Валентина Федорівна не на жарт злякалася, коли побачила вогненно-червоний язик свого онука. Перша думка — дитина занедужала, у неї температура. Максим розкапризувався, розкидав іграшки, довелося довго його вмовляти, аби поставити градусник. Бабуся із полегшенням зітхнула, коли переконалася, що температура нормальна. Вона раптом зрозуміла, чому з’явився такий дивний наліт на язику — Максимко на прогулянці ласував льодяниками. Мама такі солодощі категорично забороняла, але бабуся піддалася на вмовляння онука. Язик «відмивали» теплим молоком, але це не врятувало ситуації, на щічках з’явився алергічний висип, дитина зашморгала носом. «Після цього невістка не довірить мені онука, — бідкалася Валентина Федорівна. — Хто ж знав, що криється в тій злощасній карамельці?..»

А справді, хто точно знає, що приховується за яскравим фантиком карамелі чи знайомого всім нам із дитинства льодяника на паличці? У моєму шкільному віці це були червоні й жовті півники (5 коп. штучка), найсмачніші ласощі у світі, які мали запах карамелі або м’яти. До речі, язика вони не фарбували, і про алергію ні ми, ні наші батьки тоді майже нічого не знали. Сьогодні торгівля пропонує нашим дітям величезний вибір льодяників — різнобарвних, ароматних, на будь-який смак — тут тобі кулька і спіралька, равлик і пташка. До деяких цукерок кріпляться малюсінькі лялечки й машинки — виробник знає, чим спокусити дитину. Неприродно яскраві кольори та різкий запах льодяників, безперечно, мають наштовхувати на думку, що кондитерська промисловість дружить із хімією і не цурається штучних барвників та ароматизаторів, проте в щоденній метушні ми про це не встигаємо подумати, наївно вважаючи, що виробники відповідають за якість свого продукту. Принаймні мають відповідати.

Нещодавно на очі трапився білборд, на якому зображено барвистий льодяник на паличці, а поруч із ним лише одне слово: «цукерочка», у цьому слові замість маленької букви «е» написано Е124. Цей непомітний зразок соціальної реклами, гадаю, багатьох змусив замислитися над тим, що ми даємо своїм малюкам, чи завжди солодощі та десерти корисні й безпечні для організму, який іще росте. Думаю, турботливі батьки не ризикнуть дати своїй дитині сире молоко, куплене на стихійному ринку, чи варену ковбасу, що зберігається в кіоску в ящиках прямо на підлозі. Однак при виборі солодощів ігноруємо правила безпеки і, якщо дитина просить, готові купити той-таки льодяник на паличці на оптовому чи стихійному ринку. Як мовиться, чим би дитина не тішилася... Останнім часом ми потроху привчилися читати склад продуктів, зазначений на маркіруванні і, звичайно ж, відкладаємо вбік ті з них, які багаті на штучні барвники, ароматизатори, стабілізатори та інші добавки, приховані за Е104, Е124 та іншими «Ешками», але в кондитерському відділі про це чомусь забуваємо. А даремно. Солодощі посідають не останнє місце в дитячому раціоні, і, на думку педіатрів, найчастіше саме вони спричиняють алергії, призводять до загострення захворювань шлунково-кишкового тракту. На думку моїх колег — за сумісництвом мам і бабусь, — нам бракує інформації, зокрема й соціальної реклами, яка змусила б дорослих замислитися про те, що і якої якості вони купують (і виробляють!) для дітей. Із цим важко не погодитися. Та, як з’ясувалося, є в нас і такі, хто категорично проти такої інформації.

Як кажуть в Одесі, ви будете сміятися, але безневинні білборди з льодяником спричинили серйозний скандал. Можна навіть сказати — міжнародний скандал. Кондитерська фірма з Черкаської області, що випускає льодяники на паличках, раптом впізнала свою продукцію в безіменній цукерці, зображеній на щитах, і не на жарт розгнівалася. Її керівництво побачило в соціальній рекламі загрозу своєму бізнесу і швидко «порішило», хто має відповісти за антирекламу своїх цукерок. І не просто вибачитися, а відшкодувати чималі збитки, які начебто переслідують виробника карамелі відтоді, як на вулицях міст нашої великої країни з’явилися ці самі білборди.

Для тих, хто ще не бачив цієї «цукЕрочки», відразу ж скажу, що картинка не містить жодного натяку на конкретного виробника, не знайдете на ній ні назви фірми, ні торговельної марки, ні фантика цукерки. Та хіба це може зупинити борців за відшкодування власних збитків?! А кому, власне, заявлено претензії?

Збурювачем спокою кондитерів, як виявилося, став проект «Співтовариство споживачів і громадські об’єднання», який діє під егідою ООН і Євросоюзу. Чому експерти звернули увагу саме на льодяники, зрозуміти легко — це дуже популярний продукт не тільки в Україні, а й в усьому світі, жоден різдвяний ярмарок у Європі не обходиться без цих цукерок. Проте в Євросоюзі контроль за їхньою якістю набагато жорсткіший, ніж в Україні, і жодному виробникові не спаде на думку погрожувати судом експертам чи представникам споживчої організації. Там уміють дорожити репутацією та довірою споживачів. Чому ж у нас розміщення соціальної реклами спричинило скандал?

— Ми й припустити не могли, що форма льодяника — равлик — викличе таке обурення фірми-виробника цукерок, — коментує ситуацію керівник проекту Клавдія Максименко. — Звідки взявся такий дизайн льодяника? Жодної інтриги тут немає. При пошуку в Інтернеті, коли набираєш це слово, на моніторі першою з’являється саме така картинка. Це зовнішній вигляд цілого класу цукерок, які дуже популярні в Європі, до того ж їх масово виробляють у Китаї, експортують в Україну. Цього солодкого равлика легко впізнати, тому ми й винесли на білборди його зображення. Ви, напевно, звернули увагу, що там немає ніяких розпізнавальних знаків виробника. Проте не тільки нам, а й рекламній компанії, яка виготовила та розмістила соціальну рекламу, почали телефонувати з якимись незрозумілими погрозами, з вимогою негайно зняти білборди. Після дзвінків надійшов офіційний лист (цитуємо дослівно мовою оригіналу): «У зв’язку з розміщенням реклами, яка містить зображення нашої продукції і натякає на її шкідливість, з листопада різко скоротився продаж, а регіональні дистриб’ютори відмовляються від реалізації продукції, що наносить підприємству значні фінансові збитки та дискредитує ТМ «Рокс». На підставі Закону України «Про захист від недоброякісної конкуренції», глави 28 Господарського кодексу України вимагаємо в десятиденний термін зняти розміщені на білбордах плакати соціальної реклами з фотографічним зображенням карамелі виробництва кондитерської фабрики «Меркурій». В протилежному разі підприємство вимушене звернутися в суд».

Виробник чомусь переконаний, що саме його продукцію зображено на щитах, ніби він єдиний у світі випускає «равликів». Довелося провести невелике розслідування. Подивилися інформацію «Укрпатенту» — фабрика «Меркурій» не має патенту на дизайн саме такої цукерки. Можливо, вона єдина випускає такі льодяники, а, можливо, й ні — десятки кооперативів роблять подібні цукерки на паличках у гаражних умовах і продають їх на стихійних ринках. Жодних документів про те, що цей льодяник є власністю «Меркурія», немає, так само як і відомостей про інтелектуальне право на такий дизайн цукерки.

Наступна претензія фабрики стосується заміни букви «е» на «Е124» — так позначається штучний барвник «понсо червоний», дуже шкідливий для здоров’я. Відомо, що Усеєвропейська асоціація споживчих організацій звернулася до Євросоюзу з проханням вилучити Е124 зі списку дозволених барвників, які застосовуються під час виробництва харчових продуктів.

— Але ж для дитячого харчування він давно заборонений?

— Оскільки ніякої технологічної функції, крім фарбування, цей барвник не несе, то заради збереження здоров’я споживачів його просять заборонити взагалі, для всіх харчових продуктів. У європейських країнах було проведено серйозні дослідження, які довели, що понсо червоний викликає не тільки алергічну реакцію, а й дитячу гіперактивність. Льодяник на паличці від початку орієнтований передусім на маленьку дитину, такі солодощі купують, аби її потішити, розрадити, а в результаті отримують гіперактивність — малюк починає нервувати, стає дратівливим і некерованим. Дорослі потім дивуються — дитину наче підмінили. У льодяниках міститься багато барвників, зокрема й жовтий «сонячний захід» Е110, який викликає таку саму реакцію. Як показали дослідження, не менш небезпечні для дитячого організму й інші добавки — Е102, Е104, Е129, котрі викликають не тільки алергію, а й шлункові розлади, істеричність, мігрень і інші неприємні стани.

Виробники, безумовно, мають право захищати своє добре ім’я, так само, як споживачі мають право на інформацію, яка допомагає їм захищати власне здоров’я та здоров’я своїх близьких. Фірма «Меркурій» вважає себе незаслужено скривдженою і підтверджує у своєму листі, що «барвник Е124 не використовує». Проте в протоколі сертифікаційних досліджень, проведених у 2006 році, зазначено, що «у зразках льодяників ТМ «Рокс» вміст синтетичних барвників Е102, Е122, Е124, Е132 і Е133 відповідає вимогам ДСТУ 3893-99». Перша трійка, як відомо, потрапила до списку небезпечних харчових барвників, заборони яких очікують на території Євросоюзу.

Чи можна після цього серйозно сприймати претензії фірми? Барвники в її продукції присутні! А завдання проекту саме в тому й полягає, щоб інформувати споживачів про безпеку продуктів — недарма під зображенням карамельного равлика є приписка: інформація про продукт збереже твоє здоров’я.

Щоправда, як показує досвід, оприлюднення такої інформації не береже нерви тих, хто захищає права споживачів. Кондитери не обмежилися листом на адресу «Співтовариства споживачів і громадських об’єднань». Як стало відомо з достовірних джерел, вони звернулися до Антимонопольного комітету, до Держспоживстандарту та в міністерства. Шановані державні установи сприйняли ці скарги всерйоз. Мабуть, тільки новорічні свята завадили їм «розрулювати» ситуацію — представники Держспоживстандарту побачили в соціальній рекламі неабияку загрозу вітчизняному бізнесу. У запалі праведного гніву вони навіть забули, що потрібно перевірити документи про те, що кондитери справді зазнають збитків, а нереалізовану продукцію вже нема де складувати. У листі про це написано? Отже, так і є, а тому без будь-якого суду й слідства потрібно оштрафувати тих, хто розмістив соціальну рекламу по всій країні.

Насправді на вулицях міст з’явилося лише сто таких білбордів, що для нашої країни — крапля в морі. Особливо вплинути на чийсь бізнес анонімному льодяникові не до снаги, але посіяти зерно сумніву в головах споживачів повинен. На що й розрахована дана акція.

Оскільки з моменту сертифікації черкаських льодяників минуло чимало часу, логічно було провести незалежні дослідження сьогодні й поставити крапку в цій історії. Та з’ясувалося, що купити черкаські льодяники в торговельній мережі — завдання не з легких. Їх там просто немає. Полиці супермаркетів забиті кондитерськими виробами, але ТМ «Рокс» потрібно шукати не там, а в ларьках на ринках, що, власне, багато про що каже споживачам. У кіосках, як відомо, чеків не видають, а без чеків товар не можна віддати в лабораторію. Експерти під час дослідження купували різноманітні види льодяників, траплялися серед них і «равлики», але не вітчизняні, а китайські, на фантиках яких красується півдюжини різноманітних «Е». Слід зазначити, що вони справді не заборонені, але, сподіваюся, — поки що не заборонені. Хіба для когось є секретом, під яким тиском у нас затверджуються стандарти? Чи хтось іще не зрозумів, чиї інтереси вони охороняють у першу чергу?..

Не можу не згадати досвід Німеччини, чия практика відстоювання прав споживачів вважається ледь не найкращою у світі. В Інституті Штіфтунг Варентест не можуть пригадати випадку, щоб хтось із виробників спростовував результати незалежного тестування чи погрожував судом із приводу змісту соціальної реклами. Знають, що це обійдеться собі дорожче. Там давно засвоїли, що виробники та споживачі знаходяться в одному човні, а держава дуже зацікавлена в дотриманні паритету.

Наші ж держчиновники, вочевидь, мають інші цілі. Проте ні вони, ні черкаські бізнесмени не врахували особливого, міжнародного статусу відповідача. Оскільки соціальною рекламою займається «Співтовариство споживачів і громадські об’єднання», яке діє під егідою ООН, то й претензії слід висувати саме цій міжнародній організації. Скривджена сторона, очевидно, заощадила на послугах юриста, інакше б вона знала, що ООН має імунітет, а тому оштрафувати її українське відомство не вправі, навіть якщо дуже цього хочеться. Це як пам’ятник з улюбленого фільму — хто ж його посадить?! Я вже не кажу — за що.