ми граємо мало не гоа-транс, а в текстах описуються труднощі пубертатного періоду…

- У музичному плані зрозуміло – Карпа подорослішала. А в літературному? Нова книжка має досить смішну назву – «Добло і зло»…

- Для мене чим дурніше, смішніше, простіше, тим – доросліше і серйозніше. Коли малолітка тільки починає пізнавати широкий світ – у неї все заумне, закручене, їй здається, що вона вигадує свою нову філософію. У тій парадигмі, яка була на час написання книги Bitches get everything, я поставила крапку на чистому потоці свідомості. Написала кілька романів, які були сиквелами один одного. Та ж героїня – змінювалися лише імена і історії… Далі не було сенсу рухатися. А «Добло і зло» радикально інша книжка. Вона шокує тих, хто не полінується її прочитати. Вона - дурнувата та смішна, і повинна розрадити людей, яким погано. Бо це книжка, яку читаєш і весь час смієшся. Смієшся, зупинитися не можеш. У буддистів існує така терапія - сміхом. Круто, якщо можна змусити когось сміятися або плакати, наприклад, музичними речами. Це максимум, чого я можу взагалі добиватися.

- То у «Доблі і злі» вже нема героїні з її автобіографічними пригодами?

- Це збірка оповідань, написана у наївному стилі, де розповідається про різних людей. Певною мірою відчувається присутність автора, але зовсім по-іншому, ніж у попередніх романах. Мені подобається, коли все просто, лаконічно, категорично, неполіткоректно… Це авторське право бути таким, як хочеш ти, а не таким, як вимагає того цензура, кон’юнктура чи тенденція ринку.

- Від весілля минуло вже кілька місяців. Як почуваєшся у ролі дружини?

- Мені раніше видавалося, що щось обов’язково має змінитися. Проте все залишилося без змін. Можливо, якби мені було років 20, то, напевне, я змінилася б, стала б домашньою, порядною жінкою. А нині я достатньо доросла, щоб витримати свою лінію особистості. Чоловік мене полюбив такою, яка я є, тому нема сенсу мінятися, ставати домашньою кішечкою. Інакше це була б не сім’я, а шлюбний контракт на кшталт «Добрий день, я з вами одружуся, але через місяць ви маєте зробити те-то й те-то…». Було б як у анекдоті: «Коханий, дай мені по писку, а то я трохи затринділася»…

- Найчастіше у молодих пар сварки виникають на рівні побуту. Мовляв, я не буду прати твої шкарпетки, сьогодні твоя черга варити обід, ти не так вішаєш рушник…

- У нас є домогосподиня, яка раз на тиждень розгрібає наш срач і робить це набагато краще, ніж я. Я паскудно прибираю, проте добре готую. Навіть готую чоловікові вегетаріанську їжу. Мої роки життя в Індонезії не минули марно (cміється. – Б.Г.). Щодо прання, то я не знаю, чого люди роблять з цього проблему. Певно, від скупості, – порошку їм шкода… Бо коли є пральна машина, це знімає з порядку денного всі проблеми. І якою ж треба бути паскудою, щоб робити вдома скандал через те, що ти витиснув зубну пасту не з кінця тюбика, а з початку. Смішно, але у людей через це реально бувають гучні сварки. Все це свідчить про те, що між людьми – дисгармонія. І вони шукають будь-яких причин, щоб зачепити одне одного...

- А чим займається Антон?

- Працював над замовленням Юрія Нікітіна, комерційним проектом – книжкою про Ірину Білик. Наразі вирішує, чиє авторство поставити під книжкою – своє чи Іри, бо все це базується на інтерв’ю з нею, листах… Автобіографічні книжки на замовлення – світова практика. Усі голлівудські зірки, естрадні співаки хочуть щось про себе написати, але оскільки їх покликання – співати, то писати вони просять професіоналів. І якщо професіоналу за це добре платять, то чому б і ні?

- І наскільки добре платять професіоналу?

- Тисяч 5-10 доларів. Нормальні гроші. Уявляєш скільки справжніх літературних книжок треба написати у нашій країні, щоб отримати таку “касу”? Кілька років треба трудитися... Хоча насправді гроші давно перестали бути мірилом чогось справжнього.

- Чого чекати від дорослої Карпи у літературній творчості?

- Задумала абсолютно новий роман. Він писатиметься довше, але й результат має бути зовсім іншим. Відчуваю цю книжку, але якою вона буде в кінці – не знаю. Зрештою, це нормальний процес, бо світові топові автори списують надзвичайні тонни паперу чи створюють гігабайти комп’ютерних файлів, перш ніж у них вийде те, що має вийти. Коли ти молодий і дурний, пишеш, як я колись писала: все, що написав, скомпонував, вигадав класну назву і видав книжкою. Зрозуміло, що зараз я вже такого не зробила б. Нині я набагато критичніше ставлюся до того, що роблю. Останнім часом все більше схиляюся до думки, що треба писати універсальні романи, які читатимуться і через багато років.

- Якось я відкрила свою поштову скриньку, де висіло повідомлення від твого тепер екс-піар-менеджера приблизно такого змісту: «Дякуємо за співпрацю, але ми більше не працюємо з Іреною Карпою». Підписано: “Стогнєвіч”. А нижче заява про те, що ти не ведеш блогів в інтернеті…

- Не хочу виносити на люди брудну білизну. Скажу лише, що радію, бо наші шляхи більше не перетнуться. Я звільнила її за непрофесіоналізм. Ніколи не можна робити бізнес з друзями. Це була моя помилка, за яку я поплатилася… Що ж до заяви, то це й справді так: я не веду жодних віртуальних щоденників. Вочевидь, це роблять люди, яких мені щиро шкода. Замість того, щоб жити своїм життям Олі Петрової чи ще когось, вони чомусь думають, що вони – Ірена Карпа. А насправді - це шизофренія. Люди, схаменіться, займіться собою. Є в мене підозра, що це могло йти від когось з моїх екс-друзів, які до пори до часу грілися в променях слави… А тепер не розуміють, що найяскравіші роки їхнього життя пройшли. Яскравішого вже більше нічого не буде. Замість того, щоб будувати себе і бути рівноцінними партнерами у групі, займалися підлабузництвом. Оця людська мімікрія – страшна річ. Людина ціле життя тільки цим і займається, що когось ненавидить, замість того, щоб вкладати всю цю дурну енергію в розвиток себе самого.

- Ти пробувала себе у проекті «Пающіє труси» на запрошення Кузьми Скрябіна. Здається, у першій пісні навіть звучить твій голос..

- Можливо, якщо вони записали… Проте тішуся, що не пристала на пропозицію Кузьми залишитися у цій групі. І батьки мої теж раді, бо хвилювалися з цього приводу. Не хотілося псувати собі карми. Поважаю Кузьму за його старі альбоми, де була прекрасна лірика, навіть попри те, що трохи «крадена» у «Депеш мод»... (Сміється. – Б.Г.). Водночас мені шкода Кузьму, який є харизматичним чуваком з великим потенціалом. Бо заради “бабла” смішно робити з собою таке… Боженьку, напевно, сумно, коли з людьми таке стається.