На зміну ще не так давно актуальній для багатьох батьків проблемі: «Куди подіти дітей на час шкільних канікул?» у дедалі більшій кількості сімей приходить не менш розпачлива: «Як відірвати дитину від комп’ютера?». Погіршення зору, постави, гіподинамія, ігрова залежність — українські батьки не втомлюються лякати своїх нащадків цими комп’ютерними страшилками. У більшості випадків без особливого ефекту.

Складно стверджувати, що в Західній Європі результат подібних сімейних баталій принципово інший. А от термінологія там від вітчизняної відрізняється істотно. Фішинг, грумінг, спамінг, віруси, кіберхуліганство, порносайти — важко навіть визначитися, з якої мови на яку потрібно все це перекладати. І вже тим більше — як від усього цього можна захиститися. Цього року країни Євросоюзу День безпечнішого інтернету відзначили вже вшосте. Як свідчать результати останнього дослідження Eurobarometer, проведеного торік у 27 країнах — членах ЄС, 75 відсотків дітей віком від шести до 17 років активно користуються інтернетом. Причому це стосується і половини дітей тих батьків, котрі самі у Всесвітнє павутиння ні ногою! «Техніку онлайнової безпеки» батьки обговорювали лише з кожним другим малолітнім «мережевиком». У 92 відсотках випадків ішлося про неприпустимість розголошення особистої інформації, у 83 відсотках — про небажаність спілкування з незнайомими людьми.

59 відсотків визнали, що використовують спеціальні фільтри або моніторингове програмне забезпечення. 64 відсотки батьків, які цього не роблять, стверджують, що довіряють своїм дітям. 14 відсотків зізнаються, що просто не знають, як ці програми встановлюються. Стосовно України такої статистики немає. Зате добре відомо, що за рівнем проникнення інтернету наша країна посідає одне з останніх місць на континенті. Висновок про те, що непокоїтися з приводу віртуальних ризиків нам поки що зарано, видається досить переконливим (а головне — втішним) для багатьох. Та тільки не для учасників Коаліції за безпеку дітей в інтернеті. Ініціатором створення цієї коаліції стала торік компанія «Майкрософт Україна». Зараз кількість її чле­нів (бізнес-структур, НВО, окремих міністерств, діячів культури тощо) досягла двох десятків. В активі — запуск сайта «Безпечна веб-країна» (www.onlandia.org.ua), на якому можна знайти багато корисної і важливої інформації. Насамперед — телефон гарячої лінії 8-800-500-33-50, за яким можна подзвонити в міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда—Україна» і повідомити про будь-яку ситуацію, в якій вбачається загроза порушення прав дитини, у тому числі й про ту, яка приходить із мережі, отримати юридичну консультацію та психологічну допомогу, а також поради технічних спеціалістів. На самому сайті теж можна знайти відповіді на багато запитань. Є спеціальні розділи для дітей, для батьків, для вчителів. Там можна завантажити спеціальну — більш безпечну — дитячу електронну пошту, переглянути ролик «Інтернет. Реальніший, ніж ти думаєш», підписати онлайн-послання і навіть запросити до себе волонтерів (із Школи рівних можливостей) для проведення тренінгу.

Втім, створенням сайта учасники коаліції не обмежилися. Саме її зусиллями європейський День безпечнішого інтернету в Україні розтягнувся на цілий місяць. Інформаційно-розважальний марафон, проведений у великих містах країни, завершився проведенням круглого столу в столиці. До участі в ньому було заявлено відразу три міністри і цілий ряд інших високопоставлених і просто добре відомих осіб. Насправді ж рівень представництва виявився значно нижчим. Що, втім, на рівні конструктивності обговорюваних проблем не дуже позначилося.

Що приємно здивувало — жодного нагадування про кризу, яка вже вважається автоматичною індульгенцією практично на всі випадки життя. Представники і комерційних структур, і міжнародних організацій шукали не виправдання, а можливості. Зокрема — супроводжувати спеціальними інформаційними матеріалами кожен продаж комп’ютера, кожне підключення до інтернету. Природно, поки що таке зобов’язання на себе взяли Ерік Франке, генеральний директор «Майкрософт Україна», і Алевтина Шаповалова з телекомунікаційної групи Vega, але хочеться сподіватися, що цю ініціативу підхоплять усі виробники комп’ютерів та програмного забезпечення, усі інтернет-провайдери. Президент Всеукраїнської асоціації комп’ютерних клубів Олександр Бернатович пообіцяв розмістити відповідну інформацію в самих клубах, а Колін Гард, директор програми IREX Global Libraries Ukraine, запевнив, що осторонь цієї кампанії не залишиться жодна з бібліотек, яка співпрацює з його програмою.

І вже зроблене, і намічені перспективи вражають. Хоча зрозуміло, що за дужками залишається найголовніший канал профілактичної роботи з дітьми — школи. За словами Кортні Зукоскі, менеджера програми «Партнерство в освіті» фірми «Майкрософт Україна» (і, по суті, одного з «локомотивів» коаліції), можна привітати той факт, що безпека в інтернеті має стати темою одного зі шкільних уроків за програмою «Основи інформатики». Проте одного уроку, та ще й для старшокласників, недостатньо. Основний ініціатор проведення Дня безпечнішого інтернету в Європі — організація Ins@fe — ще кілька років тому розробила спеціальний посібник для дітей, батьків і вчителів — яскравий, доступний, захоплюючий. Підручник вийшов настільки вдалим, що нині став дуже поширеним у школах більшості країн Євросоюзу (а в деяких країнах навіть передбачено систему матеріального заохочення учителів, які використовують його у своїй роботі). Третє видання цього порадника рекомендоване для користування вже і Радою Європи. Сьогодні залишилися одиниці європейських країн, які не доклали зусиль для його перекладу і поширення. Серед них і Україна.

Хочеться вірити, що інтерес, який до посібника виявило Міністерство освіти і науки, не буде нульовим (як це вже трапилося з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту). Втім, дітей треба не тільки попереджати про небезпеки, а й захищати. Це дуже добре розуміють представники правоохоронних органів і цілком ігнорують законодавці та судова влада. В українському законодавстві взагалі немає поняття «дитяча порнографія», і, незважаючи на гучні затримання та резонансні справи, про реальну (а саме кримінальну!) відповідальність виробників і розповсюджу­вачів нелегального контенту говорити поки що не доводиться. Зате виникла певна надія на саморегуляторні механізми, всіляко розвивати які знову ж таки рекомендує Рада Європи. Зокрема, голова правління Інтернет-асоціації України Тетяна Попова анонсувала створення сайта, на якому збиратиметься інформація про всі випадки протиправних дій в інтернеті. Передаватиметься вона аж ніяк не в правоохоронні органи, а насамперед самим провайдерам, які на першому етапі спробують вирішити проблему самостійно.

Усвідомлювати серйозність проблем, які несе із собою інтернет, зовсім не означає тільки карати, забороняти, фільтрувати, закривати, конфісковувати. Особ­ливо в українському контексті, в якому, як підкреслює голова Всеукраїнської мережі боротьби з комерційною експлуатацією дітей Катерина Левченко, ще треба розібратися, за що, яка і на кого має покладатися відповідальність. Виховувати в дітях повагу до прав інших людей і вміння обстоювати свої власні дуже нелегко, але нічого більш надійного світова цивілізація поки що не вигадала. Є, звичайно, спеціальні програми, здатні обмежувати доступ дитини до небажаного контенту. Але навряд чи можна заперечити думку фахівців з інформаційної безпеки, котрі стверджують, що жодні засоби захисту не гарантують 100-відсоткової безпеки. Особливо за умови, що сучасні діти є зазвичай набагато більш просунутими користувачами інформаційних технологій, ніж їхні батьки.

На сайті Онляндії можна знайти більш детальний виклад порад батькам щодо гарантування безпеки їхніх дітей в інтернеті. Тут наводимо тільки найважливіші з них:

1. Ще до придбання комп’ютера корисно обумовити з дитиною правила його використання — три­валість, цілі, засоби, обмеження.

2. Спочатку комп’ютер бажано ставити в загальній кімнаті, користуватися ним тільки спільно, а дитину треба привчати обговорювати з батьками все, що відбувалося з нею у мережі, і самим ділитися з дітьми власними враженнями від віртуальних занурень. І батьки не повинні соромитися просити в них підказки чи допомоги!

3. Потрібно попередити дитину, що будь-яка персональна інформація, яку вона залишить у мережі, може бути використана проти неї — або просто з хуліганських міркувань, або в корисливих цілях. Тому повідомляти будь-кому своє справжнє прізвище, а тим більше адресу чи номер банківської картки абсолютно неприпустимо.

4. З іншого боку, потрібно навчитися критично ставитися до будь-якої інформації, отриманої з мережі; знати, як можна перевірити її достовірність, як і для чого можна використати.

5. Обмежувати віртуальні соціальні контакти дітей із певного віку особливо складно, і заборонами тут справі не зарадиш. Розумніше заручитися обіцянкою, що навіть коли дитина захоче зустрітися з якимсь своїм віртуальним знайомим «вживу», то ця зустріч має відбуватися тільки в людному безпечному місці, щоб батьки про це знали, і з обов’язковими «контрольними дзвінками». Діти повинні розуміти, що вони не залишаються з віртуальними проблемами сам на сам, що їм є з ким ці проблеми обговорити, до кого звернутися по допомогу.

6. Необхідно також пам’ятати, що дитина може виявитися не тільки жертвою віртуальних зловмисників, а й сама чинити протиправні дії. Мало хто в нашій країні думає про те, що, завантажуючи йому крадені антивірусні програми або ж залишаючи на різних сайтах зухвалі анонімні коментарі, ми самі демонструємо дитині віртуальні безкарність і вседозволеність, до яких у реальному житті вдаємося набагато рідше.

Словничок:

Фішинг — використання інтернет-технологій з метою отримання доступу до конфіденційної інформації про користувачів (паролів, логінів, фінансової інформації тощо). Один із найпоширеніших прикладів — розсилання електронних листів нібито від імені відомих адресатів із прямим посиланням на спеціально створену фальшиву веб-сторінку (наприклад з умовами якоїсь надзвичайної акції або з повідомленням про подарунок на день народження).

Грумінг — входження в довіру до дитини з метою схилити її до якоїсь неналежної поведінки, у тому числі й у сексуальному плані.