Події в Молдові та Грузії минулого тижня не стали найважливішими ні на українських, ні на світових телеканалах. Бі-Бі-Сі чи Сі-Ен-Ен більше переймалися схожими подіями в Таїланді, сомалійськими піратами та світовою кризою в усіх її проявах. Українські ж ЗМІ традиційно приділяли головну увагу млявому політичному процесу всередині держави.

Між тим, погроми в Кишиневі та мирні протести в Тбілісі є важливими  насамперед для нас. І справа зовсім не в примітивній, за законами жанру, телевізійній трактовці подій: ось там – протести проти прозахідного лідера, а ось тут – навпаки, "прозахідними" є самі протестувальники.

У такій логіці все на світі легко й просто, а сам світ чітко ділиться на чорне та біле. Перед анонсованими на 9 квітня масовими акціями протесту в Грузії автори сюжету на РТР, наприклад, спеціально відзначили, що в цій країні відключено всі іноземні інтернет-сайти, резюмувавши це дотепним (як їм, очевидно, здавалось) зауваженням "Дивно!". У цей час уже два дні були відключені сайти й у Молдові – але тут нічого дивного російські колеги побачити не змогли…

Проте насправді  світ не є чорно-білим.

Протестувальникам у Грузії не подобається багато речей. Нелегке економічне становище, наприклад. Водночас після війни з Росією Тбілісі отримав на відбудову майже 4 млрд дол. західної допомоги – і ці гроші, уявіть собі, не були розкрадені, завдяки чому грузинська економіка сьогодні почувається впевненіше, ніж економіка навіть деяких західноєвропейських країн. 

Грузинським опозиціонерам не подобається і вже згадана війна. Але винятково тому, що її було програно.

А от що грузинам не подобається передусім, і давно, то це – авторитаризм Саакашвілі. У найширшому розумінні цього слова. Переламною точкою тут став іще відомий розгін опозиційного мітингу 7 листопада 2007 року.

І тому недарма нинішні акції приурочені до подій двадцятирічної давнини, коли теж було розігнано мітинг – мітинг за незалежність Грузії, майже 20 учасників якого загинули від рук радянського (тоді ще) спецназу.

Офіційний Тбілісі може скільки завгодно заявляти, що сьогоднішні акції протесту інспіровані росіянами. Всім і так зрозуміло, що Москва "тримає руку на пульсі подій". Але перебільшувати її роль все-таки не варто. Хоча б тому, що ніякого "проросійського" кандидата на місце Саакашвілі в Грузії немає і бути не може.

Принципово інша ситуація склалась у Молдові, де, як відомо, протести одразу вилились у погроми. Причому до сьогодні всі "офіційні" організатори акцій протесту – опозиційні партії та громадські рухи – категорично заперечують свою участь в підготовці заворушень, звинувачуючи натомість владу в тому, що вона спеціально дозволила "хуліганам" розграбувати та спалити парламент і президентську резиденцію.

Крім того, у Молдові, на відміну від Грузії, дуже добре прослідковується закордонний слід.  Президент Володимир Воронін навіть заявив про це прямо, звинувативши у спробі перевороту сусідню Румунію.

І румунські прапори в руках маніфестантів 7 квітня стали цьому сильним підтвердженням.

Не секрет, що певні сили в Румунії на Молдову дивляться так, як аналогічні їм сили в Росії – на Україну. Тобто як на тимчасово відокремлену "територію", яку треба так чи інакше "повернути" під своє крило. І, як і в українському випадку, в Молдові теж чимало громадян готові добровільно допомагати сусідній державі в її далекосяжних планах.

Разом із тим Молдова, на відміну від Грузії, переживає не просто об’єктивні економічні труднощі, а справжній сплеск корупції, рівень якої вражає навіть українців. Відтак, коли мирні грузинські протести не мають геополітичного забарвлення і спрямовані проти авторитаризму та за абстрактну демократію, то в Молдові "західний" (тобто румунський) вибір чітко асоціюється з бажанням покласти край надзвичайно корумпованій владі та цілком конкретному падінню життєвого рівня.

Що ж стосується багатостраждальної геополітики, то важливий урок грузинських та молдавських подій полягає у фактичній неучасті в них Заходу.

Румунія, звісно, входить до НАТО та ЄС, але було б надзвичайною самовпевненістю для Бухаресту вважати, що фактична стимуляція ним нестабільності у Молдові викличе захват у Брюсселі чи навіть Вашингтоні.

Адже в Молдові західні організації визнали легітимність парламентських виборів (результати яких і викликали протести). І не засудили придушення владою протестних виступів.

А що ж до Грузії, то напередодні акцій опозиції США та ЄС спеціально попередили Михаїла Саакашвілі про неприпустимість застосування сили за позаторішнім сценарієм.

Це означає, що Захід, незважаючи на всі свої нинішні проблеми, все ще здатен підтримувати не осіб, а принципи – на чому, власне, завжди й будувались принади західної демократії.

Можливо, саме тут маємо головний урок для українських політиків?

Олександр Михельсон. INTV