Середа, 27.01.2021, 22:01
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3321
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 2
    Нових за місяць: 5
    Із них:
    Новачків: 946
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2600
    Жінок: 721
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5084
    Форум: 545/31672
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2010 » Лютий » 2 » Валерій ЛЕОНТЬЄВ: «Не можна «сідати» на фонограму, бо губиш головне – вокальні навики»



    Валерій ЛЕОНТЬЄВ: «Не можна «сідати» на фонограму, бо губиш головне – вокальні навики»
    11:43
    2010 рік відомий російський співак Валерій Леонтьєв зустрів за океаном – у Маямі, де має власний будинок.
    Валерій ЛЕОНТЬЄВ: «Не можна «сідати» на фонограму, бо губиш головне – вокальні навики»
    Там у товаристві своєї дружини Людмили Ісакович артист святкуватиме і Різдво. У розмові з кореспондентом «Високого Замку» популярний співак зізнався, що з дитинства має один неприємний спогад, пов’язаний із Новим роком. Цей спогад настільки неприємний, що виконавець навідріз відмовляється говорити про нього. Набагато приємніше йому згадувати про незвичні святкування Новорічних свят…
    - Це була зустріч 1988 року, - розповідав Валерій Леонтьєв «ВЗ». - Новий рік у… Калькутті. Спека - неймовірна. А для європейців у готелі організували зустріч Нового року. Були навіть Дід Мороз і Снігуронька «індійського розливу» - із мушкою на лобах, як годиться. Ялинка плавала у басейні на поплавку. І закуски там же ж – під ялинкою. Хто хотів безплатних випивки і наїдків, повинен був роздягнутися – і доплисти до ялинки… Ось це був Новий рік!

    - Валерію Яковичу, на початку нашої розмови дозвольте привітати вас із ювілейним роком (у березні співак відсвяткував 60-річчя)...
    - (Перебиває. – Г. Г.) ... Дякую. Хоча слова "ювілей” намагаюся уникати. Не люблю його і всіляко оминаю.

    - Як ставитеся до років? Як співається у пісні, "мои года – мое богатство”?
    - А ніяк до років не ставлюся. Були б лише живі та здорові. Та й узагалі – навіщо запитуєте мене про вік? Я що - почав шкутильгати, розсипатися?.. Чи мене на сцену вивозять у кріслі?..

    - Слава Богу, ні. Навпаки – ви у відмінній фізичній формі!
    - Ну, ось!

    - Спершу ви отримали звання заслуженого артиста Української РСР і тільки через дев’ять років – звання народного артиста Росії. Україна у вашому творчому шляху відіграла важливу роль?
    - Україна була для мене другим домом. Чи навіть першим? Важко мені тут розставити країни на місця. Єдине – поза будь-яким сумнівом: Україна займає у моєму житті велике і важливе місце. Із 1982-го до 1988-го я працював у тодішній Ворошиловградській філармонії (тепер – Луганськ. – Г. Г.). Це були щасливі роки. Тоді я ґрунтовно познайомився з Україною. Де тільки не був! Об’їздив усю країну: від великих міст – до районних центрів і сіл. Від західного кордону – до східного. Полюбив Україну. Зрештою, що тут мудрувати: у мене ж мама – українка, родом із Запорізької області. Щоразу приїжджаю сюди з теплим почуттям. Мені хочеться виходити на українську сцену. Люблю їсти в українських ресторанах, зупинятися в українських готелях. Знаю навіть чимало українських анекдотів. На жаль, усі вони - не для преси (Сміється. – Г. Г.).

    - А що вам найбільше смакує з української кухні?
    - Обожнюю крученики. А сало під горілочку – це ж неперевершено!

    - Не любите говорити про роки. Та не можу не повернути вас подумки у минуле. До того, як розпочати пісенну кар’єру, ви працювали підсобним робітником на цегляному заводі, оператором наливу на Луганському молокозаводі, а також на льонопрядильній фабриці і навіть поштарем. Які роки були для вас найважчими?
    - А я легких років зовсім не пам’ятаю. Це зараз видається, що я – весь «у шоколаді», такий «запакований», щасливий... Квіти, оплески, машини, будинки… Але ж щодня потрібно відстоювати своє право бути на своєму місці. Щодня доводити, що ти не став гіршим, аніж був учора. У матеріальному сенсі – так, я – людина небідна, з голоду не вмираю. А ось у моральному аспекті щодня повинен стверджуватися, підтверджувати своє прізвище. А легкі дні бувають хіба що у відпустці.

    - У вас є будинок у Маямі. Маєте квартиру у Москві. А кілька років тому придбали собі ще й особнячок в Іспанії. Відчуття дому – де найсильніше, найідеальніше?
    - Це залежить передовсім від оточення, від того, хто у цьому домі поруч із тобою. Можна ж перебувати у найкомфортніших умовах і при цьому не знати, куди подітися, бо поряд немає нікого чи принаймні тих, з ким хотів би бути. Дім – це там, де якомога більше друзів, рідних та близьких. Килим постелити чи шпалери поклеїти – справа двадцять п’ята.

    - Свої концерти відпрацьовуєте, як правило, «наживо». Не дозволяєте собі «фанерити»?
    - Іноді буває, що не маєш сил чи хворієш… Щодо збірних концертів чи телезйомок, то тут узагалі все зрозуміло. Але не можна дозволяти собі «сідати» на фонограму, бо при цьому губиш головне – уміння співати, вокальні навики, звичку співати у будь-якому стані. А така втрата для співака - найстрашніша.

    - Під час своїх виступів усіляко догоджаєте публіці – навіть розповідаєте анекдоти. Дозволю собі процитувати ваш жарт, який ви сьогодні розповіли у Львові: "Стоять на трасі дві дівчини легкої поведінки. Одна одній каже: "Та що ти тут робиш, така молода? Тобі б секретаркою у теплому офісі працювати. Або у затишному ювелірному магазині продавцем. Або ж, врешті-решт, у шоу-бізнесі”. – "Та який шоу-бізнес? Мене мама сюди ледве відпустила”, – відповіла колега...”. Попахує сарказмом у «город» шоу-бізнесу…
    - Так-так, саме сарказмом… На цю тему можна розмовляти годинами… Найголовніший висновок, який я зробив за роки перебування на сцені: 1960-70-ті і навіть 1980-ті – це були роки, коли ми, артисти, робили так званий шоу-бізнес. Сьогодні ж шоу-бізнес штампує артистів – на свій лад, за своїм форматом.

    - Вам комфортно працюється за сучасними правилами гри?
    - (Задумався. – Г. Г.). Так, звичайно, що так. Ви ж погляньте на глядача, на реакцію людей. До того ж деякі молоді артисти жалілися мені, що мали у листопаді один-два концерти. А у мене у листопаді був 21 концерт! Як на мене, мені більш, ніж комфортно (Сміється. –Г. Г.).

    - Ви, одягаючи на сцені яскраві костюми, завжди намагалися виокремитися…
    - Та ні, виокремитися, відрізнятися від інших не було моєю метою. Моя ціль завжди була одна - вийти на сцену і зробити щось таке, щоб у залі заплакали чи засміялися...

    - Але ж не заперечуватимете, що ви на сцені епатуєте…
    - А я не знаю, як по-іншому поводитися. Та й як жити по-іншому? Я – такий, яким є. Так і проявляюся на сцені.

    - А ваша доволі екзотична зовнішність вам частіше у житті допомагала чи заважала?
    - Всяке бувало: і допомагала, і заважала. Одне не заперечиш: на сцені краще бути яскравим, аніж сірим, як та мишка, яка пробігла повз публіку, зникла за кулісами, а її ніхто й не помітив.

    - Як сприймаєте надлишок епатажу на сучасній естраді?
    - Хто чим може, тим і бере. Хтось співає, а хтось, вибачте за вислів, - показує задницю. Вже що кому краще вдається…

    - Та при всьому своєму епатажі за 37 років на професійній сцені ви примудрилися уникнути гучних скандалів. Як вам це вдалося?
    - Поважаю людей, до яких виходжу. Поважаю колег, які поряд зі мною. Поважаю провідницю у вагоні, стюардесу в літаку, покоївку у готелі… Усі люди достойні поваги. Може, тому довкола мого імені й немає скандалів.


    Довідка «ВЗ»
    Валерій Леонтьєв народився 19 березня 1949 р. у селі Усть-Уса (Комі АРСР). Освіта: Воркутинський філіал Ленінградського гірничого інституту ім. Г. В. Плеханова; Всеросійська творча майстерня естрадного мистецтва; режисерське відділення Ленінградського інституту культури. 1987-го отримав звання заслуженого артиста УССР, а 1996-го – народного артиста Росії. За час своєї кар’єри на естраді записав понад 30 платівок і компакт-дисків. Кавалер ордену «За заслуги перед Вітчизною» IV степеня і ордену Пошани. Одружений. Дружина (у минулому - бас-гітаристка) Людмила Ісакович останні роки живе у будинку Леонтьєва у Маямі (Флорида, США).


    www.wz.lviv.ua
    Категорія: Новини світу | Переглядів: 476 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 0

    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Наука и смысл жизн... >>
  • Найкращі серіали, ... >>
  • Яку книгу Ви зараз... >>
  • Хто слуха яку музи... >>
  • Полное расслаблени... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2021, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net