Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Восьмидесятирічна жителька Дашківки Ганна Король за своє довге і складне життя лише двічі виїжджала за кордон. І обидва рази в Німеччину
Перша поїздка відбулася у 1942 році і була аж ніяк не радісною. Тоді Ганні Король довелось відвідати «фатерлянд» не з власної волі. Тринадцятирічну дівчинку разом з її подругою Марією Чирвою німці вивезли на примусові роботи. Обидві дівчини під час Голодомору 1932-33 років втратили батьків і жили в дашківському інтернаті для дітей-сиріт. Там їх застала Друга світова війна. Ні за віком, ні за станом здоров’я дівчата не підпадали під категорію людей, котрих вивозили в Німеччину. «Нас у список вніс сільський староста, - згадує Ганна Афанасівна. – Должні були його дочки їхати, їм по п’ятнадцять було. Він їх пожалів і нас записав. А хто за нас заступиться?» Так сільські дівчата-підлітки потрапили в далеку і чужу для них країну. Їх привезли у малесеньке містечко Фрідерсорт на завод, котрий виготовляв торпеди для військово-морського флоту Німеччини. Дівчатам видали робочу уніформу і повели їх на виробництво. Там виявилось, що від природи мініатюрна Ганна не дістає до механізмів токарного станка. Щоб працювати, їй доводилось ставати ногами на дерев’яний ящик. Німці виділили для дівчат наставницю. Та знала чеську мову і могла спілкуватись з українками. Німкеня ставилась до дівчат дуже добре, майже по-материнському. І це не дивлячись на те, що втратила на війні доньку. Та, будучи санітаркою, загинула в боях під Дніпропетровськом. «Фрау носила нам сітро, печення, давала теплі речі, - розповідає Ганна Король. – Та працювати було важко». Вища і міцніша фізично Чирва справлялась із роботою, а малесенькій Ганні доводилось непереливки. І одного разу з нею сталося лихо. Довга коса дівчини потрапила в механізм станка. Ганна отримала травму правого ока. Німці одразу ж відвезли її до шпиталю і прооперували. Око вдалося врятувати, але зір погіршився. Після того дівчина вже до станка не ставала. У Фрідерсорт увійшли англійські війська. Вони й передали дівчат радянському командуванню. Майже до осені 45-го подруги жили в таборі, що знаходився у Східній Прусії. Там вони теж працювали. Цього разу вже на Радянську Армію. В основному дівчата були задіяні на польових роботах – жали пшеницю і копали картоплю. Повернувшись у рідну Дашківку, Ганна все своє життя пропрацювала у сільській лікарні. Виконувала малокваліфіковану роботу – прала, прибирала, розтоплювала піч. Вийшла заміж, має п’ятеро дітей і дванадцять онуків. Як і всі колишні остарбайтери, отримала компенсацію від уряду Німеччини. «Я й не помню, скільки їх, тих марок, мені дали, - розповідає жінка. – Дітям, внукам все роздала. Тому те нада купить, тому – друге. Так гроші і пішли». Між тим, ближче до шістдесяти почала Ганна Афанасівна помічати, що слабне її зір. Перевірилась у лікаря і почула типовий для свого віку діагноз: катаракта. З часом травмоване око взагалі майже перестало бачити. Потрібно було робити операцію. Але грошей для цього в Ганни Афанасівни не було. «Де б я взяла ті п’ять тисяч гривень?» - зітхає жінка. – Так би й осліпла». Швидше за все Ганна Король таки б втратила зір. Якби не німці. У березні 2008 року до неї зайшла одна зі співробітниць Дашківської сільради. - Бабо Ганно, збирайсь у сільраду, тебе Германія визиває. - Яка Германія, що ти плетеш? - Точно кажу, сільський голова сказав, щоб у 15.00 була, як штик. Дійсно, о 15-ій годині задзеленчав телефон в кабінеті сільського голови Олександра Калантирі. Телефонували з Німеччини. Жінка, яка назвалась Любою, ошелешила Ганну Король звісткою про те, що їй потрібно приїхати в Німеччину для того, щоб надати інформацію про події Другої Світової війни. Ганна Афанасівна навідріз відмовилась. «Куди я стара, почті сліпа поїду, сказала їм», - говорить жінка. Та Люба з Німеччини не здавалась. По кілька разів на тиждень вона телефонувала в Дашківку і умовляла Ганну Афанасівну приїхати. Зрештою та згодилась. Але поставила умову, щоб з нею поїхав хтось із рідних. Німці без вагань погодились. Їхати з бабусею вирішила внучка Сюзанна. Та перед самим від’їздом, який був призначений на середину осені, дівчина передумала. Вона виходила заміж і не захотіла зривати весілля через поїздку. Тоді відмовилась і бабуся Ганна. 3 жовтня рано-вранці їй знову зателефонували. Цього разу з Києва. «За вами виїхала машина. В обід будьте готові, візьміть одяг і паспорт», - сказали на іншому боці дроту. О 12-й годині дня до оселі під’їхав автомобіль з київськими номерами. Дівчина і водій швиденько пообідали у Ганни Афанасівни і вирушили в дорогу. В Києві Ганна Афанасівна два дні чекала, доки оформлять візу і буде авіарейс до Гамбурга. Жила в готелі, там і харчувалась. В аеропорту Гамбурга її зустрічала заочна знайома Люба. Вона й розповіла Ганні Афанасівні про те, як на неї вийшли німці і навіщо вона їм потрібна. Про Ганну Король, як і про всіх інших остарбайтерів, співробітники фонду Генріха Белля, який представляла Люба, до речі, корінна москвичка, котра з десяток років жила в Німеччині, дізнались з архівів. Їм потрібні були живі свідки подій тих років. Ці люди, за задумом німецької сторони, своїми розповідями мали допомогти у створенні меморіального комплексу пам’яті жертв Другої світової війни. Крім того, їх, очевидців, прагнули залучити до роботи з молоддю. Живих свідків майже не залишилось. Ганна Король була однією з небагатьох. «Я там як звєзда була, - з посмішкою згадує про перебування у Німеччині Ганна Король. – То мери зі мною зустрічаються, то журналісти, по школах, по інститутах мене возять, а я їх дітям про війну розповідаю». Побувала вона й на колишньому заводі по виготовленню торпед. Зараз там вони виготовляють локомотиви для німецьких залізниць. Ввечері, після прильоту в Німеччину, за святковим столом Ганна Афанасівна в розмові поскаржилась на проблеми із зором. Вранці наступного дня її посадили в автомобіль і повезли в місто Кіль. Там жінку оглянув професор Олаф Детлеф. За словами жінки, її приємно вразило ставлення до неї. «В больниці все так швидко, скрізь без очереді, всі такі ввічливі,» - не перестає захоплюватись Ганна Афанасівна. Професор, оглянувши обидва ока, сказав, що травмоване оперувати вже не візьметься. Запізнилася бабця Ганна років на десять. А інше око вилікує. І сказав, що проведе операцію через годину. Ввечері Ганна Афанасівна вже повернулась у Фрідерсорт, в будинок місцевої вчительки, де жила. Після повернення бабусі в Дашківку Люба ще кілька разів телефонувала своїй підопічній. Розпитувала, як здоров’я, як зір, обіцяла, що запросить на відкриття меморіалу. «Я б ще поїхала, тепер вже нічого не боюсь, - говорить Ганна Король. – Може мені німці грошей на ремонт криші дадуть. Люба обіцяла. Но сказала, що це трудно». Минулого літа під час буревію у Ганни Король був зірваний дах на старенькій хаті. Зі своєї пенсії у 800 гривень вона спромоглася купити лише кілька рулонів руберойду. Вкрили ним хату внуки. Бабця Ганна розуміє, що то ненадійний дах – до наступного сильного вітру. Але грошей на більш серйозний ремонт у неї немає. Одна надія – на німців.
Головна 
