Центром і прикрасою села Комендантівка, безумовно, є школа. І саме вона цього року у вересні святкувала своє 15-річчя. Тієї святкової суботи вона гостинно відкрила двері не лише учням, вчителям, а й колишнім її випускникам і працівникам. На свято зустрічі, на добру і щиру розмову запрошували присутніх ведучі Ольга Городецька та Володимир Соболь. Зустріч з дитинством, зі шкільними роками – це приємні спогади, це для кожного довгоочікуване свято. Називали перших першокласників і перших випускників, вчителів і працівників школи, які раніше працювали в Комендантівці, згадали добрими словами. Для них линули пісні і вітання з уст теперішніх учнів школи. А розповідь про перипетії будівництва навчального закладу повідала вчитель історії Таїса Сінельник. Вона з вдячністю відгукнулась про голів колгоспу «Росія» Олексія Сінельника та Григорія Бичка, які немало сил і нервів витратили, щоб в комендантівці була збудована така гарна велика школа. Вітала всіх присутніх і теперішній директор навчального закладу Валентина Данко.
«… З роками наша школа кращає. В ній виховуються всебічно розвинуті діти. Постійно, крім основних занять, учні отримують високий фізичний розвиток, вивчають історію і культуру свого народу, стають переможцями районних спортивних змагань, туристичних конкурсів».
По-особливому звучав шкільний дзвоник для учасників зустрічі від першокласниці Діани Артюк. Ця мелодія золотою симфонією в душах присутніх відлунювала і поринала в дитинство, у яке неможливо повернутись, залишивши стіни рідної школи.
А шкільний вальс запросив усіх до танцю. Потім знову звучали слова вдячності від випускників: Валентини Соломоненко, Інни Ващенко, Ярослави Білоусько, Тетяни Грекової. Адже назавжди в пам’яті залишуться шкільні вчителі – вимогливі і по-батьківськи добрі, які навчили і першої літери, і вмінню розуміти прекрасне, і палкої любові до своєї Батьківщини. Де б не були наші випускники, куди б не закинула їх доля, але вони завжди будуть повертатись до отчого порогу, до рідної школи. І їх супроводжуватимуть спогади про безтурботні, незабутні і найпрекрасніші роки дитинства. Свято підходило до завершення. Але не чути було слова «прощавайте», звучало лише «до побачення». А потім всіх присутніх вчителі школи пригощали гарячим чаєм і солодощами.