Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Як «Ехо Кобеляк» зерно продавало або Дивакуваті українські селяни
11:18
Поштовхом для написання цієї статті став телефонний дзвінок. Телефонував Микола Гергенкоп, депутат райради, він же сільгоспвиробник з Мартинівки. - Ти «Колос» за восьме жовтня читав? - Ну читав. - І як тобі ціни на зернові, що там названі? Ось у цьому місці довелось взяти паузу. Адже на статтю, в якій були опубліковані закупівельні ціни на сільгосппродукцію, уваги не звернув. Довелось підняти підшивку «Колоса» і на першій сторінці в матеріалі під рубрикою «Осіннє поле» побачити запропоновані увазі читачів і хліборобів ціни Аграрного фонду. Вони разюче контрастували з тими, які пропонують селянам комерційні структури. Скажімо, пшениця 3 класу у Аграрного фонду коштує 1307,41 за тонну, 4-го – 1207,10, 5-го - 1050,58, 6-го - 796, 90, жито – від 1122, 83 до 947,78. Одразу виникає думка перевірити цю інформацію і вияснити, в чому ж справа, чому така різниця в ціні в державних і комерційних закупівельників. Телефоную на номер мобільного, вказаний в газеті. Представляюсь приватним підприємцем, кажу, що хочу продати пшеницю 6-го класу. Мій співрозмовник одразу ж повідомляє, що опублікована інформація дуже й дуже застаріла. Актуальною вона була в липні поточного року. Чоловік каже: «Хто це додумався в жовтні такі дані публікувати? Дзвонять нам з Кобеляцького району всі, кому не ліньки. Одна бабуся навіть чи то два мішки, чи два центнери пропонувала. Закупівлі вже давно закінчені. З вашого району до нас зерно, здається, здавав лише Микола Андрієнко з «Радянського». Все ж чоловік повідомляє, що закупівлі Аграрний фонд проводив не в господарствах, а на зерноскладах, які знаходяться в Полтаві, Кременчуці та Чутовому. Договір з фондом ще можна буде підписати, але вже на 2009 рік. І розповідає, які для цього потрібно подати документи. Закінчуючи розмову, запитую: «А не знаєте Ви, коли нарешті ситуація на зерновому ринку стабілізується і ціни на сільгосппродукцію почнуть зростати? - Не можу Вам нічого сказати. Ви ж бачите, що в світі і в Україні відбувається. Наступний дзвінок роблю до Миколи Андрієнка. Микола Іванович підтверджує, що заключав договір із Аграрним фондом. Але зерно йому не продавав. Справа в тому, що для цього довелося б пшеницю, завезену в Бутенки на КХП, перевозити в Чутове. А це великі витрати. Далі Андрієнко сказав таке: «Все зерно ми продали комерційним структурам. Просто зробили це раніше за інших і, можливо, трішки виграли. Так, зараз ситуація для селян дуже погана. Але я знав, що так і буде. А що ви хотіли? У нас же ліберальний ринок, ніхто економікою не керує, не регулює її. А ліберальний ринок завжди призводив до колапсу. Економікою необхідно керувати. Або законами, або в ручному режимі». Ось що сказали інші, знані в районі аграрії. Олександр Копелець (СФГ «Покрова»): «Я на цю тему можу на 4 газетних сторінки наговорити. Що відбувається? Та дурять селян, як самі хочуть. На світовому ринку наша пшениця коштує три тисячі гривень за тонну, соняшник – п’ять тисяч. А в нас зерно купляють за 500 гривень, соняшник – за тисячу. А це ж «ще не вечір». І трейдери у 2008-9-х роках матимуть суперприбутки. А наша люба держава, всім милий уряд нічого не роблять. А могли б купити в селян ту пшеницю за півтори тисячі. І ми б продали і були б задоволені. А держава перепродала б за кордон за три тисячі. Ось вам і наповнення бюджету. Для вчителів і лікарів гроші були б? Були б. Селяни б добрива купляли, техніку, вітчизняну економіку підтримували. Але нікому в Уряді це не потрібно. І крапка.» Микола Сердюк, СТОВ «Здобуток»: «На пшеницю ціни не буде однозначно. Сподіваюсь, що через місяць трішки почне зростати ціна на соняшник. Можливо й на ячмінь та кукурудзу. Розмовляв недавно з американськими фермерами. У них кукурудза коштує 700 гривень, продовольча пшениця - 1400. Але ж там все планово, сільгоспвиробник застрахований від ризиків. А у нас… Можливо, те, що відбувається, є й заговором проти селян. Адже на світовому ринку хоча і є падіння цін на сільгосппродукцію, але не таке значне, як в Україні. А в нас селян зроблять банкрутами, землю заберуть. І приймуть нормальні закони. І будуть нормальні ціни, і план, і страхування. Але для своїх. А те, що десятки тисяч людей стануть безробітними, нікого не хвилює.» Микола Гергенкоп, фермер: «Я депутат райради від БЮТ. Я вже кілька листів та телеграм в Уряд відправляв, просив допомогти, втрутитись в ситуацію, врятувати селян. Та навіть відповіді не отримав. Нікому ми не потрібні.» Між тим, за неофіційною інформацією з достовірних джерел, котру отримало «ЕК», в Кобеляцькому районі на збереженні знаходяться 100 тисяч тонн зерна. А скільки його не обліковано? Можна сміливо додавати ще 100 тисяч. А в полі ще стоять сотні гектарів соняшнику і тисячі кукурудзи. І невдовзі може настати момент, коли все це зерно не те що купляти, а навіть приймати на зберігання ніхто не буде. Так директор комбікормового заводу Геннадій Пустоваров повідомив «ЕК», що його підприємство взмозі прийняти лише 800 тонн кукурудзи. Всі інші ємкості вже заповнені. Щодо ціни на зернові, то Геннадій Олександрович сказав: «Соняшник ми не закупляємо. Кукурудзу купляємо. Щодо ціни на неї – то питання до комерційного директора. Знаю лише, що ціна падає з кожним днем.» Віталій Шулєжко, менеджер ТОВ «Кобелякихлібопродукт»: «Зараз як в казці. Чим далі, тим страшніше. Ціни на зерно на сьогоднішній день такі: фуражна пшениця – 500 гривень за тонну, продовольча – 750, соя – 1500, ячмінь – 700, соняшник – 1050. Кукурудзу в Бутенках не купляє ніхто. Завжди все може змінитися. Звичайно ж, в бік зниження цін. Наше підприємство план заготівлі вже виконало на 100 відсотків. 100 тисяч тонн зерна в нас вже є. Але залучивши резервні потужності, ми ще зможемо прийняти 2-2,5 тисячі тонн сої та 10-12 - кукурудзи. Більше – ні. Так кілька років тому наше підприємство прийняло і 120 тисяч тонн зерна. Але тоді постійно йшло його відвантаження. Зараз же ми отримуємо обмежену кількість вагонів раз у три дні. І така ситуація практично на всіх хлібоприймальних підприємствах. Могильов і Петриківка – стоять. Галещина приймає лише кукурудзу смішними об’ємами. «Нібулон» в Решетилівці також по 300 тонн кукурудзи на добу приймає. Що буде з цінами далі? Я не знаю. Можливо, цього не знає ніхто». Хоча, швидше за все, дехто в Україні й може дати відповідь на це питання. Це 7-8 чоловік, котрі є основними зернотрейдерами, тобто бізнесменами, котрі скупляють зерно і продають його за кордон. Між іншим, до їх числа зараховують і народного депутата від БЮТ Андрія Веревського. Його прізвище пов’язують з надпотужною компанією «Кернел-груп», котра володіє Полтавським олійним комбінатом та десятками елеваторів по всій Україні. Та найцікавіше і найголовніше у всій цій історії навіть не небувале падіння цін. Найголовніше те, що всі селяни неначе в рот води набрали. Мовчать і … Їдемо по району і душа радіє – ось кукурудзу косять, ось земельку орють. Що ж виходить? Селяни мовчать, профспілки мовчать, асоціації фермерів – теж. Невже всіх все влаштовує? Безумовно ні, не влаштовує. Але те обурення клекоче лише у грудях селян. Воно лише руйнує їх нерви, підриває здоров’я. А повести їх за собою, об’єднати аграріїв у відстоюванні їх інтересів нікому. А без поштовху, без рушійної сили вся ця маса з місця не зрушить. І за вила не візьметься. А тепер давайте трішки пройдемось по тих людях, у яких «ЕК» в пошуках правди ціну випитувало. Всі вони люди розумні, авторитетні, шановані. Всі депутати. Той регіонал, той бютівець, той з Блоку Литвина. Є серед аграріїв і соціалісти, і нашоукраїнці. Здогадались, до чого веду? До головного - того, звідки всі їх селянські біди починаються. Вони всі штучно розділені на штучно створені партії. «Розділяй і володарюй». Це не я придумав, і навіть не сучасні українські олігархи, зернотрейдери та інші господарі України. Ця формула стара, як світ. І ті, хто нею користується, світом володіють. А всі інші, в тому числі українські селяни, на них спину гнуть. Так було і є. Та сподіваюсь, не буде вічно. Ось така не зовсім зернова історія виходить.
Головна 
