- Як потрапити на Співоче поле? - запитав мене у пятницю знайомий львівянин, який на кілька днів приїхав до столиці у справах. Відразу зрозуміла, що збирається він на етнофестиваль “Країна мрій”. От і порадила їхати до Лаври, а там уже йти слідом за людьми у вишиванках.

Жоден інший орієнтир, мабуть, не був би кращим. Таке розмаїття національного одягу в одному місці може зібрати, мабуть, тільки “Країна мрій”. Олег Скрипка проводить свій фестиваль уже вшосте — і щороку на зелених схилах Співочого поля збирається все більше й більше прихильників свого, рідного. Надто цьогоріч, адже через брак коштів фестиваль мусили скоротити до одного дня замість традиційних трьох. Вочевидь, це теж стало однією з причин, чому на “Країні мрій” люди у вишиванках стали збиратися ще зранку.

Я потрапила на Співоче поле близько першої дня. Уже тоді, попри шалену спеку, на імпровізованій алеї, що вела до головної сцени, було не проштовхнутись. Люди приходили цілими родинами, великими компаніями та поодинці. Розглядали розкладені на Алеї майстрів народні вироби, прицінювалися...

- Я приїхав спеціально на “Країну мрій”, - зізнався мені 25-річний мешканець Херсона Іван Боянчук. - Уже втретє тут відпочиваю. Планував, що на три дні тут зависну. А коли дізнався, що фестиваль буде тільки в суботу, аж засмутився. Хіба так можна? Ми ж усі його чекали!

Чи не найбільше шанувальники “Країни мрій” щороку чекають на літературну частину фестивалю, яку цьогоріч курували письменники та видавці брати Капранови. Віталія та Дмитра я зустріла відразу біля входу на алею  Співочого поля. Біля власного зеленого автомобільчика вона хвацько роздавали автографи та фотографувалися з прихильниками.

- Зазирайте до книжок! Смачного читання вам, - примовляли Капранови, припрошуючи гостей розгулятися на “країнамріївському” книжковому ярмарку. У Дмитра я поцікавилась, що нового підготували на літературну частину фестивалю.

- Реалізували свою давню мрію — організували фестиваль етнічних літератур України. Тут же з давніх-давен живуть різні народності. Приділяли найбільшу увагу тим, які не мають своєї державності. Тому що, приміром, росіянами займається сама Росія, вона не дасть їм пропасти. А от за кримських татар, гагаузів відповідаємо ми, українці. Хочеться, щоб вони відчули, як звучить їхнє слово, і зрозуміли, що їхню мову варто вчити. Українці, в принципі, теж так починали. А зараз ці народи не звикли до того, що вони потрібні комусь, крім самих себе.

До речі, книжкова частина фестивалю тривала на день більше, ніж, власне, музична  — ще й у неділю. За словами Дмитра Капранова, проводили письменники її за власний кошт.

- Наші книжники давно вже не мають ніяких спонсорів і звикли жити на свої гроші. Воно значно стабільніше. Тому ми не залежимо від кризи, ми залежимо від читачів, - запевнив письменник.

Читачів на книжковому ярмарку не бракувало. Тим часом на схилах Співочого поля вмощувалися ті, хто бажав послухати автентичні колективи.

Так, на сцені “Зелена галявина” виступали колективи з Вінниччини, Чернігівщині, Полтавщини, Київщини... Слухаючи цих голосистих літніх людей, мимоволі замислювалась — усе-таки багаті в нас традиції! А нашим новоявленим зіркам точно є чому повчитися у такої автентики.

Було де розгулятися й наймолодшим відвідувачам “Країни мрій”. На Дитячій галявині для них влаштували справжні “казкові посиденьки”. Народні казки для дітей читали музиканти Марія Бурмака, Фома з гурту “Мандри”, Тарас Компаніченко. До речі, навколо мимовільних казкарів дорослих та молоді збиралось набагато більше, ніж дітей.

- Як вам читалось? - поцікавилась я в Марії Бурмаки вже після того, як діти послухали казку “Дідова дочка й бабина дочка” в її виконанні.

- Усе прекрасно, тільки трохи спекотно. Але дітки слухали уважно, підказували, - сяяла посмішкою співачка. - Я люблю “Країну мрій”, Олег Скрипка — мій великий друг. Добре, що ми повертаємося до своїх джерел, до коренів. Раніше, приміром, іти містом у вишиванці — це вже було саме по собі певним викликом. А зараз не мати вишиванки в гардеробі — це навіть і моветон. Я вдячна організаторам, що вони взагалі провели фестиваль цього року. Хоча я б хотіла, щоб він тривав тиждень, бо ж вишиванки нема де вигулювать!

До слова, цього року чи не вперше на “Країні мрій” був відсутній її головний натхненник — Олег Скрипка. Саме цього дня його гурт “ВВ” виступав на фестивалі в російській Казані. “Дружніх татар треба підтримати, заспівати їм українських пісень”, - іронізував Скрипка раніше. Утім, навіть без свого натхненника, фестиваль традиційно був насичений.

Усі охочі могли навчитися виконувати старовинні українські та литовські танці, власноруч розписати писанку чи сплести ляльку-мотанку, навіть поспостерігати за показовими виступами ІАЙДО - японського  мистецтва бою... А під вечір на головній сцені фестивалю виступали запрошені музичні колективи — гості з Литви, Норвегії та Румунії. Україну представляв ска-панк-гурт “Мед Хедс”, який уперше виконав нову програму “УкраїнСКА” - переспівав народні пісні у ска-панк-обробці. Трохи притомлені від спеки гості відразу пожвавішали й узялися до танцю під знайомі запальні мотиви...

А мені все не йшов з голови діалог двох дівчат, який випадково почула на книжковому ярмарку.

- Треба своїх підтримувати, чи як? - сказала одна з них, ховаючи в сумку зо три книжки українських авторів.

- Ти би не тут це говорила, а у Верховній Раді, - влучно пожартувала її подружка. - Якби там із тобою погодились, фестиваль тривав би не один день...