Отож, ІХ Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев - 2008» відбувся, і це вже само по собі не може не тішити. Відбувся, адже були на ньому і вистави для гурманів-естетів («Три сестри» Угорського театру з м. Берегово (Україна), «Медея» з м. Карши (Узбекистан), і скандальні та неоднозначні постановки («Войцек» Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка), і дещо хуліганські прочитання класики («Почуття» за А. Чеховим Новосибірського драматичного театру «Старий Дім») і просто добротні професійно зроблені спектаклі, - все, що потрібно для хорошої програми театрального бієнале. Були і аншлаги, і переаншлаги - отже, фестиваль потрібен.

Потішив цього року бюлетень «Золотого Лева» «L'антракт»: стильнішим виглядом, щоденною появою і більш змістовним наповненням, на відміну від досить неоковирних листочків минулих фестивалів, «головним редактором» яких, зізнаюсь, доводилося бути мені. Звичайно, хотілось би більше аналітики, інформації і, можливо, навіть бліц-інтерв'ю, як-то буває на порядних фестах, але, зважаючи на те, які для бюлетеня були виділені кошти та на рівень його підтримки організаторами, щоденну появу «L'антракту» можна вважати чудом альтруїзму.

На диво, проігнорували фестиваль традиційно вірні «малій Батьківщині» метри: Р.Віктюк, Б.Ступка, А.Хостікоєв. Зате ж поз'їжджалися театри з України, Польщі, Білорусі, Росії, Грузії, Вірменії, Узбекистану, Таджикистану, Румунії, Австрії. Програма дивувала шириною спектру: від опери до вечора акторської авторської пісні, від експериментального театру до вистав для дітей. Наскільки доцільна така всесторонність? Чи не ознака це втрати принципів фестивалю? Чи може існувати фестиваль без визначального стрижня підбору творів? Адже це все одно, що виставка картин за назвою «Що надибали, те й виставили». І хоча на прес-конференції було заявлено, що традиційного золотолевівського принципу «Класика очима експерименту» дотримано й цьогоріч, проте деякі вистави до звання експерименту явно не дотягували.

Якимось чудом у день львівських прем'єр затесався «Захар Беркут» Першого українського театру для дітей та юнацтва, прем'єра якого відбулась три роки тому (і що його може поєднувати з експериментом (хіба над витримкою глядачів) - залишається загадкою).

Чомусь ніяк не був представлений театр ім. М. Заньковецької. Невже не знайшлось достойної постановки? Не запросили і знаний експериментами з класикою «Театр у кошику». Зате до програми був внесений вечір акторської авторської пісні у виконанні Асі Рудніченко. Нічого не маю проти дійсно талановитої п. Асі, ні проти авторської пісні загалом, - я б побажав, щоб таких вечорів навколотеатрального спілкування було якнайбільше, але оскільки фестиваль все ж театральний, а не пісенний, доречно було б внести їх в перелік додаткових, супутніх заходів, а так складається враження, що програму доформовували за принципом «Я єво слєпіла із таво што била». До речі, про супутні заходи - ні творчими зустрічами, ні майстер-класами цьогорічний фестиваль тішити і не збирався. Як згодом виявилось, якісь майстер-класи таки були, але ця цілком таємна інформація не просочилася ні на сторінки бюлетеня, ні до програми фесту.

Словом, попри наявність вистав, достойних уваги найвибагливіших критиків, «Золотий Лев» втрачає орієнтири: тоді, як на початку 90-х за експеримент сприймалось (і віталось!) все, що заборонялось у 80-х, то на цей момент стає очевидною потреба переосмислити поняття театрального експерименту, його функції і мету, як і функції і мету цього фестивалю. Невипадково на львівське театральне бієнале перестали з'їжджатись столичні критики, та й місцеві підключаються не відразу і ходять «п'яте через десяте». А дарма!

 На фестивалі бракує круглих столів, обговорень, прес-конференцій, вже згаданих майстер-класів - всього того, що рухає театральну кров і не дає їй застоятись, що підштовхує до обміну досвідом і самовдосконалення, до бродіння ідей і спілкування, - в цьому ж і є цінність всіх фестивалів! Самого лише перегляду вистав не досить. Та й вистави хочеться бачити добірні, не нижчі професійного рівня, а не гадати, йдучи: пощастить побачити щось достойне чи потраплю на напіваматорство або нафталін? Адже  так формується авторитет фестивалю, який є запорукою його подальшого життя і розвитку. Хоча треба визнати, що цього року загальний рівень вистав був, як на мене, досить високим.

На жаль, маса організаційних недоліків змушувала червоніти перед гостями фестивалю. З незрозумілих причин без жодних попереджень в останній момент була перенесена вистава румунського театру (як у часі, так і в просторі), тож актори грали майже при порожній залі. Доводилося вислуховувати і нарікання на поселення у готелі «Львів», в номерах якого навіть немає душу (виявляється, це для іноземних гостей нонсенс! - адже за їхніми уявленнями фестиваль міжнародного рівня мав би адекватно забезпечуватись) та інші побутові незручності. Шкода також, що для гостей «Золотого Лева» не було організовано жодних екскурсій Львовом.

Перераховані враження можуть стати визначальними для театрів у питанні «Чи приїздити на фестиваль ще раз?» Невже ж організатори не здатні забезпечити достойних умов для приїжджих колективів, тим більше, що фестиваль відбувається за підтримки Міністерства культури і туризму України, Спілки театральних діячів України, Управління культури і туризму ЛОДА, Управління культури і туризму Львівської міської ради! Стільки підтримки, а матеріального забезпечення бракує, - сім господинь, а хата неметена?

Але що ж це я? Ото, чесне слово, не хотів лаяти наш дорогий (наш єдиний!) театральний фестиваль драматичних театрів! То якось ... вирвалося. Насправді отримав досить багато позитивних вражень. І...  до чого ж це я?.. Треба цінувати «Золотого Лева»! Це подія, яка вже стала частиною обличчя нашого міста і навіть усієї Західної України, тому варто вболівати і дбати за те, щоб ця частина прикрашала, а не теліпалася відмерлим кавалком, - дбати всім, хто до цього може долучитись. А глядачам - бути вимогливими і вдячними.

І найголовніше - бути!

Тарас Федорчак

http://zaxid.net