Кінець вересня – початок жовтня видались надзвичайно щедрими на теплі осінні дощі. В результаті в лісах навколо Кобеляк нарешті з’явилися довгоочікувані гриби. Першими про їх появу сигналізували кілька десятків жителів райцентру, котрі торгівлею дарами лісів заробляють собі на життя.
В понеділок вранці над Кобеляками зібралися хмари і полив дощ. Та вже пообіді небо розхмарилось і встановилась чудова днина. Кращих умов для збирання та продажу грибів важко й придумати.
Сорокарічний Сашко разом зі своєю бригадою розташувався на обочині автодороги Київ-Дніпропетровськ десь за кілометр від Кобеляк. За п’ятдесят метрів від них розклали свій специфічний товар конкуренти. Всього того дня торгували грибами 14 чоловік. А в найбільш урожайні дні на двокілометровому відрізку шляху можна налічити до трьох десятків продавців. Вони продають як свіжозрізані боровики, підберезовики, маслюки, грузді, зеленушки, так і консервовані та сушені гриби.
«Найкраще беруть білий гриб, – розповідає Сашко. – Трьохлітрове відеречко уходить за п’ятдесят рубликів. А скільки ж їх там – кіло з мєлоччю. Вчора Колька два відерка за 150 гриваків загнав. А моя сестра Оля колись два великих білих гриба за полтінік продала. Купляють гриб в основному кієвляни і дніпряни. Кієвляни кажуть: «У нас білого, як грязі. Но ми його в Кієві нє бєрьом. Господін Чорнобиль сдєлав своє дєло». Дніпряни тоже свій домашній гриб бояться їсти. А в нас екологія чиста, от вони й купляють».
Біля Сашка зупиняється червона «Міцубісі-Лансер» з дніпропетровськими номерами. Опускається скло, і з машини запитують: «Бєлий єсть?» Отримавши ствердну відповідь, з автомобіля встає чоловік і йде до Олі, котра розташувалась біля лісу і готує гриби до продажу. Починається торг. Покупець одразу намагається «збити» ціну: «Бєру два вєдра про трідцать».
- Та нє. Я їх за час по полтініку продам».
Торг затягується на десять хвилин. Сашко говорить сестрі: «Та уступи чоловіку по пятьорочці». Але та невблаганна. Не витримує й виходить з «Міцубісі» жінка похилого віку, певно мама водія: «Серьожа, ти так торгуєшся, вроді шото понімаєш. Когда-то поганок какіх-то накупіл, хорошо я доглядєла і вибросіла», - апелює вона до Сашка. Той з апломбом відповідає: «Нє, у нас все чьотко. Ми на трасі кожного дня».
Не домовившись про ціну, власник «Міцубісі» сідає в машину. Він під’їжджає до наступної грибної «точки» і починає торг там. Тільки-но від’їжджає одна машина, як на обочині паркується інша. Цього разу це величезний чорний джип «Ауді». Сашко з Олею починають поспішно проводити передпродажну підготовку гриба – швиденько викладають з відерця вже почищені від липкої шкірки маслюки. Білі гриби вже викладені і виставлені на обочині. Та власник джипу, подивившись на гриби, навіть не торгується, а переходить на інший бік дороги і йде в ліс. «От жлоб, їздить на «тачці» за 100 штук «зелені», а на гриб йому дєнєг жалко, - бурмоче Сашко. - Ну нічо, хай пошукає, в тому лісі й грибниці білого немає».
Сашко разом з сестрою Олею та Сергієм, який теж входить до складу їх невеличкої бригади, збирають і продають гриби вже майже 10 років. За 2-3 місяці сезону вдається заробити 5-6 тисяч гривень. Робочий день грибника-професіонала починається о 5-й годині ранку і закінчується після заходу сонця. Якщо гриби вже зібрані, то їх продають незважаючи на дощ, холод і вітер. Адже це товар специфічний, він довго не зберігається. Не продав – можеш викинути. Щоправда, білі можна ще й засушити чи законсервувати.
В цьому році маленьке п’ятилітрове відерце білих грибів на трасі під Кобеляками коштує 50 гривень. За почищені маслюки просять 30-35, за неочищені – 25. можна купити і консервовані гриби – літрова баночка білих обійдеться покупцеві у ті ж самі 50 гривень. Збирають і продають гриби, як правило, люди, котрі не мають постійного місця роботи або працюють позмінно.
От Сашко, приміром, безробітний. Влітку він приймав і перепродував металобрухт. Восени ціни на метал різко впали. Натомість розпочався грибний бізнес.
«В цьому году слабо, для білого погана погода, – закурює і продовжує свою розповідь Сашко. – То засуха була, то ночі холодні. По-настоящому сезон почався 2-3 дні тому назад. Пішов весь гриб – і білий, і маслюк, і зеленуха. Тіки вдарить приморозок - і білого вже не буде. Ну нічо, продаватимемо маслюки і зеленухи. Їх іногда тоже класно беруть. Я колись зеленух за день на 400 гриваків продав».
Владні інституції, за словами самих грибників, у їх діяльність практично не втручаються. Лише вряди-годи за «мздою» приїжджають люди в погонах. Беруть, як правило, грибами, кажуть, що то «для начальства». «Брешуть, - впевнений Сергій, один з грибників. – Їх начальник у мене регулярно скупляється і платить гроші, як і всі».
Яку саме установу представляють «рекетири» в погонах, грибники говорити відмовились. Вони взагалі люди не надто публічні. На початку розмови Сашко безапеляційно заявив: «Розказать – розкажу, но імена міняй, і фоткать я не розрєшаю. Сам понімаєш, нам ще торгувать. Он конкурентів здалеку клацни і всьо».
Через кілька днів синоптики обіцяють перші заморозки. Отже, білих грибів уже не буде. Натомість полізуть із землі зеленушки. Якщо не буде сильних морозів, то гриби ростимуть аж до Нового року. Сашко і його бригада на це дуже сподіваються.