Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
23-річний закарпатець вернувся із заробітків у Росії... на одній нозі
10:32
Заробітки у далеких і чужих краях, куди споконвіку і масово подорожують верховинці, справедливо нарекли трудовим фронтом. Тотожність ґрунтується гіркими фактами життєвих тортур, які повсякчас зазнає наш працелюбний люд. Мало того, аби заробити на хліб і трохи до нього, доводиться трудитися у сьомому поті чола за важких умов, але часто-густо горяни калічать здоров’я, а то й найприкріше - втрачають життя. Лиш на старті цього року на Міжгірщину конвеєр смерті доставив три труни. Драматичний випадок майже дворічної давності на пітерському лісоповалі, що стався з 23-літнім Іваном Шутаком з Негрівця, сумно і болісно засвідчує щербу долю закарпатців-заробітчан.
З Пітера додому на ... одній нозі Завояжував по заробітках Іван ще з… 9 класу. Сезонно працював пліч-о-пліч до і після армійської служби з батьком Іваном або матір’ю Любою на будівництві чи бурякових плантаціях у Пензенській, Белгородській, Полтавській областях. Як, до речі, і старші сестри Світлана і Тетяна, наймолодший 21-річний брат Василь, котрим суджено маятися у пошуку джерела сякого-такого зажитку по білому світі. Востаннє і вперше побував на лісорозробці в Ленінградській області. Трьохмісячна зимова каторжна робота з тріскучими морозами вже підходила до фінішу. Планували її завершити протягом тижня за авральних обставин — один з п’яти земляків напередодні травмувався і вибув з бригади. Під час темпового обрізування сучків у хаосі підсічених смерек з рук Івана вислизнула бензопила і впала над коліном. Кров текла поливом, а поруч ні душі. Не втративши свідомості, встиг зметикувати: витяг ремінь і перев’язав звисаючу нижню кінцівку вище рани. Через 20 хвилин, на щастя, на місце пригоди з’явилися однобригадники, які евакуювали потерпілого до лікарні. Хірурги спочатку пришили ногу, але через два дні винесли суворий вирок — треба її відтинати, бо загрожувала гангрена. Слава Богу, що шеф-росіянин виявився благородним бізнесменом. Оплатив всі операційні витрати і, між іншим, за від’їзду Шутака навіть запропонував повернутися, обіцяючи сидячу роботу. Подібне милосердя, як стверджують наші "шабашники”, — рідкість. У півроку в Києві медики поставили протез Івану. Із-за допитливості запитую — чи не віщував, бува, лихо. Шутак відповів, що дотепер не може збагнути одну загадку. За день до драми, тобто у неділю, коли всі пішли на пиво, він залишився у вагончику наодинці і ні з сього, ні того поспіхом спакував всі свої речі у сумку. Знав би бідолаха, що його чекає завтра, звісно, передчасно поїхав би у рідний Негровець. А так, мирячись, все життя треба тягнути свій жереб…
Коханню всі вади підвладні Не лише одна рідня Шутаків обливалася сльозами за звістки нещастя. У сусідки Мирослави Рошинець теж розпукалося серце з жалю. Для неї, як і Івана — старшого на три роки, не існувало межі за місцем проживання: часто зустрічалися, весело спілкувалися. Дитяча дружба особливо зміцніла за повноліття. Нерозлучно навідувалися на сільську дискотеку, а коли Іван виїжджав на заробітки, як правило, їхні почуття єднала мобілка. За повернення Івана покаліченим дівчина стала першою гостею хати Шутаків. За щоденних відвідин Мирослава ніжним душевним поглядом, ласкавими сердечними словами згладжувала фізичну біль парубка. Біда скоїлася 12 березня 2008 року, а вже 22 листопада того року справлялася блаженна подія: на рушничку щастя молодята поєднували свої долі під акомпанемент весільних музик, тостів тамади, у колі аж три з половиною сотні гостювальників. Шлюб видався на славу, хоча його коментували по-різному. Одні, чого таїти, дивувалися їх союзу закоханих сердець, інші його возвеличували, зачислюючи в ранг шекспірівської романтики чи подвигу…
Життя для того, щоб завжди вірити Молоде подружжя нині живе у батьків Шутаків, вже гордо пестячи 9-місячну донечку Альбінку. Іван, добре знаючись з будівельною справою, зумів провести внутрішній ремонт житла і прагне цієї зими розпочати ще добудову хати. Незважаючи на інвалідність, він весь час у русі. Влітку косить, бо на ґаздівстві 3 корови та кінь. Батькові і братові із-за заробітків не часто випадає стати у пригоді. До всього до вподоби йому кролівництво — зараз на подвір’ї розвів аж 70 трусьок. Кожної четвертої доби Іван здебільшого на "попутках” — рейсовий автобус з Колочави регулярно вщент забитий пасажирами — добирається у райцентр до "білого дому”, де працює черговим. Вдячний за працевлаштування земляку — голові райради Івану Яремі і водночас вражений заздрістю однієї місцевої краянки. Якось та матері безсоромно і завидки висловилася: "Твій син має роботу, а мій — ні”… А це вже сім’я Шутаків — батько Іван, мама Мирослава та дочка Альбіна на весіллі у сестри дружини Зізнається, що тіло мучить біль не тільки за зміни погоди, але й тому, що не звик давати спокою двом різним ногам. Журиться за наступний результат атестації комісією інвалідності, яка на даний час кваліфікується другою групою. Та невже нинішні медичні світила ще вірять в диво, що в людини знову виросте нога?! Через півтора року знову потрібно збиратися в Київ для заміни протеза. Ніби ця процедура безплатна, але без баксів лиш неборак-телепень може на це надіятися. За сьогочасного життя-буття корінь пускає і безбожна трійця: багатий не вірить бідному, ситий — голодному, а здоровий — хворому… Але Іван Шутак не з тих, щоб падати духом за труднощів. У симпатичного на вид і жилавої статури молодого негрівчанина за нашої короткої бесіди виразно прослідковується впевнений оптимізм на майбутнє, основою основ якого є його надійна опора — вірна, гарна і скромна дружина Мирослава і їхня обидвох найбільша на світі радість — доця Альбінка. Натомість в актив блага слід обов’язково доплюсувати красно дружні сватівські стосунки Шутаків і Рошинців, між якими панує атмосфера взаємоповаги і взаємовиручки. Що ще може бути ліпше, тим паче й світ, що не кажи, а без добрих людей не буває. Все буде гаразд у тебе, Йванку, і в твоїй файній сім’ї. Живіть з Мирославою душа в душу, життям крокуйте рука в руку!
Головна 
