«Такої корупційної моделі, яка вибудувана у фармакологічній галузі, у нас немає ніде. Нафта, газ — усе просто відпочиває. Фармакологічна галузь — це просто клондайк корупції, обману й тіньових шахрайств», — заявила на пам’ятній для багатьох нараді у вересні минулого року прем’єр-міністр Ю.Тимошенко.

Як прем’єр-міністр зруйнувала клондайк

Після цього ринок, без перебільшення, стало лихоманити. Услід за звісткою про ліквідацію вищезгаданих служб і доручення Генпрокуратурі перевірити їхню діяльність з’явилася інформація і про перевірки дистриб’юторських компаній та аптек, які нібито необгрунтовано підвищили ціни на ліки. Прем’єрку підтримав і міністр охорони здоров’я Василь Князевич: «Ціни на імпортні препарати підвищили трейдери, які ввозять їх на територію України». На початок жовтня Кабмін заявив про 40—70-відсоткове підвищення цін на ліки і виніс рішення, обмеживши своєю постановою оптові ціни на велику кількість препаратів 10-відсотковою надбавкою. «Якщо націнки піднімуться за 10%, то виторг вилучатиметься, а аптеки закриватимуться», — пригрозила прем’єрка, пообіцявши відстежити ситуацію аж до «останньої пігулки».

На тлі зростання курсу долара й інфляційних очікувань ринку вимоги уряду знизити ціни не увінчалися успіхом. Деякі аптеки справді знизили ціни — але виключно на ліки, закуплені до кризи. Проте в більшості їх особливих запасів товару не було. Відтак уже в 20-х числах жовтня аптеки у країні почали закриватися, і буквально за тиждень таблички «Закрито» з’явилися на більш ніж 500 закладах — переважно в сільській місцевості, де вони були чи не єдиним пунктом надання медичної допомоги.

Передбачити такий сценарій було неважко, і про це буквально відразу ж після виходу вересневих постанов почали говорити учасники ринку. Зокрема, голова правління ДАК «Ліки Ук­раїни» Лариса Титенко у своєму листі на ім’я Юлії Тимошенко писала: «Регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення практично зупинить медикаментозне забезпечення хворих і призведе до закриття аптек. За результатами аналізу, за дев’ять місяців 2008 р., порівняно з відповідним періодом минулого року, витрати аптечних закладів зросли в цілому на 120%, орендна плата — утричі, комунальні платежі, електроенергія, охорона та страхування витрат на доставку наркотичних і психотропних лікарських засобів — удвічі».

На думку Л.Титенко, заходи, передбачені вищезазначеною пос­тановою, не приведуть до зниження цін на ліки. Насамперед необхідно обмежити оптову ціну виробника (митну вартість), яка за жовтень поточного року зросла на 20—40%. Крім того, у період фінансової кризи постачальни­ки відпускають ліки на умовах передоплати або за фактом поставки. Банки перестали видавати кредити, і вже на 20 листопада значно зменшилися запаси ліків.

У грудні доведені до розпачу представники фармгалузі вийшли на мітинги, одночасно звернувшись до президента країни, який своїм указом зупинив дію постанов КМ, передавши їх на розгляд у Конституційний суд. 11 лютого КС ухвалив рішення відмовити у відкритті справи за поданням президента Віктора Ющенка щодо конституційності постанов уряду про ліквідацію Державної служби лікарських засобів і обмеження націнок на ліки. Кабмін виграв. Причому цей факт опинився вже поза зоною уваги глави держави.

Контроль паралізований

Власне, проблема не в тому, що держава вкотре прийняла рішення не на основі здорового глузду, а під впливом досвідчених лобістів деяких бізнес-структур, які захотіли підзаробити в каламутному озері хаосу та паніки. Людей, котрі купують ліки в аптеках, в останню чергу хвилюють проблеми регулювання фармринку, на якому просто ще раз відбудеться переділ і з’являться нові лідери. Людям потрібно, щоб вони в будь-який момент могли в найближчій до будинку аптеці купити необхідні їм ліки — якісні, ефективні і за доступною ціною.

Тим часом урядові постанови у критичний для країни момент залишили її без чіткої й налагодженої системи контролю якості ліків, що вибудовувалася роками і визнана, до речі, міжнародними експертами однією з найкращих у СНД. На високому рівні були як організація контролю, так і керівництво всією системою, побудоване за принципом аналогічних організацій у Європі та США. Там окремі органи, які контролюють фармринок, обов’язково входять до структури міністерства охорони здоров’я. При цьому всередині органу зберігається незалежність керівників певних структурних підрозділів. Припустімо, у США керівник FDA призначається конгресом, хоча сама організація перебуває у структурі міністерства охорони здоров’я. Тобто, працюючи «під дахом» Мінздоров’я, він незалежний від міністра. Аналогічну систему було створено і в нас. І Держслужба, і Держінспек­ція входили до складу Мінздоров’я, але їх керівників призначав Кабмін, а заступників начальника Держінспекції — міністр.

— Уся система контролю якості ліків сьогодні паралізована, — вважає перший заступник голови Держслужби лікарських засобів і виробів медичного призначення Інна Демченко. — По суті, з 10 вересня — часу виходу постанов уряду і, відповідно, припинення виконання функцій Держслужбою та Держінспекцією МОЗ України — наш ринок ліків повністю відкритий. Функцій Держслужби — регулювання ринку виробів медпризначення, імунобіопрепаратів, видачі ліцензій, перевірки ліцензійних умов, інспектування за GMP, узгодження технічних регламентів, а також підготовки нормативних актів — сьогодні, якщо працювати суворо за законодавст­вом, виконувати не можна.

Те ж саме стосується і Держ­інспекції з контролю якості ліків. З 10 вересня легітимно не здійснюється контроль якості ліків, не погоджуються паспорти на аптечні установи, не контролюється оборот, не видаються сертифікати на ввезення, — частина товарів перебуває на карантині. За півроку не вдалося створити новий єдиний орган контролю. Річ у тому, що в жодному документі не написано: новостворювана інспекція — правонаступниця попередньої, і, отже, за нею зберігаються спеціалісти, матеріально-технічна база, лабораторії. У даному разі створюються абсолютно нові структури.

Саме тому й виникають такі серйозні проблеми з організацією контролю якості препаратів. Адже, щоб такий орган міг працювати легітимно, потрібні не тільки фахівці та обладнання — необхідно підготувати всю нормативну й законодавчу базу. На­приклад, у нової Держлікінспекції немає порядку відбору зразків препаратів, ліцензійних умов для отримання ліцензії, порядку їх перевірки, порядку узгодження паспортів, порядку призупинення реалізації та відкликання з обороту неякісної і фальсифікованої продукції.

— Але чому не можна працювати за старими правилами?

— Можна, проте результати таких перевірок завжди можна буде оскаржити в суді.

— І що, тепер узагалі ніхто не перевіряє якості ліків?

— Перевіряє виробник. За нашим законодавством, він відповідає за якість препарату. Він сам перевіряє, видає сертифікат якос­ті, далі препарат контролюється в дистриб’юторських компаніях і в роздрібних мережах. Ще в 2003 році в ліцензійні умови для аптечних установ і складів було введено вимоги про спеціаліста, котрий уповноважений перевіряти якість препарату. Однак він проводить тільки візуальний контроль! Лабораторії новоствореної Держлікінспекції не акредитовані, обладнання метрологічно не перевірене; не внесено змін у Кодекс про адміністративні порушення; не затверджено форм розпоряджень, протоколів. Що ж стосується БАДів, виробів медичного призначення, то в цій галузі контролю взагалі немає нормативних актів із контролю якості.

Не менш гостра ситуація і з закупівлею препаратів на дер­жавних тендерах.

— До речі, недавно Мінздоров’я відрапортувало про закупівлю вакцин.

— По суті, препаратів, які закуповуються за тендерами, ніхто не перевіряв і не перевіряє. Бо, відповідно до чинних нормативних документів, зробити це неможливо.

Все вище, вище і вище

Нині спокійно зайти в аптеку і вийти з неї з ліками може тільки дуже холоднокровна людина. Тому що в середньому за звичні ліки та вітаміни дітям, я вже не кажу про презервативи й памперси, доведеться викласти удвічі-втричі більше, ніж до 1 жовтня — дати, на якій прем’єр хотіла зафіксувати ціни на ліки. Але, вочевидь, лякати мають не тільки ціни, а й якість куплених препаратів. Утім, вихід є: переходити на дешевші та знайомі всім ліки, які з самого початку не коштували дорожче п’яти гривень.

— До появи останніх постанов уряду в Україні діяв перелік із 1500 життєво важливих препаратів, ціни на які регулювалися, — каже Інна Борисівна. — Справді, впродовж останніх п’яти років націнка на цю групу медикаментів була в середньому 27%. При цьому 10% становила оптова націнка, а загальна — до 35% — встановлювалася органами місцевого самоврядування. У деяких регіонах влада обмежила роздрібну націнку до 27%, у Києві — до 25%. На решту ліків — так звані препарати вибору — аптеки мали право встановлювати власні ціни.

Аптеки, до речі, рентабельні із середнім рівнем націнки 30%. Ця величина визначається рівнем витрат середньостатистичної аптеки та її конкурентного оточення. Аптека, хоч і є установою охорони здоров’я, не користується жодними пільгами. Податок на землю, комунальні платежі, електроенергія — за все це треба платити. За ліцензійними умовами, у кожній аптеці має бути не тільки матеріально-технічна база, а й фахівці — тільки провізори з вищою фармацевтичною освітою. Все це витрати, які вкладалися у створення системи лікарського забезпечення самими підприємцями. З іншого боку, у жорстких фінансових умовах і аптеки повинні актуалізувати свою господарську діяльність: це і товарний запас, і асортимент, і оборот продукції тощо.

Що ж стосується ліків та позахмарних цін на них, то вони зросли насамперед на препарати вибору. Можна купити мезим, який широко рекламується і входить до тридцятки найбільш використовуваних препаратів, а мож­на купити ліки вітчизняного виробництва тієї ж самої групи під назвою панкреатин. Різни­ця в ціні — у десять разів. Щоб зняти напад гіпертонії, можна використовувати вітчизняний енала­пріл вартістю до 5 грн., а можна за дорогий оригінальний препарат заплатити близько 300 грн.

Тому людина, заходячи в аптеку, може поцікавитися у провізора, які є аналоги. Їй напевно запропонують дешевші засоби з доведеною ефективністю.

Якщо аптека продає життєво важливі медикаменти за мінімальною ціною, то, відповідно до Господарського кодексу, може компенсувати витрати за рахунок інших препаратів. Проблема в тому, що в нашій економічній ситуації потрібен перелік найбільш вживаних (в упаковках!) життєво важливих ліків, які мають бути в кожній аптеці! І визначити цей перелік — функція держави!

— Услід за низькими цінами кудись зникли й деякі препарати.

— Щоб зрозуміти чому, потрібно згадати, як працювала вся система. Виробник кредитував дистриб’ютора, дистриб’ютор — аптеку, а аптека повертала кошти в міру реалізації (до 90 днів). І тільки в деяких аптеках були впроваджені системи оцінки економічних показників. Тепер товар відпускається за передоплатою або з мінімальною відстрочкою, а більшість аптек уже не в змозі закупити той асортимент препаратів, який був до жовтня. Тобто цей ланцюжок розпадається у зворотному порядку, відповідно змінюється попит і обсяги імпорту падають. Передусім вимиваються найдешевші генерики і найдорожчі оригінальні ліки. І це тільки початок — далі ситуація лише погіршуватиметься.

— А чому дешеві? Здавалося б, у такій ситуації вони мають бути найстійкішими?

— В умовах жорсткого обмеження націнки вигідніше продати дорогий препарат або той, що входить до середньої цінової групи. У низькій ціновій групі переважно були представлені традиційні ліки вітчизняного виробництва (в упаковках їм належить 75—80% ринку). Тепер змінився курс долара, неможливо отримати кредити, а ми — імпортозалежна країна, оскільки ввозимо не тільки готові медикаменти, а й субстанції, допоміжні речовини, упаковки. Тобто практично все, з чого виробляються ліки, ми імпортуємо. Плюс останнім часом подорожчали комунальні послуги, оренда тощо. Тому без стабілізаційного фонду, без допомоги держави вітчизняній промисловості вижити складно. Усе це й призвело до того, що цей дешевий сегмент перемістився до середньої цінової групи.

— Він подорожчав?

— Так. Зросла середня ціна упаковки. За нашими даними, споживання в упаковках у дешевому сегменті зменшилося майже на третину. І до 15% зменшився дорогий сегмент.

Зарплати в населення, у гривневому еквіваленті, залишилися тими самими. Купівельна спроможність упала, по суті, вдвічі, хоча ліки й не належать до продукції з «еластичним» попитом. Той, хто міг собі дозволити дорогий препарат, тепер купує дешевший, із середньої цінової ніші — від п’яти до 40 гривень. За прогнозами експертів, обсяг ринку в упаковках, швидше за все, залишиться незмінним (більше почнуть купувати із середнього сегмента), а ось у грошовому еквіваленті, природно, зміниться: прогнозується зростання продажів у середньо- і низьковартісній нішах, передусім у сегменті вітчизняних препаратів.

Що ж стосується самої структури фармацевтичного ринку, тут теж будуть зміни: зменшення кількості аптек, яких вибило з колії регулювання. Сьогодні в багатьох із них немає оборотних коштів, кредитів, отже, їм ні за що купити товар. Коло замкнулося. Але породило інше: неплатежі й неповернення коштів дистриб’юторським компаніям, відповідно — зменшення їхнього обороту та обсягів закупленої продукції, зокрема й імпорту. У результаті на дверях багатьох аптек можна побачити табличку «Продається», в Інтернеті багато оголошень про продаж мереж, аптек. Ринок праці теж відреагував. Якщо раніше було проблематично знайти хорошого провізора, то тепер, за інформацією учасників фармринку, у них багато пропозицій від таких фахівців. Кваліфіковані кадри починають втрачати роботу.

* * *

Є влучний вислів: найгірший мій ворог — я сам. Важко сказати, що сильніше вплинуло на вітчизняний ринок ліків: фінансова криза чи рідний уряд, який забув, що коней на переправі не міняють. До того ж не зашкодило б зрештою визначитися, за якими правилами граємо, що будуємо: соціалізм із його командно-адміністративною системою управління — чи капіталізм із ринковою економікою. Хоч і при одній, і при іншій системі в центрі уваги влади перебуває людина. У нас же, здається, про неї геть-чисто забули.

http://www.dt.ua