Із кількох водяних млинів, що в
давнину працювали на берегах тихоплинної річки Ікви, у цій місцевості
нині не залишилося жодного. А селище Млинів на Рівненщині, чия назва
залишилася нам як згадка про них, днями відзначило 500-річчя першої
писемної згадки про тутешнє поселення.
А все почалося відтоді, коли на початку ХVI століття литовський
князь Олександр дарував поселення якомусь московитянину Бобру. Історія
розпорядилася так, що невдовзі Бобер помер бездітним. Тоді польський
король Сигизмунд привілеєм від 1508 року передарував цю територію
кременецькому намісникові Яну Монтовту, але із зобов’язанням «давати по
три служби з Млинова і по одній з Пекалова». У
1780 році нова власниця Млинова Людвіка Ходкевич закладає на березі
Ікви розкішний палац. Спроектована придворним архітектором короля
Станіслава-Августа Леопольдом Шлегелем будівля вважалася однією з
архітектурних перлин Волині. До міста Дубно, славного торгівлею, —
рукою подати. Далі графиня Ходкевич виклопотала в короля привілей для
міста — два ярмарки щороку. Завершив облаштування палацу її син
Олександр — член Тимчасового уряду Литви 1812 року, генерал,
сенатор-каштелян Королівства Польського, учасник антицарського
повстання 1794 року під проводом Тадеуша Костюшка. А іще — письменник,
меценат, член Товариства приятелів наук у Варшаві.
Праворуч від палацу був гостьовий будинок — так звана офіцина.
Поселилися в ній… привиди. Відомий знавець волинської старовини Юзеф
Дунін-Карвицький у своїх записах розповідає, що одного разу пані
Людвіка Ходкевич сиділа в палаці за столиком. Раптом самі відчиняються
й грюкають двері — так, ніби їх штовхнули з величезною силою. Графиня
визирнула — нікого немає. Пройшлася кімнатами — порожньо. Аж в останній
жінка побачила постать своєї 26-річної доньки княгині Розалії
Любомирської. Голова привида була відділена від тулуба. Графиня на
якийсь час заніміла, але коли почала кликати слуг, астральне тіло
зникло. Через якийсь час із Франції надійшла страшна звістка — доньку
гільйотинували якобінці. Найдивніше, що страта в Парижі відбулася того
ж дня і тієї ж години, коли у Млинові з’явився фантом!..
Костел, збудований 1786 року коштом Яна Ходкевича, у селищі не
зберігся. Його зруйнували вандали в 60-х роках минулого століття — не
зваживши навіть на те, що у криптах покоїлися останки членів роду
Ходкевичів. А ось Свято-Покровська церква, зведена 1840 року і названа
спочатку ім’ям Святого Благовірного великого князя Олександра
Невського, лихоліття пережила і нині є однією з діючих у селищі. До
речі, в наші дні у місті зводять іще два великі храми —
Свято-Миколаївський собор і церкву на території монастиря Святого
Серафима Саровського. Млинів
був у складі Російської імперії і Польщі. У часи першої світової його
поділили австро-німецькі та російські війська. Під час двох світових
воєн мирне селище зазнало значних руйнувань. Але — усім катаклізмам на
зло — воно вистояло, відбудувалося, осучаснилося.
А чи зберігає селище історичні пам’ятки, які нагадують про славний і трагічний шлях завдовжки у півтисячоліття?
— На весь комплекс робіт, пов’язаних зі святкуванням 500-річчя
Млинова, уряд передбачав субвенцію в розмірі 17 млн. гривень. Але ми
отримали лише 2,3 млн. грн. по лінії Міністерства регіонального
розвитку і будівництва — саме для реставрації історичних пам’яток, —
розповідає голова Млинівської райдержадміністрації Володимир Кислюк. —
Починаються відновлювальні роботи у графській офіцині. Нині це —
Районний краєзнавчий музей. Сподіваємося, що розпочнемо реставрацію
Свято-Покровської церкви. Бо ці дві пам’ятки у Млинові національного
значення. Але до наших урочистостей ми не встигли нічого зробити,
оскільки реальне фінансування заплановано на листопад-грудень цього
року… Ошатного вигляду селище набуло за рахунок інших джерел. Зокрема з
виділеної цього року держсубвенції у 30 млн. гривень на
соціально-економічний розвиток області ми отримали 3 млн. 750 тис. грн.
У Млинові немає великої промисловості. Кілька невеликих приватних
підприємств не дають змоги позиціонувати селище як індустріальне.
Головна його перевага — розташування на мальовничих берегах річки Ікви.
А це — серйозний старт для зеленого і водного туризму.
— Гостям міста і туристам уже в наступному році ми запропонуємо
одно- і кількаденні маршрути сплавляння на човнах по Ікві та Стиру —
від Млинова аж до Луцька, — переконує селищний голова Сергій Воробей. —
Крім п’яти будиночків, які вже приймають відвідувачів на двох
спортивних базах «Елінг» та «Колос», плануємо облаштувати й готельні
номери. Сподіваємося, що в державі нарешті запрацює програма підтримки
туризму. Тоді й Млинів зможе стати туристичним осередком.
http://www.dt.ua
|