Існує безліч класифікацій психічних розладів, але немає жодного, яке будувалося б на одному загальноприйнятому критерії.

Далі приведено поділ психічних захворювань, яким користуються в практичній психіатрії останні сто років і, ймовірно, користуватимуться ще сто. До цих захворювань відносяться «Органічне захворювання мозку» (частіше його називають «Психоорганічний синдром», що і правильно, по суті), епілепсія, шизофренія і маніакально-депресивний психоз.

Психоорганічний синдром

ПСИХООРГАНІЧНИЙ СИНДРОМ (органічний психосиндром) — стан психічної слабкості, обумовлений органічним враженням головного мозку (судинних захворюваннях головного мозку, враженні центральної нервової системи, при сифілісі, черепномозкових травмах, різних інтоксикаціях, хронічних порушеннях обміну речовин, при пухлинах і абсцесах головного мозку, енцефаліті). Але особливо часто психоорганічний синдром виникає при атрофічних процесах головного мозку в передстаречому та старечому віці (хвороба Альцгеймера, старече недоумство). У найбільш легкій формі психоорганічний синдром є астенічним станом із слабкістю, підвищеною виснажуваністю, емоційною лабільністю, нестійкістю уваги, зниженням працездатності. При важких формах психоорганічного синдрому на перше місце виступає интеллектуально-мнестичне зниження, що доходить до ступеню недоумства (деменція). Оскільки ключовим моментом при недоумстві, викликаному психоорганічним синдромом є порушення пам`яті, то порушення інтелекту у хворих виявляються в першу чергу в погіршенні в різному ступені здібності до придбання нових знань, знижується об`єм і якість знань, одержаних у минулому, обмежується коло інтересів. Далі починається погіршення мови, зокрема усної (зменшується словарний запас, спрощується структура фраз, хворий частіше використовує словесні шаблони, допоміжні слова). Важливо відзначити, що порушення пам`яті розповсюджуються на всі її види. Погіршується запам`ятовування нових фактів, тобто страждає пам`ять на поточні події, знижується здатність зберігати сприйняте і можливість активізувати запаси пам`яті.

Епілепсія

Клінічні прояви епілепсії відрізняються винятковим різноманіттям. У даній статті розглядається тільки характерний епілептичний дефект (епілептичне недоумство — epileptic dementia). Ключовим компонентом епілептичного недоумства є порушення мислення. Розумові операції включають аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракцію і конкретизацію з подальшим створенням понять. Саме процес абстрагування і утворення понять і порушується при епілепсії в першу чергу. Хворий втрачає здатність відокремлювати головне, істотне від другорядного, від дрібних деталей. Мислення хворого стає все більш конкретно-описовим, причинно-наслідкові відносини перестають бути для нього зрозумілими. Хворий в`язне в дрібницях, насилу перемикається з однієї теми на іншу. У хворих на епілепсію виявляється обмеження назв предметів рамками одного поняття (називаються одні домашні тварини як одушевлені або меблі і навколишнє оточення як неживі). Інертність протікання асоціативних процесів характеризує їх мислення як тугорухоме, в`язке. Зубожіння словарного запасу часто призводить до того, що хворі вдаються до утворення антоніма шляхом збільшення до заданого слова частинки «не». Непродуктивне мислення хворих на  епілепсію іноді називають лабіринтовим.

Шизофренія

У даній статті розглядається тільки характерний шизофренічний дефект (шизофренічне недоумство — dementia praecox). Ключовим компонентом шизофренічного недоумства є порушення психічної функції, званої «Афект». Це недоумство характеризується емоційним зубожінням, що досягає ступеня емоційної тупості. Дефект полягає в тому, що у хворого не виникають емоції взагалі і (або) емоційна реакція на продукцію мислення збочена (не таку невідповідність змісту мислення і емоційною оцінки називають «розщеплюванням психіки»).

Маніакально-депресивний психоз

При розвитку психічних розладів (продуктивної симптоматики, тобто манії або депресії) психічної функції під назвою «Афект» дефекту (недоумства) не наступає.

Теорія єдиного психозу

Згідно теорії «єдиного психозу», єдине ендогенне психічне захворювання, яке об`єднує в собі  поняття «шизофренія» і «маніакально-депресивний психоз», на початкових етапах свого розвитку протікає у вигляді «манії», «меланхолії (тобто депресії)» або «безумства» (гостре марення). Потім, у разі існування «безумства» воно закономірно трансформуються в «безглуздя» (хронічне марення) і, нарешті, призводить до формування «вторинного недоумства». Основоположником теорії єдиного психозу є В. Грізінгер. В її основу покладено клінічний принцип Т. Сиденгама, згідно якому синдром є закономірним поєднанням симптомів, що змінюються в часі. Існують серйозні доводи на користь правильності цієї теорії. Одним з них є та обставина, що порушення афекту включають і специфічні, викликані виключно порушенням афекту порушення мислення (так звані вторинні зміни мислення). Такими специфічними (вторинними) порушенням мислення є в першу чергу порушення темпу мислення (темпу процесу мислення). Маніакальний стан викликає прискорення темпу мислення, а депресія темп процесу мислення уповільнює. Причому зміни темпу мислення можуть бути настільки вираженими, що саме мислення стає не продуктивним. Темп мислення при манії може збільшуватися до такого ступеню, що втрачається будь-який зв`язок не тільки міжреченнями, але й між словами (такий стан називають «словесна окрошка»). З іншого боку, депресія може настільки уповільнити темп процесу мислення, що мислення взагалі припиняється.

Порушення афекту можуть стати і причиною своєрідного, характерного тільки для порушень афекту, марення (таке марення називають «вторинним»). Маніакальний стан викликає манію величі, а депресія є першопричиною ідей самоприниження. Іншим доводом на користь теорії єдиного психозу є та обставина, що між шизофренією і маніакально-депресивним психозом існують проміжні, перехідні форми. Причому не тільки з погляду продуктивної, але й з погляду негативної, тобто симптоматики, що визначає діагноз захворювання. Для таких перехідних станів існує загальне правило, яке свідчить: чим більше в ендогенному захворюванні розладу афекту по відношенню до продуктивного розладу мислення, тим подальший дефект (специфічне недоумство) буде менш виражений. Таким чином, шизофренія і маніакально-депресивний психоз є одним з варіантів перебігу одного й того ж захворювання. Тільки шизофренія — це найзлоякісніший варіант перебігу хвороби, оскільки вона призводить до розвитку вираженого недоумства, а маніакально-депресивний психоз найдоброякісніший варіант єдиного ендогенного захворювання, оскільки в цьому випадку дефект (специфічне недоумство) не розвивається взагалі.