Падав жовтий лист. Неквапливі пішоходи котили осінні каштани. Розміряне на відстань чотирьох пір року життя маленького міста милувалося першими картинами бабиного літа. У турботах, перемовках, відповідальності куди там позирнути на рекламу, зайти до залу Районного центру культури і дозвілля, де в день на шосте жовтня сталося диво.
Зазвичай, кажуть, кобелячан не здивуєш нічим. Кажуть: «Ми Кобзона надивились, і Повалій, і Баскова, куди вище». Але то все шоу, панове… А тут диво. А воно, як і кохання, приходить непомітно, «коли все місто спить».
Всього лиш скрипка і рояль,
А скільки звуку сталося у залі.
І необумовлена печаль
Кружляє з радістю у парі.
Перо відкидає риторику обумовленості і прохає поезії. А саме нею музиканти Шмиговський Юрій Ілліч і Полєжаєва Ірина Георгіївна наповнили душі присутніх. Віртуози із Дніпродзержинська підняли до висот розуміння світові шедеври. Здавалося, скрипка Юрія Ілліча мала очі, вдивлялася у присутніх, коли він виконував танго. Підхоплювала відголосся зіниць юного покоління, а саме учні музичного училища стали співучасниками дива, і вела у царину музики. І все це від початку і до кінця у супроводі роялю.
У проміжках між партіями сивий маестро опускав смичок і згадував: «Я родом із Полтавщини. Із села. О, скільки тут музики! Де не був, а прийшлося світу побачити, тут - найкраще. Особливо чарівні Полтавська і Черкаська області. З особливою наснагою граю на батьківщині. Довгий час працював учителем, потім - директором музичної школи у Дніпродзержинську. Тепер мої учні роз’їхалися по світу. Навчають дітей в інших країнах. Воно-то добре, але жаль, що тут пора культури ще не настала. А дітлахи українські чутливіші, тонші у сприйманні красивого і талановиті».
Діти є діти. Їм би все погратися. Але, попри свою невгамовність, слухали поезію звуків. І чутно було, як зал завмирав у мотивах «Скерцо» Брамса, і зітхав у співзвуччі почуття любові. Які життя ще не пояснило їхнім душам. Але музика поза часом, і серцю завжди рідне світле і високе.
Можливо, так співають небеса.
Можливо. Я не чув до цього.
Можливо, так видзвонює краса
Підгрунтям мислі космосу святого.
Можливо все, але почувши мить,
Душа людська вже зло не сотворить.
Суголос двох інструментів, двох прекрасних душ викликав бурхливі овації. І це найкращий знак визнання, особливо від дітей. Єдине, чого жаль - що ця коротка унікальна чистотою звуку дивна мить могла б наповнити ще стільки зболених сердець моїх земляків. Адже у час, коли механізм держави і душі розлагоджений, як же це потрібно.
Після закінчення концерту, коли Шмиговський та Полежаєва зібрали оплески і квіти, біля сцени вертівся малий Іван Василенко. І видно було, щось турбує хлопця. Соромився, але все ж наважився запитати: «Скажіть, а чи можна навчитися грати так, як ви?» - «Можна, - радо відповів Юрій Ілліч, - тренуватися по чотири години на день. - посміхнувся і додав: - Все життя».