Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Блакитноока світловолоса дівчинка була дуже схожа на ляльку, вона й дивилася ніби лялька — кудись удалину, нічого навколо не помічаючи. І в цьому погляді було таке, що лікар, який поспішав у справах, раптом зупинився, потім підійшов до мами, котра тримала маленьку на руках. Його запрошення на консультацію в лікарський кабінет прозвучало настільки несподівано, що було сприйняте як невдалий жарт — сім’я приїхала в монастир молитися. Але лікар наполягав, і молоді батьки із ввічливості погодилися: зайдемо, якщо ненадовго. Мама все життя пам’ятатиме цей момент і ставитиме собі запитання: а що було б, якби вони тоді відмовилися і поїхали в рідне село?! Лікар обстежив шестимісячну дівчинку й ошелешив: «Без операції не обійтися! У дитини вроджена катаракта на обох очах, якщо вчасно не прооперувати — осліпне». Сьогодні все вже позаду, дівчинка добре бачить, її зору нічого не загрожує. Операції пацієнтам, котрим іще й року не виповнилося, проводять нечасто — надто рідко виявляють цю патологію. Як правило, хворобу діагностують значно пізніше — у віці трьох-чотирьох років, коли час згаяно, і допомогти вже нічим не можна. Щоб звести такі трагічні випадки до мінімуму, Асоціація дитячих офтальмологів України вже шість років працює над реалізацією благодійної програми «Вірити. Бачити. Працювати». — У Зимненському Святогорському Успенському жіночому монастирі (Володимир-Волинський район Волинської області) і у Свято-Преображенському жіночому монастирі в селі Головчинці (Летичівський район Хмельницької області) ми відкрили скринінгові кабінети для боротьби зі сліпотою, — розповідає головний офтальмолог Міністерства охорони здоров’я професор Сергій Риков. — Як з’явилася така ідея? До Блаженнійшого митрополита Київського і Всієї України Володимира свого часу звернулися сліпі зі своїми бідами і сподіваннями, разом стали думати, як можна допомогти, і він благословив нашу програму. У монастирях виділили приміщення, де й було створено офтальмологічні кабінети, обладнані японською апаратурою. Сюди приїжджають спеціалісти і ведуть прийом. Із глибинки складно добиратися в обласний центр, де є офтальмологічні клініки, тому люди охоче йдуть на прийом у монастирські кабінети. За цей час медичну допомогу — безплатно! — отримали близько шести тисяч людей. Нічого незвичного в цьому немає: у світі т.зв. церковна медицина в різних країнах займає приблизно 15—28%, це не тільки знижує навантаження на державні бюджети, а й зміцнює в суспільстві ідеї милосердя. Ідеї гуманізму і милосердя покладено в основу ще одного проекту — із символічною назвою «Колиски надії», котрий реалізується в рамках програм Фонду Віктора Пінчука. Чудовий подарунок до Нового року отримав Тернопіль — тут відкрився центр допомоги новонародженим «Колиски надії», він працюватиме на базі обласного перинатального центру «Мати і дитина». Нагадаю, що проект стартував улітку 2006 року. Сьогодні по всій Україні працюють уже 19 центрів, де медики дарують надію зневіреним батькам — сучасне устаткування дає змогу рятувати навіть глибоко недоношених новонароджених, які з’явилися на світ із мінімальною вагою — трохи більш як 500 грамів. За три з половиною роки пацієнтами відділень інтенсивної терапії та реанімації стали 12 154 малюки. Життя 5089 новонароджених було врятоване з допомогою сучасного устаткування, поставленого в рамках проекту «Колиски надії», і, звісно ж, завдяки старанням медиків, їхній майстерності і кваліфікації, яку вони мають можливість підвищувати за підтримки цієї благодійної програми. Важко переоцінити вплив даного проекту на розвиток медичної допомоги в дитячих лікарнях. Ще кілька років тому Чернівецька область посідала останні місця в рейтингу — смертність дітей до року була значно вищою за середній показник по Україні. За словами головного лікаря обласної дитячої клінічної лікарні Романа Андрійчука, переломним моментом стало співробітництво з Фондом Віктора Пінчука. Після того як проект «Колиски надії» почав працювати на базі дитячої обласної лікарні, кардинально змінилися не тільки умови реанімації та лікування новонароджених, а й філософія самих медиків — вони відчули свою силу, відчули впевненість. Показники дитячої смертності значно знизилися, ця тенденція утримується протягом двох останніх років. Не всіх втрат вдається уникнути, але це в основному стосується глибоко недоношених дітей, які народжуються не тільки з мінімальною вагою, а й численними патологіями. З подібними ситуаціями стикаються в усіх областях. Але цієї осені буковинці домоглися того, чого не вдалося зробити колегам в інших регіонах. Чернівецька область потрапила в зону епідемії однією з перших, коли пацієнти ще ставилися до захворювання легковажно, зверталися до лікарів після самолікування, вже в критичному стані. Хоч як гірко, але до числа жертв потрапили й вагітні жінки. Вночі з центральної районної лікарні в обласну надійшов сигнал, що в молодої жінки важка двостороння пневмонія, вона в реанімації, підключена до апарата штучної вентиляції легенів, її стан критичний, але якщо негайно зробити кесарів розтин, можливо, вдасться врятувати дитину. Шансів — один до ста, і то лише в тому випадку, якщо її відразу ж заберуть у відділення інтенсивної терапії та реанімації. Дві бригади лікарів трудилися до ранку — одні робили операцію, інші мчали крізь ніч, щоб прийняти новонароджену під свою опіку. Малесенька дівчинка з’явилася на світ із важкою асфіксією. Тільки-но вдалося відкрити їй легені і домогтися компенсації серцевої діяльності, її відразу ж відвезли в обласну лікарню. Сьогодні життю цієї дюймовочки нічого не загрожує — вона набирає вагу, росте не по днях, а по годинах. Через тиждень ситуація повторилася, але вже в іншому районі. І цього разу маленьку вдалося врятувати. Допомогло й те, що лікарі, маючи досвід, були більш упевнені у своїх діях, вони знали, що врятують дитину. Третій за час епідемії епізод трапився в Чернівцях і закінчився він більш благополучно — попри важку двосторонню пневмонію молода жінка, на щастя, вижила. Після кесаревого розтину вона залишилася в реанімації, а її донечку буквально вже через годину прийняла розумна японська апаратура, яку називають штучною мамою. До речі, рідна мама, коли дізналася, що її дитина жива, пішла на поправку такими темпами, що навіть лікарі дивувалися. Ледь звелася на ноги — відразу ж у дитячу лікарню. Сьогодні мама з донечкою вже вдома, набираються сил і дякують долі за подарований їм щасливий випадок. Досвідчені лікарі стверджують, що такі явища — одиничні і справді унікальні. Буковинці по праву пишаються обласною дитячою лікарнею, в якій не лише реанімація, а й інші відділення, зокрема інфекційне, відповідають сучасним стандартам. До честі обласної влади, тут не сидять в очікуванні допомоги з центру, дуже багато робиться за рахунок місцевого бюджету. Медики із вдячністю згадують підтримку і облради, і обласної держадміністрації, котрі попри складні економічні умови в регіоні, не шкодують грошей на охорону здоров’я, а питання дитинства вважають одними з першорядних. До Різдва в обласній дитячій лікарні відкриється ще одне відділення інтенсивної терапії. За словами спеціалістів, воно повністю обладнане за європейськими стандартами, такого відділення поки що немає ні в містах-мільйонниках, ні в самій столиці. Проте не лише Буковина, а й стольний Київ мають сьогодні привід пишатися. Весь світ дізнався про унікальну операцію, яку провели в Науково-практичному центрі дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України. За словами його директора професора Іллі Ємця, спеціалісти центру відкрили і застосували на практиці новий метод, що дає можливість використовувати при проведенні кардіохірургічних операцій власну пуповинну кров новонароджених, а не донорську, як це робиться зазвичай. (Враховуючи катастрофічний стан із наявністю та якістю донорської крові в Україні, це справді безцінний досвід.) Уперше у світі в Києві було проведено таку операцію малюку з уродженою серцевою недостатністю. Сьогодні в списку врятованих із використанням нового методу вже троє діток. Коли 13-річній Даші Б. поставили діагноз «артеріовенозна мальформація», херсонські лікарі тільки розвели руками: «Їдьте до Києва, в Інститут нейрохірургії, можливо, чимось допоможуть». З їхніх недомовок Дашина мама зрозуміла, що й у столиці шансів мало. Хвороба протікала безсимптомно, донька ні на що особливо не скаржилася, діагноз прозвучав як вирок. Після обстеження в дитячій клініці Інституту нейрохірургії ім. О.Ромоданова АМН України лікар оперувати відмовився: «Ми не маємо потрібного устаткування, а скальпелем тільки нашкодимо — аневризма розташована так, що добратися до неї ми не зможемо...» Забившись у куток біля ліфта, мама плакала від розпачу, притискаючи до себе дівчинку. У старшої доньки був такий самий діагноз, після лікування вона стала інвалідом, нестерпно було думати, що така ж доля спіткає і Дашу. Біля жінки зупинився незнайомий лікар, розпитав про причину сліз і повів в інше відділення, спеціалісти якого були одержимі ідеєю купівлі гамма-ножа, що давав змогу безкровно оперувати не тільки мальформації, а й пухлини на головному мозку. А поки тривала акція всенародного збирання грошей на цей апарат, дітей брали на облік, їхні документи відправляли в Чехію. Там, завдяки діяльності фонду «Хартія 77» в одній із празьких клінік було встановлено гамма-ніж, з його допомогою рятували не тільки чеських, а й українських громадян. Вартість операції для іноземців — від семи до десяти тисяч доларів. Президент фонду професор Франтішек Яноух, котрий багато разів бував в Україні, ініціював благодійну акцію: щорічно десять наших дітей у цьому центрі оперують безплатно. Бажаючих потрапити в клініку, як ви розумієте, дуже багато — такої операції потребують приблизно чотири-п’ять тисяч пацієнтів, значна частина яких діти.
Яким же було здивування Дашиної мами, коли в один із днів їй зателефонували з Києва: «Збирайтеся!». «Сьогодні моя молодша донька — студентка Чорноморського університету, вона обрала факультет іноземної філології, — ділиться радістю мама. — Даша успішно закінчила школу, із цікавістю навчається, багато спілкується. Про колишню хворобу ми згадуємо раз на рік, коли проходимо обстеження на МРТ і ангіографі. Лікарі іноді навіть не вірять, що в нас була така операція. Найголовніше, що ніде не взяли ні копійки — в інституті допомогли оформити всі документи, розповіли що, де і як, і в Празі до нас було дуже тепле ставлення. Якщо й бувають у житті щасливі випадки, то наш — саме такий!» Під цими словами готова підписатися й Оксана З. із Хмельницького, котру теж було прооперовано в Празі. За словами мами, стан дівчинки був критичним — вона перенесла крововилив, шансів на порятунок в умовах нашої медицини не було. Їй теж допоміг щасливий випадок. Зараз Оксана теж студентка, навчається в одному із львівських університетів, про минулі проблеми навіть не згадує. За словами професора Віталія Цимбалюка, заступника директора Інституту нейрохірургії, Франтішек Яноух і фонд «Хартія 77» надали неоціненну допомогу Україні — за останні роки в празькій клініці було прооперовано 71 дитину. Направляти за кордон доводиться тому, що в Україні немає сучасного устаткування. Оперувати такі патології з допомогою трепанації черепа і скальпеля — кам’яний вік, ураховуючи, що у світі давно це роблять щадними, безкровними методами, які до того ж є набагато ефективнішими. Із числа прооперованих 70 дітей уже стали дорослими, повторні обстеження не дають приводу непокоїтися. (Одну дитину врятувати не вдалося — патологія була важкою, пізніше їй зробили повторну операцію, але, на жаль, безуспішно.) Як мовиться, умівши брати, умій і віддати. Українські лікарі теж рятують малят із інших країн, чим заслужили щиру вдячність їхніх батьків. Директор київського Центру кардіохірургії Борис Тодуров розповів, що зовсім недавно з центру виписали дітей з Азербайджану, яких оперували з приводу уроджених пороків серця. На запрошення міністра охорони здоров’я Єгипту група кардіохірургів літала до Каїра, де провела кілька успішних операцій — без допомоги наших лікарів ці малюки не мали шансу вижити. Трапляється, що хворі діти бувають нетранспортабельними, а лік їхнього життя йде буквально на дні і години. Тому Борис Тодуров разом із колегами літав до Харкова, де прооперували трьох новонароджених. Попри те що діти з’явилися на світ зовсім малесенькими (вага кожного не досягала і кілограма), операції пройшли успішно. Кажуть, щасливий випадок — це псевдонім Господа Бога, котрий хоче зберегти своє інкогніто. Для тих, хто отримав шанс на життя, це чудо завжди асоціюватиметься з людьми в білих халатах. Хочеться, щоб їхні імена знали не лише вдячні пацієнти, а й ті, хто саме зараз гостро потребує кваліфікованої меддопомоги, багато в чому порівнянної з чудом.
Головна 
