На ринку будівництва житла тимчасовий штиль. Ціни як на ринку первинного, так і вторинного житла стабілізувалися, а подекуди суттєво знизилися, чого не спостерігалося вже десь упродовж останніх десяти років. Та чи надовго?

— Пане Олексію, які корективи внесла криза в будівельну сферу?

— У спаді виробництва в будівельній галузі, на мою думку, відповідальна не криза як така. Я не розумію, що таке криза. Для мене криза - це непрофесійність, безвідповідальність, у тому числі відсутність громадянської позиції. Сьогоднішня ситуація є відголоском нашої безвідповідальності, безгосподарності, неспроможності професійно вирішувати назрілі проблеми. Мені видається, на тих щаблях влади, де займаються соціально-економічними проблемами, або сидять непрофесіонали, або ті, хто свідомо робить так, аби було гірше. Криза в головах тих людей, які відповідальні за стан справ у державі, котрі зробили все для того, аби люди побігли в банки і почали забирати вклади.

— Тобто спрацювала паніка?

—  Так, паніка. Коли люди почали забирати гроші, банки вдалися до спекуляції. Тому що кожен на безладі хоче заробити гроші. Дивлячись на країни Європи, видно, що там спокійно виходять зі скрутного становища. Польща, Угорщина спокійно працюють. Так, важче стало, але життя триває, криза долається. Так ось, якщо навести лад у банківській сфері, а це можна зробити протягом щонайбільше місяця, відповідно показати населенню, що держава відповідає за своїми зобов'язаннями, все буде по-іншому. От Росія, наш найближчий сусід, прийняла антикризові заходи: зменшили податок на додану вартість на 5-6 пунктів, податок на прибуток на 4-5 пунктів, на півроку відстрочили виплати за відсотками, пролонгували договори на рік-два з умовою, що забудовник справно сплачуватиме податки. У нас навпаки — відсоткові ставки зростають, держава не втручається, практично розвалюють малий і середній бізнес. Це факт. Тому про системну кризу я б не говорив. Існує не криза, а "бардак".

— Яким чином цей безлад уплинув на будівельну сферу, на вашу власну справу?..

—  Попри все, задіявши всі можливі резерви, ми таки ввели в експлуатацію новий 32-квартирний житловий будинок. Люди почали отримувати акти на право власності. Зараз ведемо проектування трьох домів. І шукаємо відповідні державні замовлення на виконання тих чи інших робіт, аби триматися на плаву, не скоротивши при цьому ні людей, чесно виплачуючи заробітну плату, усі соціальні відрахування і податки.

— Сьогодні, коли переважна більшість банків не надає кредитів, як ви працюєте з клієнтами?

—  Урядові органи влади, Нацбанк відсторонилися від допомоги, у тому числі забудовникам, потенційним інвесторам, котрі хотіли вкласти кошти в придбання квартир, інвестувати в будівельну галузь. Люди не довіряють банкам, банки, відповідно, не довіряють населенню. Проблема ще більше ускладнилася тим, що відсоткові ставки зросли, або взагалі заморозили кредитну лінію для виплати квартири. Із 32-х квартир ми продали 50%, із них - відсотків 20 не можуть розрахуватися за придбані квартири. Здавалося б, гроші в людей на рахунку є, а забрати їх не можуть. Ми розуміємо їх і намагаємося знаходити компроміс.

— Свого часу серед населення були популярні дворівневі квартири, згодом ринок переорієнтувався на 1-2-кімнатні квартири, на що сьогодні попит?

— Ще рік тому була надія, що уряд буде помічником і партнером для забудовників, інвесторів, малого й середнього бізнесу, для людей, котрі хочуть придбати житло. Але сталося по-іншому. Утім, життя триває, тому й власне житло — тема актуальна. Виходячи зі скрутної ситуації, нині є попит на 1-2-кімнатні квартири, причому, чим менша квадратура, тим краще. Усе залежить від ціни квадратного метра. З—4-кімнатні квартири не популярні. Прогнозую, ситуація зміниться років за два.

— Як у цій ситуації діяти молодій сім'ї, чи є бодай якась можливість отримати бажані квадратні метри?

—  Програма молодіжного будівництва в принципі хороша, але в умовах економічного безладу її реалізація неможлива. У молодих людей, котрі самі лише стають на ноги, є надія тільки на батьків, на самих себе та європейські гранти.

— На вашу думку, реалізація програми соціального житла можлива в нинішніх умовах чи це утопія?

— Можлива. І в країні є достатньо економічних та інших важелів впливу, які б змогли вирішити цю проблему: зменшення податкового тиску, надання преференцій будівельній галузі, звільнення від плати за землю, надання землі в довгострокову оренду, вирішення питань щодо зменшення витрат на інженерну інфраструктуру. Є багато варіантів, як все ж таки запустити в дію програму соціального житла. Зверніть увагу, фінансово держава не програла б, але політична складова, громадська позиція, у кінці кінців моральний аспект влади було б дотримано. І люди були б вдячні. Більшість серйозних гравців призупинила свою роботу. Нині добудовують, знаходять, правдами й неправдами, механізми фінансування цих проектів. Уряд запевняє, якщо об'єкт готовий на 70%, то інші 30% фінансуватимуть з держбюджету. Така ідея існує десь на папері, але, наскільки я розумію, у нас вона не працюватиме. Це хороші заклики, які, втім, не зреалізуються. Якщо допомога буде, то точкова, своїм людям. Ми маємо так! об'єкти. Відповідну документацію вже подали до органів виконавчої влади, ті, в свою чергу, направили до центральних органів. Але яким чином фінансуватиметься така програма сьогодні невідомо. Гроші надаватимуться фізичним особам чи фірмам-забудовникам. Механізму нема, а декларація про те, що гроші будуть, є. Сумнівно. Теоретично ідея хороша, але тільки в тому випадку, коли не буде бюрократії і гроші справді дійдуть до забудовника. В іншому випадку... Ми в очікуванні, що влада дасть якийсь сигнал.

— Оплата праці будівельників, майстрів з ремонту в останні кілька місяців знизилася, а от будівельні матеріали, навпаки, зросли в ціні. Як можете пояснити подібну тенденцію?

— Щодо майстрів, то послуги фахівців на Закарпатті в останні рік-два оцінювалися вище, ніж в Європі (в Чехії, Португалії). На Закарпатті дефіцит гарних майстрів. Сьогодні розцінки за виконані роботи трохи стабілізуються, прирівнюються до східноєвропейських. Не можна оминути й проблему підготовки кадрів середньої і вищої ланки, яка в регіоні відсутня. Що стосується будівельних матеріалів, то запевняю вас — вони й надалі залишатимуться дорогими. З однієї простої причини — бо в нас повністю занедбана галузь промислових матеріалів. В області нема піску, нема своєї цегли, не кажу вже про арматуру. У нас нема свого лісу, букові, дубові ліси експортують, а для будівництва більше потрібна хвоя. У нас нема свого цементу. Це величезна проблема. Ми завозимо пісок зі Львова, Києва. А це, як ви розумієте, транспортні витрати. У нас сейсмічна зона, згідно з нормативами, будівля має витримувати 7,5 бала. Цегли відповідної якості в області нема, тож доводиться завозити з інших регіонів. Скільки раз на різних владних рівнях ми порушували питання розбудови галузі, а віз і нині там. Основний же ціноут-ворюючий фактор - енергоносії. Ціни на газ, мазут, електроенергію виросли в рази для промислових підприємств. Плюс соціальні навантаження на підприємців такі, що витримувати дуже складно. Усе це не сприяє, а тільки заважає розвитку. До того ж, у будівельній галузі, як зрештою і в багатьох інших, немає комплексних стратегічних програм, котрі б працювали на майбутнє.

— Тож які перспективи галузі?

— Будівельна галузь, архітектура - це наука. Тому для комплексної забудови міст, сіл, селищ необхідно розробити генеральні плани забудови, визначити їх межі, причому з обов'язковим погодженням у планах соціально-економічного розвитку населених пунктів. Це потрібно робити і на урядовому рівні.

http://zakarpattya.net.ua