14 квітня до моргу лікарні міста Умань на Черкащині привезли тіло 34-річногоОлега Пархоменка. Його знайшли неподалік траси за містом Монастирище.

— Я ледь не впала, коли його побачила, — плаче біля моргу 60-річна Антоніна Пархоменко, мати загиблого. — Все тіло синє. У нього поламано ноги, ребра, ніс. Увесь в пилюці та сухій траві. Моє дитя вбили.

На той момент Пархоменко мав бути в ізоляторі. 7 квітня він отримав 10 діб арешту за те, що лаявся у громадському місці.

— 7 квітня Олег був у Києві, — розповідає Людмила Пархоменко, 34 роки, дружина загиблого. — Десь о сьомій вечора подзвонив, сказав, що працівники уманського управління боротьби з організованою злочинністю забрали його на 10 діб. Попросив відігнати машину додому. Я спочатку думала, чоловіка забрали через проблеми з кредитами. Потім з’ясувалося, що через адміністративне порушення.

Пархоменка мали звільнити 17 квітня.

— Якраз мав встигнути на день народження доньки, — веде далі дружина. — А вже 14 числа ми взнали, що Олега нема у живих. Нам подзвонили невідомі люди і сказали про це. Розповіли, що уманські убозівці везли його на допит з Монастирища в Христинівку.

Після звістки про загибель родичі Пархоменка кинулися до уманського УБОЗу.

— Я була там до четвертої ранку, — каже 29-річна Лариса Ткач, сестра Людмили. — Намагалася дізнатися хоч щось. З сьомої ранку всі були під моргом. Боялися пропустити якийсь момент. Збагнули, що убозівці будуть замітати сліди. Нас не пускали. А як уже побачили тіло, зрозуміли, що його забили. А він же нічого поганого нікому не зробив. Був такий добрий — мухи не обідить. Нашу родину в місті всі знають. Ми чесно працюємо, всього досягали самі.

Олег та Людмила Пархоменки прожили у шлюбі 15 років. В Умані мають власну квартиру. Олег ремонтував автомобілі й заочно навчався на економіста в місцевому аграрному університеті. Його дружина там викладає. У родині ростуть 8-річний син Артем і донька Ірина, 14 років.

Після загибелі Пархоменка його родичі звернулися до адвоката. Просили з’ясувати деталі пригоди.

— На сьогодні ми знаємо, що 7 квітня Олега Пархоменка було притягнуто до адміністративного арешту на 10 днів, — каже захисник Марина Татаркіна, 32 роки. — Чоловіка відправили відбувати арешт до монастирищенського ізолятора тимчасового утримання. Потім знайшли мертвим за містом. Усе тіло синє. Судмедексперти досі не можуть установити причину смерті. Правоохоронні органи вкотре підтвердили, що свідчення вибивають.

Міліціонери не пояснюють, як арештований Олег Пархоменко опинився забитий до смерті на трасі.

— На тілі є синці, приблизна давність яких — близько п’яти-семи днів, — каже на виході з моргу слідчий прокуратури Монастирищенського району Олексій Костюк, 25 років. — Явних тілесних ушкоджень не виявлено. Безпосередньої причини смерті на даний час не встановили. Більше зможемо сказати тоді, коли буде проведено гістологічну експертизу.

Разом із Пархоменком автомобілі ремонтував 42-річний Ігор Мельник. 7 квітня він був з Олегом у Києві. Там вони винаймають гараж.

— 7 квітня нас узяли, — ледве говорить Мельник. — Сказали, що мене підозрюють у викраденні двох тракторів, які пропали два роки тому в селі Орадівка Христинівського району. Вирішили повісити на мене цю справу.

Після візиту до уманського УБОЗу Ігор Мельник не може самостійно пересуватися. Його тримають попідруки друзі. Чоловік знімає светра. На спині в нього синці.

— Затримали мене живого і здорового, — каже. — А тепер подивіться, що зробили за ці три дні, — показує гематоми й розпухлі ноги. — Отак допитували. Олег був добрим фахівцем. Брав стару техніку, повністю реставрував, продавав дорожче. Міліціонери хотіли, щоб ми ділилися. А ми — ні. От і взяли Олега начебто за лайку, а мене — за трактори. Повезли мене до Христинівки. Вночі вивозили в ліс. Там вдягали мішка на голову, протигаз. Били, розтягували ноги, затискували їх. У гестапо так не катували, як тут. Після таких ”розмов” на допитах змушували підписувати якісь папери. Я підписував. Що — сам не знаю. Я добре пам’ятаю всіх, хто мене бив. З усіх ментів лише один нормальний. Увесь час намагався мені помогти, тишком знеболюючі таблетки давав.

Мельник каже, що міліціонери погрожували запроторити його на п’ять років до в’язниці.

— Як візьму на себе ці трактори, то обіцяли через два роки витягнути. А як не візьму — то повісять іще кілька справ. Якось зайшов до мене в камеру один міліціонер. Став прощатися. Питаю, чого прощаєшся. А він: ”Завтра тебе вже у живих не буде”. Просили на згадку подарувати їм золоту цепочку і браслет.