Ексклюзивне інтерв'ю із заступником голови Русинського земляцтва "Карпатська Русь", співробітником Центру україністики і белорусистики Московського державного університету, істориком-русиністом Михайлом Дроновим.

"Yтро": Михайло Юрійович, для більшості росіян русини – немов марсіани: про них щось чули, але ніколи не бачили. Де проживає цей народ?

Михайло Дронов: Слово "русини" є старим східнослов'янським етнонімом. Саме так свого часу називали себе предки сучасних українців, білорусів і навіть великоросів, як, наприклад, Афанасій Нікітін в своєму "Хождение за три моря". На сьогодні русинами називаються виключно карпатські русини – корінні східнослов'янські жителі Карпатського регіону. Конкретно вони проживають в Закарпатській області України (Підкарпатська Русь), окремих районах Словаччини (Пряшівщина), Румунії (Мараморощина) і в декількох населених пунктах Угорщини. Все це на південних схилах Карпат. А на північних схилах до русинських земель можна віднести Лемківщину на південному заході Польщі. Вже близько 260 років згуртована русинська община існує на території Воєводини в Сербії, з кінця XIX ст. велика русинська діаспора є в Північній Америці. Русинські діячі підкреслюють, що подібно росіянам, українцям і білорусам русини є самостійним східнослов'янським народом. У більшості країн, де проживають русини, вони мають можливості для національного розвитку, збереження і передачі наступним поколінням своєї самобутньої культури. У них є своя мова. Більш того, існує як мінімум чотири літературні стандарти русинської мови для різних регіонів: підкарпатський, пряшевській, лемковській і воєводінській.

"Y": Які віросповідання і чисельність русинів?

М.Д.: По віросповіданню русини – православні і греко-католики. На території Закарпатської області велика частина русинів належить до канонічної Української Православної Церкви Московського Патріархату. А тамтешні русини-уніати, що цікаво, підкоряються безпосередньо Риму, минувши Киїєво-Галицьку митрополію.

Що стосується чисельності, то думки різняться. За оцінкою Карпато-русинського дослідницького центру, актуальна чисельність русинів в світі складає понад 1,6 мільйонів чоловік. Максимальні оцінки, звичайно, ще більше. Тільки в Закарпатській області, за тими ж неофіційними даними, проживає близько 650 тисяч русинів.

"Y": Назвіть, будь ласка, відомих русинів у нас і за кордоном.

М.Д.: Знавцям російської культури, поза сумнівом, знайомо ім'я драматурга і композитора Нестора Кукольника – автора музики до знаменитого романсу на слова Гребінки "Очі чорні". Лемківські коріння було у композитора Дмитра Бортнянського. Русинами були перший ректор Санкт-Петербурзького університету Михайло Балудянський, відомий слов'янознавець, основоположник вітчизняної болгарістики Юрій Венелін, видатний живописець і історик мистецтва Ігор Грабарь, який до того ж доводився внуком одному з найбільших русинських діячів XIX століття Адольфу Добрянському. Русинське коріння були у класика поп-арту Енді Уорхола. Етнічним русином був недавно померлий глава РПЦЗ владика Лавр (Шкурла), що народився в селі Ладомірово, що на Пряшівщине.

"Y": Які події в історії русинів є, на ваш погляд, найяскравішими?

М.Д.: Історична доля більшості русинів пов'язана з Угорським королівством. По суті, вони були російським (східнослов'янським) компонентом поліетнічной історичної Угорщини. Пізніше вона втратила незалежність, стала частиною монархії Габсбургів. Русини, таким чином, стали їх підданими. Після падіння Австро-Угорщини підкарпатські русини в 1919 р. добровільно увійшли до складу нової держави – Чехословакії. Примітно, що Підкарпатська Русь мала автономний статус. У самому кінці 30-х років край повернувся до складу Угорщини, тепер уже хортістськой. Після звільнення Європи Червоною Армією ця територія без жодної автономії була приєднана до УРСР. Трохи інакше складалися в ХХ столітті долі русинів Пряшівщини і Мараморощини. Найбільшим трагізмом відрізняється історія русинів-лемків. На їх пам'яті жахи австрійських концтаборів в Першу світову і насильницьке виселення з рідних місць після Другої світової війни.

"Y": У чому особливість історичного розвитку русинів?

М.Д.: Невеликі фрагменти Карпатської Русі, можливо, і входили в Київську Русь, але у принципі русини розвивалися поза російською державністю. Вихідці з різних східнослов'янських регіонів поповнювали населення Карпатської Русі і безпосередньо брали участь в етногенезі русинського народу. Проте специфічне центральноєвропейське середовище, сусідство з іншими етносами залишили глибокий відбиток в русинській культурі.

Звичайно, не можна рахувати русинів росіянами в сучасному сенсі слова. Проте, на відміну від сусідів – галичан, русини виразніше зберегли відчуття приналежності до тієї широкої спільності, яку можна назвати Руссю. І ця Русь не обмежується Україною. Взагалі, русини толерантно і доброзичливо відносяться до всіх сусідів, але, окрім цього, вони добре пам'ятають про своє етнічне споріднення з іншими східними слов'янами і, природно, з найбільшим східнослов'янським народом – росіянами.

У русинської інтелігенції була ідея створення Карпаторуської Радянської Республіки, проте партійне керівництво СРСР в 40-і роки не підтримало цю пропозицію. На жаль, сьогодні Україна продовжує традицію радянського періоду по невизнанню етнонаціональної самобутності русинів. На Україні на державному рівні проводиться політика українізації тих громадян, які вважають себе русинами. Річ у тому, що, з погляду українських патріотів, "русини" – лише стара назва українців, а русин – те ж саме, що і українець. При цьому вони ігнорують той факт, що це загальний давньоруський етнонім. Етнографічні і мовні відмінності русинів від українців, що впадають в очі, також ігноруються. У 1996 р. Кабмін України прийняв спеціальний "План заходів щодо вирішення проблем українців-русинів". Тому все частіше говорять про етноцид, а іноді і геноциді русинів, що проживають на Україні.

"Y": І чим загрожує насильницька українізація русинам?

М.Д.: Їм загрожує поглинання українським народом. Русини з повагою відносяться до української культури, але для себе підкреслюють першорядне збереження рідної русинської культури, не бажаючи розчинятися в "плавильному казані", яким хотіли б бачити Україну багато сучасних політиків цієї держави.

У березні минулого року Закарпатська облрада визнала русинів як національність. Проте офіційний Київ поки навідріз відмовляється це зробити.

"Y": Наскільки реально поява автономії русинів? Чого вони мають право вимагати?

М.Д.: Якщо говорити про автономію Закарпаття, це дуже хвора тема. Підкарпатські русини – послідовні автономісти. Підкарпатська Русь мала автономний статус в міжвоєнній Чехословакії. Входження в СРСР порушило розвиток русинської державності. На знаменитому референдумі 1 грудня 1991 р. жителі Закарпатської області, крім того, чи хочуть вони незалежності України, відповідали ще і на питання, чи бажають вони бачити Закарпаття самокерованою територією. 78% жителів висловилося за самокерованість краю. Українська влада визнала тодішнє рішення громадян про незалежність України, проте дотепер ігнорує волевиявлення закарпатців про додання цьому регіону самостійнішого статусу. Але русинські організації не припиняють своєї боротьби за автономію. Черговими кроками стали прийнята 15 грудня минулого року Декларація Сойма підкарпатських русинів і зовсім свіжа Подкарпаторусинськая економічна доктрина. Думаю, якщо вимоги русинів підтримає світова спільнота, ситуація зможе зрушитися з мертвої крапки. Тому багато русинів з надією дивляться на Євросоюз і Росію.

"Y":Хто очолює рух русинів за самовизначення?

М.Д.: Нинішній русинський рух має ряд безумовних лідерів. На території Закарпаття до таких відноситься настоятель кафедрального Хрестовоздвиженського собору Української Православної Церкви Московського Патріархату в Ужгороді протоієрей Дмитро Сидор, який є главою Сойму підкарпатських русинів. Він підкреслює духовну і культурну близькість русинів і Росії, виступаючи за щонайтіснішу співпрацю між нашими народами. Ще один помітний лідер – депутат Закарпатської облради Євгеній Жупан, глава Народної ради русинів Закарпаття.

"Y": Судячи з подій на Україні, русинам, розкиданим по країнах Європи, належить ще більше віддалитися від Росії?

М.Д.: Останні події на Україні позитивно оцінювати складно. Взагалі, хотілося б, щоб східні слов'яни тісніше підтримували контакти. Шкода, що ті зв'язки, які існують між нашими народами, висхідними до єдиного кореня, так поспішно і необдумано розриваються.

Тепер, що в зв'язку з цим стосується русинів. Вони традиційно мають декілька векторів своїх культурних симпатій. За походженням і віросповіданням вони належать до східного слов'янства, але по менталітету, який склався впродовж сторіч, русини – діти Центральної Європи. Саме в цій суперечності є складність майбутнього Підкарпатської Русі.

"Y": І яким воно вам бачиться?

М.Д.: На мій погляд, долю Підкарпатської Русі повинні вирішувати саме русини, що народилися і постійно проживали в ній, а також інші корінні жителі краю. Русини, що проживають в інших державах, як і представники споріднених або дружніх народів, можуть їм лише радити і, якщо знадобиться, подавати підтримку. Поживемо – побачимо. У Закарпаття може бути багато варіантів майбутнього. Не виключено, що русини хоч би частково доб'ються своїх прав у складі України. Проте якщо Київ так і не піде на діалог з русинськими організаціями, я не виключаю самих непередбачуваних наслідків.

"Y": Спасибі за бесіду.

Український варіант статті – Lemky.com
Постійна адреса російського варіанту статті: