Просторий клас. За партами сидять діти у шкільній формі. Втім, учнів 11-го класу важко назвати дітьми. В цьому віці вони мають свої думки та судження, відкриті до сприйняття навколишнього світу з усіма його недоліками та негараздами. Незабаром їм виповниться 18, і вони матимуть право голосу, зможуть обирати долю нашої країни, голосуючи на виборах та референдумах. Та чи досконало вони орієнтуються у політичній ситуації, яка зараз панує у світі? Чи розуміють важливість свого голосу? Чи роблять цілеспрямовані кроки до розвитку себе як патріотичної особистості?
30 вересня відбувся відкритий урок історії, тема якого звучала так: «Україна - частина європейської інтеграції».
«Для того, щоб створити державу, в якій хочеться жити і хочеться працювати, потрібно її будувати на засадах толерантності і терпимості. - Урок розпочала вчитель історії Наталія Жорняк, яка одразу захопила увагу учнів та гостей. - В Українців дуже велика біда: два українця – три гетьмана. Ми всі знаємо, як повинен робити хтось інший і ніколи не робимо самі, як треба робити. Коли ми зрозуміємо, що ми є частиною великої людської співдружності, частиною людської світової культури, тоді ми будемо справжніми європейцями справжньої цивілізованої країни. Сьогодні Україна вже вливається у світову співдружність і прикладом цього є співпраця кобеляцької міської влади з європейськими державами.»
Далі до слова запросили почесного гостя відкритого заняття міського голову Олександра Ісипа. Він розпочав виступ із демонстрації патріотичного фільму, а тоді поетапно намагався роз’яснити дітям сутність основних європейських організацій.
Міський голова ознайомив дітей зі звітом за минулий рік, що був надрукований на сторінках «ЕХО», та подарував Наталії Миколаївні книгу місцевого краєзнавця, який зібрав спогади про голодомор. Також Олександр Михайлович презентував плакат з написом «Добрий день» на всіх європейських мовах. Серед них був і український напис. Після цього мер сказав: «Європа розуміє, що Україна - це Європейський народ».
За цікавою розповіддю час летить швидко, пролунав дзвінок, що сповістив про закінчення уроку.
- Найбільше вражають оці ясні очі, - ділиться враженнями Олександр Ісип після закінчення уроку. - Я в третьому поколінні вчитель, тому для мене спілкування з учнями не є чимось новим. Насправді я маю освіту вчителя історії, але по роду діяльності не маю можливості постійно спілкуватися з дітьми. Дивлячись у їхні очі, як вони слухали, мені було дуже приємно. Я намагався не завантажувати їх цифрами та датами, а розповісти те, що їм навряд чи хтось розповість, бо подібні лекції я слухаю в Страсбурзі, Брюсселі чи Люксембурзі.