Протягом останніх років Росія посилено озброювала як Грузію, так і Південну Осетію...” “Росія постачала зброю в Ірак...” “Судан став найбільшим клієнтом російського ВПК в Африці...”

Бачачи скалку в чужім оці, у своєму і колоди не помічають. Ця біблійна істина дуже пасує до вчорашньої заяви президента РФ Дмитра Медведєва, адресатом якої легко вгадується Україна. Мовляв, озброїла вона до зубів Саакашвілі й подвигла Грузію до „агресії” проти Південної Осетії. (Щоправда, весь світ вважає, що саме Росія вторглася на територію суверенної Грузії).

Нагадаємо, цю репліку „президент при прем’єрі Путіні” видав на нараді з питань військово-технічного співробітництва. Зі „щирим жалем” Медведєв зазначив, що „багато близьких нам держав” брали участь у „постачанні зброї режимові Саакашвілі, що вельми активно спонукало його до агресії”. „Ми цього не забудемо і враховуватимемо це у своїй практичній політиці, хотів би, щоб усі це мали на увазі". Ці висловлювання явно стали „продовженням і розвитком” недавньої заяви Володимира Путіна: "Те, що озброєння постачалися вже під час бойових дій і керувалися фахівцями з України, – це і є злочин. Якщо ми знайдемо підтвердження цьому, то ми будемо відповідним чином вибудовувати контакти з тими людьми, які це зробили".

По-перше, ці гучні заяви лідерів Росії не підкріплені ані найменшою фактологічною базою. Вище цитувався Путін – „якщо ми знайдемо підтвердження...” Але парадокс полягає в тому, що офіційний Кремль і не прагне встановити якісь факти на підтвердження надсерйозних звинувачень. Про це свідчать слова заступника глави департаменту інформації і преси МЗС РФ Ігоря Лякіна-Фролова: “У мене немає інформації про те, що Росія проводить власне розслідування на цей рахунок”. Щоправда, російський дипломат одразу поправився, перевівши стрілки на... Верховну Раду України: “Ми дочекаємося розслідування комісії українського парламенту й у залежності від його результатів прийматимемо ті чи інші рішення”.

Тут слід нагадати представникам російського МЗС, що інформація слідчої комісії парламенту в Україні не має жодної юридичної доказової сили і є суто політичною. Багаторазова приклади використання парламентських слідчих комісій для елементарного зведення політичних рахунків сильно девальвували їхню легітимність. А довіри до інформації комісії під проводом Валерія Коновалюка і поготів буде надто мало. Валерій Ілліч є представником радикального крила Партії регіонів і має свої політичні рахунки з „помаранчевими” узагалі й найвищим керівництвом України зокрема. Не кажучи вже про вперті чутки щодо його періодичних консультацій з Москвою.

По-друге, до даної ситуації цілком застосовною є істина про лікаря, якому варто було б зцілитися самому. Зокрема, на це нашим сусідам указав МЗС України устами директора першого територіального департаменту МЗС Леоніда Осаволюка, який дав зрозуміти російським колегам, що саме Росія порушила міжнародне право з постачання зброї в зону конфлікту на Кавказі. “Саме Росія порушила рішення про заборону постачань зброї на територію Абхазії, – сказав представник МЗС, нагадавши про відповідне рішення міжнародного співтовариства від 1992 року. – Але протягом усіх цих останніх років Росія посилено озброювала як Грузію, так і Південну Осетію, що, власне, і стало, можливо, однією з причин виникнення цього збройного конфлікту на території Грузії”. Натомість військово-технічне співробітництво України з Грузією не порушує міжнародного законодавства, оскільки на цю країну „не поширюються міжнародні санкції, заборони або ембарго щодо постачань зброї".

Невеличкий історичний екскурс у скандали, пов’язані з „національними особливостями торгівлі зброєю”, яку здійснювала Росія останніми роками. Тут накопичилася маса гострих питань:

Наскільки відповідає істині інформація російського видання „Новая газета” про те, що під час війни в Іраку в порушення санкцій ООН московське ТОВ "Авіаконверсія" відправило в Ірак джерела для придушення сигналів глобальної системи позиціювання GPS, а Тульське конструкторське бюро приладобудування надало Саддамові Хусейну партію новітніх протитанкових керованих снарядів "Корнет" з радіусом дії понад 5 км?

Адже саме з цього приводу в березні 2003 року Держдеп США заявив офіційний протест послові Росії у Вашингтоні.

Процитуємо ще один фрагмент з цієї статті: „Рішенням Радянського уряду від 1 вересня 90-го року (№ 1422) "постачання спецмайна" до Іраку були припинені "відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН". Відтоді минуло дванадцять із половиною років, а радянське озброєння в Іраку продовжує працювати. Винищувачі МІГ-23, МІГ-25 та МІГ-29 літають, працюють радари, злітають зенітні ракети навіть і сьогодні, при обороні Багдада. СРСР свого часу поставив у Ірак озброєння на 30,5 млрд. дол., і значна частина цієї техніки все ще на ходу, незважаючи на ембарго та американські нальоти.

Цьому диву є тільки одне пояснення: усі ці роки тривали таємні поставки російських запчастин та озброєнь в Ірак. Якби санкції по-справжньому виконувалися, іракська армія давно б розвалилася, а разом з нею й тоталітарний режим Хусейна”.

Факт постачання зброї та технологій з Росії уже після запровадження санкцій ООН вказав у своєму звіті Раді Безпеки ООН у грудні 2002 року і сам уряд Іраку.

Дозволимо собі також процитувати військового оглядача агентства “Ройтерс” (стаття від 22 червня 2006 року): „Ракети Сирії та Ірану, бойові літаки Венесуели та Бірми, вертольоти Судану – Росія є незалежною, коли мова йде про продаж зброї і, схоже, невразливою перед етичними проблемами, які впливають на цю галузь у всьому світі. Поки члени Європейського Союзу сперечаються про скасування збройного ембарго проти Китаю, майже половину з 6 млрд. доларів, зароблених Росією на зброї торік, отримано від Пекіна. Поки Білий Дім намагається вмовити Конгрес схвалити американо-індійську ядерну угоду, Москва добудовує дві АЕС за замовленням Делі”.

Цей пасаж дає лише приблизне уявлення про манеру „легкої” поведінки РФ на міжнародному ринку торгівлі зброєю. Тому, хто цікавиться темою, наводимо посилання на матеріал, де перелічено більш як десяток прикладів санкцій, які накладали США на російських торговців зброєю. 

Трохи деталізуємо щодо Судану. У грудні 2004 року було оприлюднено доповідь авторитетної міжнародної організації “Міжнародна амністія”. Міжнародні правозахисники зазначили, що жорстока етнічна війна в Дарфурі підігрівалася зброєю, яку постачали в Судан компанії тих країн, які є постійними членами РБ ООН. Зокрема, згідно з доповіддю, поставками озброєнь у цю країну займався і російський уряд.

„Недавно Судан став найбільшим клієнтом російської оборонної промисловості в Африці і прикладом нової політики Москви відносно фінансування поставок озброєнь. Країні потрібні сучасні озброєння для придушення опору, і коштів на це не шкодують. У жовтні цього року був підписаний контракт, відповідно до якого Судан придбав винищувачі МІГ-29, бойові вертольоти Мі-24 й цілий арсенал зброї та боєприпасів. Причому угода щодо поставки 12 машин МІГ-29 була зроблена на прохання влади африканської країни на 5 місяців раніше від затвердженого строку”.

Водночас 30 липня 2004 року Рада безпеки ООН своєю резолюцією №1556 поставила за обов`язок всім державам "запобігати продажеві або постачанню" озброєнь і техніки військового призначення будь-яким неурядовим силам у Судані.

Це лише фрагменти масштабної картини незаконної торгівлі зброєю з боку Росії. Ось чому так дивно лунають грізні окрики та звинувачення з Москви на адресу України: у Білокам’яній добре бачать автомата в чужім оці, а в своєму й винищувача не помічають.

Микола Писарчук