Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Глобальна економічна криза серйозно змінила уявлення громадян про суспільство та економіку. І в Росії, і в інших країнах слід очікувати появи "покоління кризи". Його настрої вивчав оглядач видання "Власть" Ігор Федюкін*. Економічні кризи надовго залишають слід в нашому житті. Останні місяці журнали про роботу і кар’єру рясніють, наприклад, співчуттями і порадами на адресу тих, хто в 2009 році закінчив інститут і вийшов на ринок праці. Дійсно, намагаючись знайти роботу в умовах рецесії і безробіття, свіжоспечені випускники навіть кращих університетів змушені приймати такі пропозиції, котрі за інших умов вони вважали б недосить привабливими. Це відображається на всій їх подальшій кар’єрі: розпочавши роботу в менш престижній компанії, на більш низькій посаді і з більш скромною зарплатою, вони потім так і не можуть перебороти це відставання. Як показала в своїй недавній роботі професор Єльського університету Ліза Кан, яка вивчила кар’єри випускників університетів, які виходили на ринок праці в США безпосередньо перед, під час і одразу після економічного спаду початку 1980-х, статистично значуще відставання в рівні зарплати і престижності місця роботи у представників покоління "К" фіксується навіть після 15 років. Для випускників програми MBA, як кілька років тому з’ясував професор Пол Ойєр з Стенфорда, вихід на ринок праці в роки кризи означає довгострокові втрати в доходах, вимірювані мільйонами доларів. Для аспірантів-економістів невдалий рік захисту дисертації означає не лише грошові втрати, але й роботу в менш престижному університеті і навіть більш низьку наукову продуктивність. Цікаво, однак, чи залишають кризи і потрясіння нематеріальний слід в суспільстві. У відомій розповіді Джека Лондона "Любов до життя" головний герой, який довго голодував в арктичній пустелі, після свого порятунку, виявившись вже в оточенні людей, на судні, все рівно продовжує запасати сухарі під матрацом. Чи може відбутися щось подібне і з суспільством в цілому? Наприклад, чи призвели Велика депресія 1930-х років в США або період гіперінфляції 1920-х в Німеччині до довгострокових змін цінностей і уявлень в соціумі? Чи відобразиться сучасна криза на сприйнятті громадянами економіки і суспільства? Важливо зрозуміти й те, наскільки стійкими можуть бути такі зміни. У героя Джека Лондона психологічні наслідки голодування минули досить швидко, ще до закінчення плавання. Але чи можливо, що відгуки Громадянської війни, голодомору, Другої світової війни досі визначають поведінку російських громадян? В більш просторому розумінні мова, звісно, йде про те, чи змінюються взагалі панівні в суспільстві цінності під впливом політичних і економічних потрясінь, або ж цінності ці являють собою дещо вроджене і незмінне. Загалом дослідження вказують, що панівні в соціумі уявлення дійсно змінюються під впливом зовнішніх факторів. Наприклад, група дослідників на чолі з Рафаелем ді Теллою з Гарварда показала недавно, що чим більше мешканці того чи іншого штату США зобов’язані своїм добробутом удачі (тобто що більша частка в економіці цього штату припадає на нафтовий сектор), тим більше вони схильні вважати, що уряд повинен допомагати бідним. В той же час Альберто Алесіна і Нікола Фукс-Шендельн, також з Гарварда, продемонстрували в своєму дослідженні, що за інших рівних мешканці колишнього НДР більш схильні покладатися на допомогу зі сторони уряду, ніж німці, які проживають в Західній Німеччині. Згідно їх викладок, ефект цього прямо залежить від строку проживання в умовах комунізму і має тенденцію з часом стиратися: для того, аби відмінності в цінностях між західними і східними німцями повністю стерлись, знадобиться два покоління. Цікаво, однак, чи впливають на уявлення громадян і більш дискретні події, такі, наприклад, як вибухи 11 вересня 2001 року або теперішня економічна криза. Про довгостроковий вплив вересневих терактів судити поки що неможливо, але ж передбачити наслідки рецесії ми можемо, поглянувши на те, як впливали на настрої в суспільстві попередні економічні спади. Саме це намагались зробити в своїй новій роботі економісти Паола Джуліано з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та Антоніо Спілімберго з Всесвітнього валютного фонду. В своїй роботі вони ґрунтувались на спостереженнях психологів, які стверджували, що саме період з 18 до 25 років є ключовим для формування ціннісних орієнтацій людини. Відповідно, економісти спробували встановити, чи залежать уявлення американців від того, дорослішали вони в період кризи чи, навпаки, економічного підйому. В основу дослідження Джуліано і Спілімберго лягли дані опитувань, які здійснювались в США щорічно з 1972 по 1993 рік, а потім — через рік. Опитування ці були спеціально розроблені для вивчення структури американського суспільства і змін в ньому, і отримані дані включають як відповіді на ціннісні питання, так і детальні біографічні дані респондентів, включно з такими ключовими параметрами, як конфесійна приналежність, рівень доходу і освіта батьків, а також, що особливо важливо в даному випадку, місце проживання на момент 16-річчя. Це дозволило їм орієнтуватися не на загальнонаціональні дані про стан економіки а на більш локальні. Дослідники зосередились на трьох основних темах. По-перше, їх цікавили відповіді на питання, що відображають сприйняття респондентами спроб уряду перерозподіляти доходи між групами населення. Учасників опитування просили визначитися зі своїм ставленням до двох протилежних точок зору. Одне з питань звучало так: "Дехто вважає, що уряд у Вашингтоні повинен зробити все можливе для підвищення рівня життя бідних американців. Інші вважають, що це не справа уряду і що кожна людина повинна сама піклуватись про себе. Яка з цих позицій вам ближча?" Інше: "Дехто вважає, що уряд у Вашингтоні повинен скоротити розрив у рівні доходів між багатими і бідними, можливо, шляхом підвищення податків на багатих або розподілу субсидій. Інші вважають, що скорочення розриву в рівні доходів — це не справа уряду. Яка з цих позицій вам ближча?" По-друге, враховувались відповіді на питання про порівнювальну роль талану і особистих зусиль як факторів життєвого успіху ("Дехто вважає, що люди досягають успіху за рахунок наполегливої праці; інші вважають, що удача або допомога інших людей більш важливі. Що, на Вашу думку, важливіше?"). По-третє, нарешті, йшлося про схильність довіряти уряду. Аналіз даних показав, що дорослішання в період економічного спаду дійсно відчутно відбивається на настроях громадян. Ті, хто виріс в умовах кризи, більше схильні, що передбачувано, підтримувати розподільчу політику зі сторони влади, тобто введення податків на багатих і виплату субсидій бідним. Одночасно вони схильні більше вірити в удачу і менше — в можливість досягти успіху власною наполегливою працею. Показовим є інший отриманий результат: ті, хто виріс під час кризи, схильні менше довіряти владі, як виконавчій, так і законодавчій. Частково таке зниження довіри зрозуміле, якщо вважати, що у всьому винна саме влада, яка допустила кризу. Не зовсім зрозуміло, правда, як побідне зниження довіри до уряду може поєднуватися з очікуваннями, що цей же уряд може допомогти бідним. З точки зору дослідників, саме ця роздвоєність пояснює, чому ті, хто виріс під час рецесії, не демонструють очевидної схильності дотримуватись лівої політичної орієнтації: як ми бачимо, їх ставлення до уряду виявляється досить неоднозначним. Хоча виявлений дослідниками ефект є досить стійким, масштаби його не варто перебільшувати. Наприклад, факт наявності або відсутності у людини в даний момент роботи в два рази сильніше впливає на його уявлення з інтересуючи нас питань, факт наявності або відсутності у нього вищої освіти — в три рази. Разом з тим ефект цей є цілком значущим. Цікаво також, що він не залежить від рівня доходів та інших соціально-економічних параметрів сім’ї респондента в роки його дорослішання: говорячи іншими словами, сьогоднішня криза вплине не лише на настрої підлітків з бідних сімей, але й на все суспільство в цілому. Все це, звичайно, не може не наводити на досить сумні роздуми. В решті решт, за останні два десятиліття Росія пережила кілька вкрай серйозних економічних криз, включаючи дефолт 1998 року, і комплексний соціально-економічний шок, пов’язаний з розпадом СРСР і крахом планової економіки. Вони були, звісно, значно серйозніші, ніж ті регіональні економічні кризи в США, про котрі пишуть Джуліано і Спілімберго. Вплив цих криз на настрої в суспільстві, відповідно, повинен також бути більш відчутним. Росіяни, які жили ще в СРСР, і до того були схильні до патерналізму і вірі в талан, але виходить, що події 1990-х могли ще більше посилити становище. Важливо також, що в рамках цієї моделі наступні періоди економічного добробуту не компенсують психологічного шоку від кризи. Можливо, не випадково тому дослідження, які провадились в Росії, вказують, що наймолодше, путінське покоління росіян часто виявляється більш схильним покладатися на підтримку зі сторони держави, підтримувати перерозподіл доходів, вважати, що удача важливіша за наполегливу пацю. Є всі підстави вважати, що нова економічна криза лише посилить цю тенденцію. Не виключено, що найсерйозніші наслідки кризи проявляться не зараз і не майбутнього року, а років за двадцять-тридцять, коли представники покоління "К" почнуть приходити до влади.
* Джерела: Lisa Kahn. The Long-Term Labor Market Consequences of Graduating from College in a Bad Economy.— Labour Economics (в печати). Paul Oyer. The Making of an Investment Banker: Macroeconomic Shocks, Career Choice and Lifetime Income.— NBER Working Paper No. 12059 (2006). Paul Oyer. Inital Labor Market Conditions and Long-Term Outcomes for Economists.— The Journal of Economic Perspectives, 20(3) (Summer 2006): 143-160. Rafael Di Tella, Juan Dubra, and Robert MacCulloch. A Resource Belief-Curse? Oil and Individualism.— National Bureau of Economic Research. Working Paper No. 14556 (December 2008) Alberto Alesina, Nicola Fuchs-Schuendeln. Good Bye Lenin (or not?) — The Effect of Communism on People`s Preferences.— American Economic Review 97 (September 2007): 1507-1528. Paola Giuliano, Antonio Spilimbergo. Growing Up In a Recession: Belief and the Macroeconomy.— National Bureau of Economic Research. Working Paper 15321 (September 2009).
Головна 
