Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Вже не вперше у «Забавах» друкуються публікації журналістів з різних регіонів України, які згодилися розповісти про те, що їх турбує і захоплює. Цього разу 21-річна журналістка запрошує вас у найпотаємніші куточки її душі.
У мене є людина… Я надзвичайно вдоволена цим фактом, хоча складно пояснити, що це означає. Можна прочитати багато книжок, отримати декілька освіт, захистити дисертації, бути тричі героєм усього світу, а так і не зрозуміти, що таке мати людину. Або взагалі ніколи її не мати. .. І я зараз не про щось пошле. І ні про щось фізичне. Я про реальну людину, яка в мене просто є. І мені болять її проблеми, комплекси і недоліки, мені нічого не пофіг. Оскільки я теж просто таки людина, мені іноді здається, що все не так, мати людину - дуже серйозна справа і мені ні до чого. Але це тільки секунди слабкості. Що я без людини не зможу. Зможу, нічого тут такого, не завжди ж у мене вона була. Але з людиною - це вже інша річ, діло зовсім погано.
Дах з’їжджає, а ми на ньому Маленька доросла дівчинка сиділа за комп’ютером і писала якусь чергову довбану роботу про якогось дуже розумного дурня. І так часто бувало. Дорослий маленький хлопчик сидів дома, слухав музику і абсолютно нічого про розумних дурнів не знав, і не писав тим паче. Мама фарбувала нігті, кімната пропахла оцтом. Нігті кішки дряпалися об ніжку ліжка. Де ходить інша умовно «кішка», ніхто не знав. «Магічна» сумка вкривалася пилюкою у кутку. Сестра грала на піаніно якусь мазурку, мабуть готувалася стати композитором. Що ж, хай стає, але не так швидко…Треба десь взяти того, хто вміє робити диво. Без дива діла не буде. І ось диво зійшло з неба, ніби священна манна. Хлопчика залило кислотним дощем, потім на нього впав метеорит, далі – вкрало НЛО, потім він зійшов з глузду, вилікувався, знов зійшов, почав писати фентезі, зняв фільм про геноцид чайних пакетиків у Індії, намалював шматок крейди шматком крейди… Нарешті він став відомою персоною. І все для того, щоб дівчинка могла взяти у нього інтерв’ю. Обмінятися телефонами. Зустрітися по справі. Пити каву за справою. Потім за звичкою. Потім переїхати в одну квартиру - звичайно для того, щоб зручніше було пити каву. Спати разом, народити дітей. Може навіть одружитися (якщо мама не проти). Диво було потім. Диво сталося, коли вони покохали один одного. Це сталося тоді, коли вночі вона прокинулася від крику їх другої дитини, яка страшенно хотіла чи то їсти, чи то уваги з боку дяді і тьоті, яких у майбутньому буде називати батьками. Прокинулася, випила води, глянула у вікно - а там такий чарівний місяць, що хочеться стати Маргаритою. А там такі зорі, що хочеться показати Майстру. А там таке дзеркало душі, як ... Ну, поки вона дивилася у вікно, прокинувся він і заспокоїв дитину, бо жінка була в незвичному трансі.
Цінуй, якщо не цілуєш Темний бік світлої частини світу завжди чекає на бунт, готується до нього, а кінець кінцем розчаровується. Вміти виживати не є те саме, що зуміти жити. Банальна істина, якої багато не буває. Слізьми змочена клавіатура друкує краще. Що ж було далі в цій чудній сім’ї?! Ну, закохалися два підлітка-переростка десь біля третього десятка (плюс чи мінус – історія замовчує). Потицяли пальцями в зорі, вигуляли своїх дітей у парку, влаштували пікнік, зайнялися сексом на великому даху… Аби маленький дах не з’їхав. Нічого такого. Та ну навіть якось несерйозно. А тільки це все діло пронизувало (нарешті!) розуміння, що це не просто так, не по приколу. Громадянське суспільство нічого за традицією не робить. Поклали свою душу десь на задвірках ломбарду – і поїхали. Куди? Точно, на цьому місці має розпочатися сюжет…
Головна 
