Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
«Український медробітник» (Харків) №4 22 лютого 1929 р. Питання про, тав звану, „лікарську таїну " дуже цікаввть не тільки вузьке коло лікарів-фахівців, але й широкі маси різних груп працюючих. За яких випадків лікарську тайну повинно виголошувати, чи можуть окремі громадяни звертатися до лікарів зa довідками про здоров'я їхніх пацієнтів, які установи повинні збирати відомості про захворування громадян і кому та за яких обставин їх повинно давати? За нашим Кримінальним кодексом лікарська таїна не існує зовсім. Укрбюро ліксекції вважало за потрібне винести це питання на суд широкого радянського суспільства, договорилося з Харківським юридичним т-вом і, яя юридичний казус, запропонувало обговорити великим зборам харківських лікарів та юристів.
Казус Представвик юридичного т-ва тов. MOMOT оголошує такий казус: гр. А. звернувся до лікаря-венеролога з запитанням, чи не лікував той гр. Х., з явою він передбачав побратись. Лікар відмовляв дати такі відомості, не вважаючі за свій обов'язок робити це; гр. А, оженився а гр. О, захворав на пранці і притяг до відповідальности свою жінку і лікаря. Казус порушує, почасти, галузь лікарськії етики і зокрема, лікарської тайни. По казусу, запропонованому криміналістами, розгорнено великі суперечки. Висловлювались представники радянських, громадських, медичних і юридичних організацій.
„Врачебное дело" Д-р Турнельтауб. Лікарська етика – частина загальної професійної етики, і вживаєтсья тоі, коли служить на користь панівної класи, у нас – інтересам Жовтневої ревоюції. Там, де вперте додержання лікарської тайни шкодить організмові, там вона неетична. Заборона зберігати лікарську тайну і галузі венеричних захворювань може призвести до збільшення знахарства. За основний критерії для оцінки усього питання мусить бути поняття класової eтики.
Харківське мед. т-во Проф. Хамадар'ян. Наше законодавство, не вимагаючи лікарської тайни, не примушує, одначе, розголошувати те, що лікар вважає за непотрібне, зайве, тим більше, що це загрожує великими наслідками аж до самогубства. Лікар повинен надати відомості відповідним органам лише тоді, коли порушуються інтереси держави, інтереси революції. Звичайно, що за певних умов в індивідуальних випадках, коли розголошуванням відомостей про хвороби окремим громадянам може бути вчинена явна шкода (напр., наймання годувальниці), лікар повинен виголосити відому йому тайну; одначе, вводити у КК статтю, що карала б за розголошування, недоцільно.—Це лише узаконить лікарську тайну.
Венінститут Прив.-доц. Федоровський. Передумова до збереження лікарської тайни зникли. Лікарська тайна—залишок минулого, старого, буржуазного побуту. Однече, в масах досі ше існує неправдиве уявлення про розповсюдженість венхвороб. Тому виголошування лікарської тайни повинно траплятись лише тоді, коли його викликає вимога доцільности. Тав дивився і всесоюзний з'їзд лікарів-венерологів. Харківський Венінститут провів анкету серед харківських робочих, що на 80°/0 висловилися за виголошення лікарської тайвв. Консервативніше поставилися робітниці. Серед них більший відсоток за збереження тайни. В усякому разі до цього питання треба підходити надзвичайно обережно, бо це проведення в життя голого принципу виголошування має загрозу пошкодити широкому охопленню профілактичними заходами.
Венклініка медінституту Д-р Кричевський. Резолюція всесоюзного з'їзду—угодовська і половинчата. Вона констатує зникнення умов, що викликають потребу зберігати лікарську тайну, і разом з тим визнає, що не настав час відмовитися від неї. Принципово для лікарів-венерологів тайна не існує, само життя допомагає виголошувати її. Але з другого боку, подвійна обережність і чулість до хворого примушують нас до потреби утримуватися від непотрібних, нічим не викликаних виголошувань. Коли звертаються до лікаря зa довідками про здоров'я його пацієнта, він повинен пояснити тому, хто випитує, як він може з'ясувати потрібне йому питання. Лікар же (дієва особа казусу) напевне не зробив цього і заслуговує на громадську догану.
Юридичне т-во Проф. Ґродзінський. Німецьке і інші законодавства знають професійну тайну лікарів, адвокатів і розголошування її тягне за собою відповідальність у кримінальному порядкові, причому закон дозволяє лікарям відмовлятися давати свідоцькі покази. Наш Кримінальний кодекс лікарської тайні не знає. Звичайно, що за певних умов розголошування відомостей про хворих може здатися соціяльно шкідливим і відщтовхне хворого від лікування В діях же учасника казусу, лікаря-венеродога, складу злочину немає. Його проступок бездушный, формальний, але за сухість і відсутність м'ягкости не судять. За заявою приватних осіб, лікар ніяких відомостей давати не повинен. Наркомюст Пом. прокурора Республіки т. Пригов. Пролетаріат висловлюється за знищення лікарської тайни. Міщанство і інтелігенція—за збереження. І поступовий рух повиннно скерувати в бік зриву лікарської тайни. По казусу—лікар своїми негативними відповідями забезпечив умови зараження, і цей лікар—соціально шкідливий. І немає ніякого сумніву в тому, що лікар винний. Треба визнати принципово, що якихсь то заходів, щоби попередити зараження, лікар мусив вжити. Щодо кваліфікування по КК, то коли це особа урядова —можна вжити ст. 152, розглядаючи дію лікаря, як співучасть—забезпечення умов зараження. Можна буде використати і ст. 158. Правда, тут немає загрози життю потерпілого, але ж це ні в якій мірі не зобов'язує лікаря лишати громадян у загрозливих для їхнього вдоров'я умовах.
Укрбюро ЛІКСЄКЦії Д-р Трамбицький. Для лікарів лікарської тайни не існує. Все це потрібне для колективу, віддається і віддаватиметься, як офіра в ім'я якоїсь проблематичної тайни, що від неї всі лікарі давно відмовились. Лі¬карів, що розголошують тайну, ми засуджуємо. З цим погодилися і всі периферійні робітники: Шлях т. Пригова, що вважає лікарів, які не розголошують тайни, за СОЦІЯЛЬНО-ШКІДЛИВИХ, надзвичайно небезпечний. Можна вважати таких лікарів черствими, ХОЛОДНИМИ, але ж, поступаючи інакше, можна випадково утворити тяжкі побутові драми. Висловилась іще низка лікарів і юристів. Промовці висловились що, в цьому випадкові провини лікаря немає ніякої, бо він не мав доказів, що до нього звертається не просто цікавий. Питання, болюче питання про лікарську тайну лишалось все ж туманне, неясне. Вирішили знову дискутувати на цю тему, поширивши межі наради шляхом запрошення низки відповідальних робітників з лікарських і юридичних шарів.
Головна 
