Хата, до якої ми під’їхали, за гусавськими мірками, добротна, з газом. На подвір’ї – кури, качки, індики. У хліві – теличка. Двері погреба відчинені, тож видно чималу купу картоплі.
– Костю, а півнів сам ріжеш?
– Сам, а хто ж іще? Юшку варю із м’ясом. Але хай ще ростуть, малі.
– А з картоплею що робитимеш?
– Ось доперебираю – і у погріб повношу. Продам, хай лише ціна нормальна буде, хоча б по гривні тридцять.
Усе по-хазяйськи, виважено. І це міркування не дорослого чоловіка, а 14-річного восьмикласника, худорлявого, невисокого хлопчини. Але господаря!

Сподівається лише на себе

Ще коли бабуся жива була, пенсію отримувала, Костя Бурий назбирав по гривні грошей, найняв майстрів із Березни – і ось тобі у дворі колодязь новий. А теличку ростить, то незабаром і молоко матиме. Хоча і так не голодний. Каже, частенько картоплю смажить, суп варить. Йому б на велосипеді по селу гасати, м’яча ганяти, на річку бігати. А ще, щоб рідна рука погладила по голівці та хтось небайдужий сказав: «Досить бігати, мий руки та поїж». Нікому.
Директор Гусавської школи Наталія Картун (мабуть, єдина людина, якій довіряє ця зболена дитина) розповіла, що мало не силою примусила Костю признатися про невикопані 20 соток картоплі на городі. Усією школою пішли до нього, і учителі, і діти – за дві години упоралися. А потім і перебирати допомагали. Не лише тому, що жаліють Костю, а скоріше люблять цього хлопчика. У нього не зовсім гарна вимова, тому нерідко перекручує слова у диктанті, тож на уроках діти гуртом просять учительку: «Та не знижуйте йому оцінку! Він же не винен, що так говорить!» А й справді, не винен. Бо говорити почав, лише коли до школи пішов. І старається! Навчається краще за багатьох. Розуміє, що у житті ніхто не допоможе, самому доведеться стежку торувати.

Боявся втратити бабусю

Костикові мама і тато родом із Гусавки. Але так вийшло, що життя закинуло їх до Санкт-Петербургу. Там і квартиру отримали. Спочатку Аня народилася (нині їй 21 рік), потім Костя. Як хлопчику виповнилося чотири рочки, привезли його до баби Марії, батькової матері. Та й залишили. Було, раз мама забирала його ненадовго до міста, старцювати примушувала. Із того часу хлопець панічно боїться міліції і будь-кого з представників влади. Перед школою мати знову до Гусавки Костю привезла, виявилося, назавжди.
Костя непогано жив із бабусею. І коли вона кілька років тому злягла, дуже переживав. Усіляко доглядав стареньку, однак вона вже не встала, так два роки перед смертю і пролежала. Хлопчик (тоді йому ледь 11 виповнилося) сам по господарству порався, корову доглядав, піч топив, їсти варив, перевдягав бабусю, прав їй постіль. Уявіть! І це все удосвіта, а потім Костик біг до школи. І дуже боявся хлопчик втратити рідну людину!
Коли у січні 2008-го баба Марія відійшла на той світ, поховав. Спасибі небайдужим людям, допомогли. Півча з місцевої церкви увесь обряд організувала, і сусіди підтримали хлопчика у горі, і уся шкільна родина – гроші зібрали, у хаті лад навели. Від горя Костя захворів. А лікувався сам, вилежався на печі.

Нічого не просить

У селі живуть рідний дід Костика, тітка по материній лінії. Та підтримки від них ніякої, хлопець їх сторониться. І на бабусиному похороні діда й тітки не було. За словами Наталії Картун, дід через два дні прийшов і запропонував Кості: «Давай ми тебе до інтернату оформимо, а хату я продам і на ці гроші буду тебе провідувати». З того часу хлопець тримає усі документи у Наталії Олександрівни вдома. Ще мама якось нагодилася цієї весни, приходила до сина, якісь речі вимагала, він попросив її піти. Батько цього літа помер.
Костя живе сам і сам про себе дбає. Одна з учительок, Тамара Ващенко, хотіла хлопчика до себе забрати – не погодився. І Наталія Картун пропонує:
– Костю, ходи до нас жити, ну яка мені різниця, чи двоє, чи троє дітей у хаті буде? І комп’ютер, і телевізор – усім користуватимешся. А що зайві штани випрати чи зайву тарілку борщу на стіл поставити – хіба проблема?
Ні, не погоджується хлопець зі своєї хати йти, хазяйство ж у нього. І ні в кого нічого не просить! Наталія Олександрівна принесла банку сала – не хотів брати. А ще одна учителька, Ірина Шакун, молоко йому носить. Шкільний кухар смачненьким пригощає, коли яка страва лишається. Бере пригощання неохоче, соромиться.
Дуже допомогли хлопцю працівники районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: привезли два величезні пакунки добротного одягу, продукти, смачненьке.
Та проблема не з їжею, проблема у тому, що у хлопця – ні копійки. Навіть на хліб. Бабусиної пенсії від січня нема. І платити за опалення нічим, а попереду ж зима. Спасибі, Локнистенський сільський голова Віктор Сіренко звернувся до спонсорів –    і у Кості в хаті встановили газовий лічильник. Тільки чим за тепло платити?
Про дорослий характер хлопця свідчить такий епізод. Коли учнів Гусавської школи привезли до Мени у зоопарк, традиційно дітлахи, затискаючи у долонях п’ятірки  – десятки (кому скільки батьки дали на гостинця), помчали у магазин. Накупували морозива, чипсів, соків, сухариків. А Костя Бурий, підійшовши до прилавка, тихо й по-діловому поцікавився: «А хліб у вас свіжий?». І попросив буханець, а ще – батон, пляшку олії і... трішечки ковбаски. Про які сухарики він може мріяти, коли йому вечерю собі готувати? Директорка школи мені розказує це, і ми обидві плачемо...

Гордіїв вузол

До інтернату Кості їхати не можна. Він там пропаде. У цьому переконані всі, хто його знає. У школі – його родина і друзі. І тільки тут він може мимоволі посміхнутися. Хоча так рідко це буває. Хіба коли гол на фізкультурі заб’є, тоді у азарті, як будь-яка дитина, підбігає до учителя і радіє: «Ви бачили, бачили, як у мене вийшло?!».
І директор Наталія Картун, і сільський голова Віктор Сіренко вважають, що найкраще було б для хлопця, аби матір позбавили батьківських прав. Тоді над ним офіційно можна взяти опіку, призначити йому матеріальну допомогу. Опікуном Костя хоче двоюрідну тітку Надю, вона ж і хрещеною йому доводиться. Правда, не пам’ятає, коли й заходила до нього...
Поїхали ми до неї з директоркою і класним керівником Володимиром Картуном поспитати, чи згодна вона дитину підтримати. Надія Столенець (так звати цю жінку) не одразу знайшлася, що сказати. Ну, знає, що Костя тільки їй довіряє. Ну, не проти опікуном бути. І навіть їздила з ним до Мени, проходили медогляд. Але ж документів, потрібних для встановлення опікунства, немає. І хтозна, як це вирішити. А що не пам’ятає, коли хрещеника провідувала, то за роботою ніколи.

Справа непроста

То хто ж хлопцю допоможе? Питаю у завідувача служби дітей РДА Віктора Казімірова. За його словами, ситуацію з Костею Бурим він знає, був у нього у Гусавці, ще з батьком хлопця балакав про позбавлення батьківських прав. На якому етапі ця процедура нині? Мабуть, це краще у прокуратурі знають. Служба у справах  дітей ще 27 березня нинішнього року звернулася до прокурора району із клопотанням про позбавлення Миколи та Ніни Бурих батьківських прав. Про це є відповідний документ.
– Справа непроста, – каже Віктор Казіміров, – батьки хлопця – громадяни іншої держави. І сільська влада теж повинна втрутитися. От тільки обережно потрібно діяти, аби не нашкодити. Хлопцю однозначно краще залишитися удома. Він мені так сказав: «Якщо заберете мене з дому – повішуся!»
Сільський голова Віктор Сіренко каже, що з матір’ю Кості говорив, та що із неї взяти? Приїздила, вешталася весною і влітку по селу, а толку... За словами Віктора Миколайовича, він звертався до  прокуратури району, там сказали, що процедура призначення опікунства над Костею Бурим буде тривалою.
Як до останньої інстанції, телефоную до прокурора району. Катерина Сокол, почувши цю історію, була щиро вражена:
 – Хлопчику однозначно потрібно допомогти, невідкладно і терміново. І буквально зараз ми почнемо перевірку.
– А як щодо того, що батьки Костика громадяни Росії?
– Та які розмови, це питання елементарно можна вирішити. Мова про те, щоб хлопця забрати до інтернату, не йде. Наскільки я розумію, це майже доросла і самостійна людина. Тим більше йому вже виповнилося 14 років. Костя зможе дати собі раду, якщо буде матеріальна підтримка.

Повертаємося з Гусавки. А думками усе ще поряд із цим мужнім хлопчиком. Зараз, думаю, приїду додому, у теплий дім, де лемент і гамір дітей. Порину у приємні домашні турботи. А Костя там сам, у нетопленій хаті. А поряд – лише котик, єдина істота, яку він притискає до себе.