Ще однією відмінністю економіки від науки є відсутність визначення предмету економіки. Запитаєте 10 економістів про те, що ж вивчає економіка - отримаєте 10 різних визначень. Запитаєте тисячу економістів - тисячу різних відповідей і отримаєте. Це означає, що загальноприйнятого визначення немає. Гарна ж “наука”.

Економісти часто видають бажане за дійсне. Наприклад, закономірності видають за закони. Відмінність закону від закономірності полягає в тому, що закон показує причинно-наслідкові зв'язки, а закономірність всього лише показує наявність якоїсь кореляції між якимись явищами. Таких закономірностей в економіці є дві групи.

Перша група - емпірично виявлені закономірності. Не дивлячись на те, що вони володіють найбільшим науковим різноманіттям, зокрема придатні для використання в описовій науці, в поводженні з ними потрібно проявляти обережність, щоб не впасти в шаманізм. У філософії шаманізмом називається підміна понять, коли твердження “Б відбувається після А” підміняється твердженням “Б відбувається внаслідок А”. Сучасна економіка цим неабияк грішить. Мало виявити кореляцію методами математичної статистики, потрібно ще і показати причинно-наслідковий зв'язок.

Друга група - теоретично виведені закономірності. Тут типова помилка економістів полягає у зневазі до області визначення і граничних умов. Спочатку економіст вигадує якусь модель, аналізує її, виявляє якісь закономірності, властиві цій моделі, і анітрохи не сумніваючись оголошує ці закономірності “законами економіки”. Проблема в тому, що модель ідеальна і, отже, є спрощенням в порівнянні з реальним життям, отже, неповна і не цілком адекватна реальності. Звідси витікає, що всі виявлені закономірності можна розглядати тільки в межах області визначення початкової моделі, з неухильним дотриманням граничних умов, пам'ятаючи, про систематичну погрішність унаслідок неповноти моделі.

Економісти ж цими правилами методології науки повністю нехтують. Зокрема, зловживаючи аналогією, переносять знайдені закономірності за межі області визначення, забуваючи про граничні умови, зокрема, наприклад, поширюють закономірності, справедливі для мікроекономічного рівня (масштабу підприємства, яке функціонує у відкритому середовищі, тобто діяльність самого підприємства спричиняє надзвичайно малий вплив на стан всього економічного простору) на макроекономічний рівень (масштабу держави, діяльність якої надає сильне, таке, що навіть визначає вплив на стан всього економічного простору), і навпаки.

Ще одне порушення принципів методології науки з боку економіки полягає ось в чому. Особливістю будь-якої суспільної теорії є те, що вона не стільки пояснює суть явищ, що відбувається у товаристві, скільки програмує людей на дії відповідно до моделі, що задається. Англійський економіст Маршалл порівняв економіку з “театром, де акторами є самі глядачі, а ефект спектаклю залежить від автора сценарію, режисера-постановника і гри самих акторів, тобто населення”. Економіка щосили цим зловживає. Особливо грішать банківські і біржові аналітики, промовці з публічними заявами – вони говорять тільки те, що вигідно їм, мало піклуючись про відповідність дійсності. Наприклад: “В очікуванні корекції зростання цін може змінитися спадом.” А може і не змінитися. Це базікання, а не аналітика, прогноз погоди куди точніший. Іншими словами, економісти навіть те, що вже відбулося, до ладу пояснити не можуть, а їх прогнози і зовсім нікуди не годяться, і замість прогнозу маніпулюють настроями інших людей.