Сергія знають як фанатичного туриста, який облазив всі гори та схили Закарпаття. Сприяє цьому і робота - він декілька років поспіль займається маркуванням Закарпатського туристичного шляху у рамках українсько-швейцарського проекту «Forza».

Окрім цього ще й сам пише, верстає та видає путівники по Закарпаттю. Один з них вийшов на трьох мовах. А декілька років тому Сергій ще раз здивував знайомих - перебрався з Ужгорода в село Ярок. Каже, що слідкує за тенденціями у Європі, яка живе переважно у сільській місцевості. І ні краплинки про це не шкодує, навіть його прикладу послідували й декілька друзів.

- Над якими проектами зараз працюєш?

- Продовжую маркування маршрутів з Богдана у бік румунського кордону та на Петрос. Підготував також брошурку - пам’ятку для туристів про те, як правильно поводити себе в горах: це безпека, перша допомога і таке інше. Її будуть безкоштовно роздавати на турбазах та в агентствах тим, хто планує відправитися у гори. Також буде серія попереджувальних плакатів на цю тему.

- Чи багато людей губляться у Карпатах?

- Декілька десятків щороку, особливо часто в зимовий період. Більшість з них недооцінює Карпати. Були випадки, коли люди, що підкорили найвищі точки Тянь-Шаню гинули саме в наших горах. Сьогодні в Карпатах багато зустрінеш неорганізованих туристів – іноземців та українців. Переважно це молоді люди. Вони вже здатні купити якісне спорядження, але уявлення не мають про такі походи. Не знають, що навіть влітку на Чорногорському хребті температура повітря може раптово впасти до +5, а якщо додасться ще й холодний дощ, то така несподіванка може закінчитися трагічно для непідготовлених.

- Що ж потрібно знати перед походом у гори?

- Насамперед потрібно попередити гірський рятувальний загін, повідомити про запланований маршрут та склад групи, її кількість. Тоді рятувальники зможуть відреагувати у надзвичайному випадку. Так само попередити прикордонників, якщо маршрут пролягає поруч з кордоном. Мого знайомого, наприклад, затримали в Діловому, паспорта при ньому не було, отже прийшлося сплатити близько 300 гривень штрафу. Тому документи завжди потрібно мати із собою.

- Які найпопулярніші гірські маршрути на Закарпатті?

- Наприклад, це район Говерли, тобто Чорногорський хребет. Він буде завжди вабити туристів. Цікавим є маршрут до озера Бребенескул, що знаходиться вище за всім відомий Синевир. Популярний також Свидовецький хребет. Однак ця популярність несе за собою багато проблем. Головна - це сміття. Туристи як правило залишають за собою сміття. Адже є професіональні туристи, які з душею ходять у гори, вони не несуть із собою зайвих речей. Навіть алкоголь переливають у пластикову тару, аби потім використати її для води. А новачки, які відправляються на одноденні маршрути, залишають після себе купи кульків, пляшок. Чим далі, то тим більше сміття у Карпатах, а хто буде його прибирати невідомо. Також засмічують гори самі місцеві мешканці. З ними ніхто не проводить відповідної роз’яснювальної роботи.

- Чого не вистачає туристам у Карпатах?

- Гірський туризм дедалі стає модним явищем, про нього багато говорять, пишуть, показують. Але для того, аби від нього був якийсь зиск для області потрібно посилено розвивати сільський туризм та формувати інфраструктуру для туристів-пішохідників. Адже поки що туризм у нас - це турбази та готелі. А ось для тих, хто не готовий залишати по 100 доларів на добу, нічого немає - у горах ні кемпінгів, ні притулків. Тому і відповідно грошей там не залишають - все беруть з собою, навіть їжу.

Інтелігенція перебирається до пригородів

- Знаю, що ти не так давно перебрався у село. Чому так вирішив?

- Бо вчуся у європейців - половина Європи живе нині у сільській місцевості. Тобто не потрібно придумувати велосипед. Люди тікають з міста - там дорого, там погана екологія, брудно. Всім хочеться аби його діти росли здоровими, бігали по власному подвір’ю, пили молоко. Тепер у місто їздимо як на каторгу. Жінка нещодавно пройшлася з коляскою по проспекту, і сказала: "Ні, такі прогулянки мені більше не потрібні, нехай дитинка спить краще вдома під лугошем".

Також вплинули на це рішення шалені ціни на нерухомість в Ужгороді. Оскільки я народився і виріс у «хрущовці», то жити там із своєю сім’єю вже бажання не виникало. Але тепер дуже задоволений своїм вибором, маю просторий будинок, свої овочі та фрукти, ні від кого не залежу. Почав займатися навіть виноробством.

- І які результати?

- Коли вперше самостійно зробив власне вино, то сподобалося неймовірно. Сусіди допомагають потрібними пристроями та порадами. Адже тільки прес та млин коштують більше 1000 гривень. А тара знайшлася своя. Минулого року зробив тільки 380 літрів, бо особливого врожаю не було. Виноград маю простий - рожевий делавар. Якщо виноград не пресувати, то отримую біле вино, а якщо робити із пресом, настоювати, то вино має рожевий колір. На огороді поки що росте тільки найнеобхідніше - петрушка, морква, шпинат, м’ята, базилік, чабрець, ехінацея тощо. Картоплю не саджаю. Вирішив, що найкраща картопля росте на п’яному базарі. Насправді просто не маю часу для сільського господарства.

- Які склалися стосунки із сусідами?

- Притримуюся приказки: "У чужий монастир із своїм уставом не ходять". Тому мені повезло - із сусідами чудові стосунки. Я м’яка людина по натурі, тому намагаюся знайти 1001 спосіб запобігати будь-яких конфліктів. Як уникнути сварок з сусідами? В першу чергу не втручатися у життя іншої людини, адже мене не цікавить, що відбувається за парканом та в чужому холодильнику. Якщо потрібно - допоможу, якщо мені потрібно - звертаюся. Часто підвожу односельчан до міста. Як старий автостопщик беру всіх, хто стоїть на дорозі і «голосує».

- Але мабуть не всім так везе на сусідів ...

- Так, у мого друга недавно спалили недобудовану хату в Великих Лазах на Ужгородщині. І коли після пожежі почали розбирати згарище, то не знайшли навіть залишків дорогого інструментарію. Тобто скоріш за все це було банальне пограбування. Або хтось позаздрив…

- Чи знаєш інших людей, які втекли з міста?

- Три моїх друга також купили будинки у селі. Можливо мій приклад став для них «заразним». Насправді таких людей стає з кожним роком все більше. До речі, в Ярку живе багато людей з вищою освітою - викладачі, науковці, лікарі. Серед моїх сусідів - директор одного з ужгородських ринків, відомий закарпатський адвокат. Всі переїхали сюди з ужгородських квартир, але працюють в обласному центрі. Одній шкільній вчительці з Ужгорода таким чином вдалося вирішити житлову проблему всієї родини. Продали в місті велику квартиру, старшому сину купили поменше, а на залишок грошей купили будинок в селі.

- З якими проблемами можна стикнутися при переїзді?

- Перша - у багатьох просто відсутні всі потрібні документи на будинок або на землю. Я одразу все привів у порядок, все зареєстровано і документи чесно лежать на полиці. У місцевого сільського населення часто все навпаки - нічого не приватизовано і хата невідомо кому належить. Тому купити буває складно. До того ж сільські люди нікуди не поспішають, в них темп життя не такий як у міських мешканців. Тому вони нікуди не поспішають. І це правильно, адже ціни зростають. Раніше землю приватизувати можна було за 32 гривні у сільській раді. А я заплатив 680 гривень ще три роки тому. Коли люди зрозуміли що краще жити у селі, то ціни на будинки зросли в 4-5 разів. Навіть ціни на квартири у місті не зростають так швидко.

- А де ти взяв потрібні гроші?

- Взяв у кредит, купив на них ще машину – 20-річний "Фольксваген". Якось їхав з Минаю до Корятовича і витратив півгодини - світлофори і корки заважали. Тобто із села мені дістатися до роботи виходить швидше, хвилин 15. Від мого будинку до знаку Ужгород - 10 км, до площі Воз’єднання - 14 км. Хоча я не фанат техніки, і краще за машину для мене – це велосипед.

Шукати спонсора – це виглядати жебраком

- Що було в домі, коли його купував?

- Це стандартна сільська "коцка" 10x10 метрів - саман, цегла. Він дістався у спадок двом братам і вони вирішили його продати. У будинку було 3 кімнати, підвал. Туалет, звісно, на подвір’ї, не було газу. Що цікаво - у Ярку є центральний водогін, його побудували ще чехи. Я провів газ, встановив автономне опалення (котел). Замість печі поклав камін, – тепер можна опалювати кімнату дровами та готувати їжу. Більшість зробив своїми руками, допоміг також батько. Тільки в одній кімнаті замінив підлогу, вікно та вхідні двері, все побілив, поштукатурив. Зробив нормальний туалет, душову кабіну. Потім потрібно було спорудити септик (вигрібну яму) - залив бетонну яму, як слід, з переливами та стоками. Готуємо ми на літній кухні. Загалом на всі ремонти витратив близько 5 тисяч, а потім перестав і рахувати, бо постійно щось треба доробляти.

- А яку маєш земельну ділянку?

- По сільським міркам вона дуже скромна - 8 соток землі. Там посадив грушку, айву, вишню. Одну з ділянок подарував одному місцевому мешканцю. Йому вона більш потрібна, ніж мені. Звісно поступив не як бізнесмен, але я хіпі у душі. Тож не збираюся будувати п’ятиповерхові замки, краще поїду у Непал або на Тибет. Але поки що це тільки мрія .

- Чи є в Ярку якісь туристичні атракції?

- Звідси півтори годин пішки до Невицького замку - для любителів піших прогулянок. Ми ходили туди навіть з дитиною. Так само до Анталовецької поляни. За 40 хвилин піднімаюся на гору Діл, який ще називають «Циганський барометр». З транспортного мосту в Ужгороді можна побачити її верхівку. Кажуть якщо на цій горі є сніг, значить можна спокійно їхати кататися на лижах. На жаль, сільського туризму в селі поки що немає. Але бажаючі ним займатися вже є.

- Чи є щось таке чого не вистачає тобі у селі?

- Хіба що тільки Інтернету, а все інше є. В Ярку дуже стара АТС, а мобільні оператори поки що не покривають цю територію, тому сигнал слабкий. Але і це буде, думаю через 3-4 роки. Ще хотілося б, аби дороги привели до ладу. Наприклад я плачу 400 гривень за техогляд, а мій друг майже 1000 доларів за мікроавтобус та джип. Куди йдуть ці гроші? Думаю, що коли всі китайські машини почнуть ламатися, то люди нарешті вимагатимуть від влади гарних доріг. А поки що ще чомусь терплять...

- Плануєш приступити до видання нового путівника?

- Вже зверстав 80 сторінок нового путівника по Закарпаттю з ілюстраціями. Він буде включати в себе не тільки гірські маршрути, але й міські. Додав багато цікавих текстів, без сухих фактів.

- Шукатимеш спонсорів?

- Ні, це дуже важко. Адже кожний вимагає побачити «себе любимого» в книзі. Потім починають втручатися у текст. Або вимагають бачити логотип банку чи установи на кожній сторінці. Відчуваєш себе жебраком, який клянчить гроші на пішохідному мосту. Досить вже цих принижень. Тому планую знову взяти у кредит. Хоча таким чином тираж буде обмежений і книгу не вдасться зробити більш дешевою.

- Чи не збираєшся бува назад до міста?

- Коли моя дружина вперше приїхала у Ярок, то була шокована від побаченого. Була пізня осінь, на дворі опале листя, йде дощ, в будинку - криві двері, облізла фарба. Вона подивилася на це із жахом і сказала: "Звісно якщо немає інших варіантів, то будь що буде". А тепер, коли вона була вагітною другою дитиною, я якось пошуткував, аби побачити її реакцію: "Аня, може давай продамо цей будинок, купимо нормальну 3-кімнатну квартиру, я зроблю ремонт і дітям, і нам буде там добре". Звісно відповідь буда різко негативна - у місто ми більше однозначно не повернемося ніколи.