Львів. Люди побачать, що приховують підвали ратуші - 14 Жовтня 2008

Поки у стінах львівської Ратуші вирує життя, ухвалюють визначальні для міста рішення, тиша та спокій панує в її підземеллі. Невідомі людському оку підвали Ратуші, які зберігають чимало згадок про події минулих років, найближчим часом планують відкрити для загального огляду. Перше, що зможуть побачити в підземеллі жителі та гості міста, – галерею, аналогів якій у Львові поки що не було.
Сміття, склад архівних документів, пилюка та купа мотлоху. Приблизно так нині виглядають підвали головної будівлі міста. Понад півроку Львівське комунальне підприємство “Ратуша-сервіс” працює над тим, аби очистити ці приміщення.
Наразі підвал закрито, його використовують для технічних потреб міськради. Однак, за словами працівника підприємства Юрія Селюченка, міське керівництво планує розвинути функції підвальних приміщень, облаштувавши їх під виставкові зали. Поле для втілення фантазій чимале. Точної площі підвальних приміщень не можуть назвати навіть працівники “Ратуша-сервіс”, адже підземелля простягаються не лише під будівлею, а й під площею Ринок. “У підвалах є частина приміщень, просто засипаних землею. Не відомо коли і з яких причин. Щоб їх відкрити, потрібно прочистити проходи”, – пояснив Юрій Селюченко.
Роботи для працівників “Ратуша-сервіс” не початий край, насамперед це вивезення нагромадженого за роки сміття. Як розповів пан Селюченко, вдалося частково очистити північну частину підвальних приміщень вежі.
“За радянських часів у підземеллях будівлі було бомбосховище. Тодішня влада в підвальних приміщеннях заклала вікна цеглою, а у проміжок між оригінальною та цегляною стіною насипали пісок, який мав вбирати випромінювання в разі бомбових атак. Через це в підвалах завжди висока вологість. Тому виникла ідея розбити ці стіни. Відтак із кожного вікна вивезли по піввантажівки піску”, – сказав Юрій Селюченко.
Про бомбосховище в підземеллях вежі досі свідчать старі металеві двері. А от підвальні вікна вже вдалося відреставрувати та відновити на них старі металеві ґрати. Це один із кроків для облаштування в північній частині підземелля нової галереї ужиткового дизайну.
“У галереї виставлятимуть найрізноманітніші речі – від звичайної ручки, однак оригінально оформленої, до предметів інтер’єру. Вона доповнить туристичну картину міста, адже у Львові є багато мистецьких галерей, однак немає виставок предметів ужиткового дизайну”, – зауважив пан Селюченко. Відкрити галерею в підвалах Ратуші планували в листопаді цього року. Однак, за словами Ю. Селюченка, роботи виявилося забагато, тому побувати в ній мешканці та гості міста зможуть лише наступного року.
Іще одна ідея міського голови Львова Андрія Садового – відкрити в підвалах вежі спортивний зал для працівників мерії. Відтак чиновники у вільний від роботи час могли б міняти розумову працю на фізичну. Однак утілення такого задуму наразі виглядає більш ніж примарним. Якщо спортзал у Ратуші і постане, то не раніше ніж через рік, каже пан Селюченко, адже на це місту бракує коштів.
Щодо історичного аспекту, то життя “ратушівських” підвалів було доволі цікавим. У часи середньовіччя, розповідає львівський історик і публіцист Ілько Лемко, в підземеллях ратуші тримали ув’язнених. Здебільшого це були боржники та волоцюги. Тодішні львівські бургомістри дивувалися з того, що підземна в’язниця вежі перетворилася на шинок.
“Ув’язненим часто передавали різні наїдки та міцні напої, охорона дивилася на це крізь пальці. В підсумку місце для ув’язнення стало своєрідним шинком”, – каже І. Лемко. Натомість за австрійської влади підвальні приміщення Ратуші служили для господарських потреб.
Також із львівською Ратушею пов’язано чимало історій і легенд. Одна з найулюбленіших і найбільш знаних, навіть поза межами міста – про привид чорної труни. Ілько Лемко розповідає, що в давні часи у львівській ратуші з’явився привид. Він з’являвся опівночі у вигляді чорної труни, яка літала залами і сходами. Ніхто не міг пояснити його появу, допоки таємницю не розгадав міський суддя.
Одного разу колегія лавників не достатньо ретельно розглянула судову справу й засудила невинуватого чоловіка до смерті. Згодом знайшли справжнього винуватця злочину, але було вже пізно– вирок уже виконали. Кажуть, міських суддів так налякала та труна, що перед проголошенням кожного рішення вони собі нагадували: пам’ятай про чорну труну, що літає цими коридорами.