Львівська мультиплікаційна студія “Арт-відео”, випустивши у світ більше мультиків, аніж будь-яка інша в Україні, опинилася на межі виживання – через кризу українські телеканали скоротили витрати на українські мультфільми.

Стіни студії обклеєно дитячими малюнками та листами – діти та їхні батьки шлють тисячі вдячних листів львів­ським мультиплікаторам. І є за що. 365-серійний мультик “Казковий патруль” (одна серія на день упродовж року) – це своєрідна мультяшна енци­клопедія про життя тварин. За сюжетом, головні герої анімаційного фільму – Колобок, Кіно­камера, Лисиця, Кіт і Вед­мідь – проводять розслідування про якусь тваринку.

Відтак, розповідає один зі сце­наристів мультику Тарас Микітчак (до речі, кандидат біологічних наук, науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України), впродовж року українські діти мали змогу познайомитися з величезною кількістю тварин – від одноклітинних до слонів і китів. На тваринку складають досьє, з яким знайомлять глядачів. Щоправда, стверджує пан Микітчак, сценаристи намагалися зібрати якомога цікавішу інформацію, не завантажуючи дітей надмірною науковістю. Автори, занурюючись у роботу, ніби самі поверталися в дитинство. Як влучно висловився пан Микітчак, мультфільми створюють люди, які так і не подорослішали.

Іноді своєрідними співавторами “Казкового патруля” ставали самі діти – у листах вдячні глядачі розповідали про своїх домашніх улюбленців, відтак ця інформація знаходила місце в чергових серіях серіалу. Друга мультяшна енциклопедія для маленьких львів’ян – серіал “Легенди України”, який тран­слювали на Першому національному. Ці мульт­фільми створили на противагу російським про Добриню Нікі­тіча, Солов’я Розбійника тощо.

Автори ідеї і сценаристи намагалися прищепити українським дітям любов до власної історії, вихо­вати їх на національних цінностях.

Ідея названих мульт­фільмів ґрунтувалася на кількох, так би мовити, “китах” – анімаційний фільм має дати дитині потрібну інформацію, в ньому не повинно бути насильства, вульгарних слів чи еротики. Загалом мети було досягнуто – судячи з листів, діти з великим задоволенням віддають перевагу українським мультикам на відміну від закордонних. Для прикладу, одна дівчинка попросила телекомпанію не транслювати після “Казкового патруля” мультик “Скубі-ду”. Мовляв, після нього вона боїться спати.

До речі, українські мультфільми доволі високої якості. Як розпо­вів “Газеті” режисер-аніматор, керівник студії “Арт-відео” Сер­гій Гармаш, вони використовують ті самі технології, що й, для прикладу, Голлівуд. “Ми малюємо класичну анімацію, а комп’ютер дозволяє спростити процес. Наприклад, раніше мультфільми створювали на папері, потім, грубо кажучи, малюнки сканували й кожну фотографію обробля­ли окремо на плівці. Зараз малюємо все в комп’ютері, однак це не означає, що можуть бути нижчі ви­моги до фаховості художника. Якщо художник – фахівець своєї справи і розуміє, що малює, тоді він робитиме хорошу анімацію, а якщо поганий, то навіть комп’ютер йому не допоможе. Знову ж таки, ми використовуємо ту саму 3D анімацію, що й виробники популярних мультфільмів рівня “Шрека”. Єдина відмін­ність – вони на анімацію виділяють де­кілька мільйонів доларів, а в нас – декілька сотень”, – ді­лить­ся “кухнею” мультяшного процесу Сергій Гармаш.

І не без гордості додає: всі ідеї мультфільмів виникали у Львові, також тут налагоджено виробництво, причому найпотужніше в Україні. “Ми шукали проекти, які були б цікавими, пізнавальними і які ми могли б робити в певному ритмі – щоденний випуск в ефір по три хвилини. Загалом в Україні є й інші виробники анімації, наприклад, студія “Фреско” нещодавно зробила 24-серійний мультик “Лис Микита”, однак наразі ми на ринку є найбільшими продуцентами. Більше за нас мульт­фільмів в Україні не робить ніхто”, – розповідає пан Гармаш.

Здавалося б, три хвилини – це не так уже й багато, але для того, щоб створити секунду анімації на екрані, потрібно зробити 25 кадрів, тобто намалювати 25 малюнків. Відтак робота мультиплікатора є дуже непростою і доволі тривалою. Для прикладу, розповідає Сергій Гармаш, аби розробити три-чотири хвилини мультфільму – починаючи від сценарію, розробки сюжету, персонажів і закінчуючи випуском в ефір – потрібно працювати мі­сяць. Значно простіше із серіалами – на завершення роботи студія “Арт-відео” виходила на сім хвилин анімацій у день (!).

І все було б чудово, якби не криза… Студія опинилася на межі виживання – на замовлення українських мультфільмів у наших телеканалів немає коштів. “Ми хотіли б зробити продовження “Казкового патруля”, “Легенд України”, які різко “обрубали” на 88-й серії. Крім того, чимало ідей – за мотивами укра­їнських казок і міфології, легенд міст, традицій, свят тощо, але через кризу не маємо фінансової підтримки. Відтак змушені зупинити всі проекти. Нас ніхто не підтримує. Крім людей України, ми нікому не потрібні”, – розповідає Сергій Гармаш.

Нині взагалі не відомо, чи працюватиме студія далі. “Ми залежимо від замовлень, і якщо їх не буде, то студія припинить своє існування”, – констатує її керівник. І з великим розчаруванням говорить про мультиплікацію як таку: “У бюджеті навіть закладають гроші на анімацію, але хто їх отримує – невідомо. Наші продюсери теж зверталися щодо державної допомоги, але… Я в таку підтримку не вірю. Взагалі не бачу, щоб у нашій державі підтримували щось хороше й потрібне людям”, – підсумовує він.

Як повідомили “Газету” в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, вони не можуть вплинути на пріоритетність транслювання телеканалами українських мультипліка­ційних фільмів. “Звісно, коли відбувається конкурс на частоти і компанія надає свою концепцію, то Національна рада надає перевагу тим концепціям, в яких є дитячі програми. Але якось особливо впливати на розвиток певних видів телевізійної продукції ми не можемо. Коли компанії ідуть на конкурс і отримують ліцензію, вони не розписують, що саме транслюватимуть. Звичайно, Національна рада наполягає, щоб це були власні програми, але оскільки в нас залишилося дуже мало вільних частот, то впливати складно. Ми не можемо зобов’язати компанію змінити свою концепцію. Це її прерогатива”, – кажуть у прес-службі Нацради.

Ірина Гамрищак