Четвер, 21.01.2021, 10:45
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3319
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 1
    Нових за тиждень: 1
    Нових за місяць: 4
    Із них:
    Новачків: 944
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2598
    Жінок: 721
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5081
    Форум: 543/31666
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2010 » Лютий » 23 » ЧУМА З ЛОПАТОЮ ХОДИЛА...



    ЧУМА З ЛОПАТОЮ ХОДИЛА...
    10:59
    Тому десять літ! Чи памятаете ви всі з У. Г. А.? Пригадаю вам: сто вісімдесять тисяч „ізгоїв" -гг і була суха, ясна, з приморозками осінь 1919 р. Дядько закаменілої землі в дві пари волів не міг орати так бідькався, що годі озимину сіяти, а II Г. К. перевалювався з району Бердичева в район Немирова, не знати котрі з черги жнива починати...
    Дістали ми приказ евакувати бердичівські лічниці з хорими. Хоч розум бунтувався, ми виконали приказ. Навіщо? — Таж для них місця вже в першій половині жовтня по лічницях не було і застали ми їх в ваґонах у Винниці на двірці без помочі, без їди, без води.
    А там далі опинився корпус на фронті проти Денікіна і пішли стрільці і старшини на позицію напівбосі, обдерті, пригноблені душею. Вміли слухати. Жаль тільки, що не було кому розумно приказувати. Не думав стрілець над тим, чому він босий, байдуже приймав старшина образливі телеграми, в яких уряд отамана Петлюри звав галичан злодіями, бо реквірували цукор у державних цукроварнях. За нього треба було вбрати стрільця дати їсти коневі..'
    По 20. X. пішли на схід Немирова, а за кілька -днів почав Немирів ними заповнюватися.
    В Садках дістаю приказ: „Негайно перебрати від д-ра Ляндеса відсильну точку на двірці в Немирові і зголосити в Команді".
    На дворі дощ зі снігом. Минаю кільканацять підвод в тяжко хоримн. Декотрі так тільки „наподеню" з посинілими губами, запалими лицями, гарячковими очами. Кілька підвод з ними стоїть біля земської лічвиці. Не приймають, нема місця. Я на двірці. Мурований магазин, камінна підлога. В одному куті полева кухня, коні, в другому хорі. Покищо для мене нічлігу нема, бо на кватирі, призначеній для мене, сотник Бачинський лежить теж на тиф.
    При телефоні кличу шефа штабу отамана Льонера: „Голошу слухняно, що я відсильну точку Немирів перебрав, та хорих не буду приймати".
    Таки збунтувався. Але другого дня вже корпусна сотня саперів у мене в год. 6 рано. Залізничники видають потрібне дерево і дошки з двох зруйнованих шведських бараків (стіни, будовані з т. зв. дикти); до полудня готовий один з лежанками, сінниками і залізною печою. І поробили причі рівнож у почекальні на двірці, бо й там хорі на підлозі.
    Не багато помагає. Вечором у мене 120 хорих. Чи думаете, що можливо їх сортувати бодай по родам тифу? На те нема часу. Важніше: дати їм горячого чаю, чи інєкцію камфори.
    А другого дня вже до вагонів наспіли печі аж з Винниці. В зимних ваґонах рішився я не відсилати.
    Відійшов транспорт хорих і по двох днях вернули санітарі. Між ними й віденський жид Бляйберґ.
    — Де віддали?
    — Вони таки лежать у почекальнях на двірці. У Винниці нема місця для хорих — відповідає Бляйберґ. Він жеж меткий, певне знайшов би.
    Корпус рішає хорих дальше не висилати.
    Заповнилася бригадна ілчниця III-ї бригади, де лікарював Сенчина (він протягом 8 днів передтнм відтранспортував майже 400 хорих фірами до Винниці, а ті слали телеграми: „Не присилайте, нема місця".).
    Заповнив свій лазарет VII бригади д-р Ляндес, моя відсильна точка ними забита, забитий і земський шпиталь, передовсім старшинами. Вже й по полкових помічнях було по 50 людей, а їх ще везли й везли із 9 бригади 8, 7, 3, 4, 10!
    Куди їx дівати? Влаштовують склад хорих у місцевій гімназії, в монастирі.
    А на дворі осіння плюта зі снігом.
    Всеж таки фронт держиться. Час до часу несуться гарматні постріли від сторони Остолопова.
    Фронт рідшає і нема кому його поповняти. Найсильніший полк 4 бригади (до неї і я належу), полк Ґаздайки, мав... 80 крісів.
    Ви здаєте собі справу з цього? На просторі 7 км. держить фронт 80 людей, напівбосих, скостенілих від дощу і зимва, перемоклих, битих осіннім вітром. Прибяті морально всі, бо що хвилі бачать, як хороба підкошує то одного то другого і їx те саме чекає.
    В імя якої ідеї мають вигинути? Таж тi вгорі мусять про це знати! Але стрільці також добре знають, що з волинської ґрупи Дієвої Армії кільканацять старшин перейшло до Денікіна. Не галичан — борони Боже! — але придніпрянців (там і вперше фронт заломився, а не на галичанах!)
    Вже й самому приходиться носити солому і хорих до ваґонів, бо санітарі лежать сані хорі тифом. Ледви тільки підхорунжий Лев Крушельницький і двох десятників тримаються. Чи сподівався він, теольоґ, що така служба його стріне в рідній Армії? Висилаймо транспорт, бо у Винниці отворили шпиталь у кримських казармах. (А пригадуєте собі, що ті всі ваші помічні, відсильні шпиталі були? — Назвім так докладно: „склади вмираючих"...).
    А 30. X. дістаю прикази й байдуже махаю рукою. Корпус подається через міст у Рогозні майже під Жмеринку, бо Дієва Армія не вдержала лінії. Для мене приказ: лишитися в Немирові й евакувати хорих дальше у Винницю. Обчислюю: у мене на двірці 150, у 7 бригаді 140, у 3 – 150 хорих. В земській больниці около 100, по полках і кватирах понад 200. Вже чужих бригад і не рахую. Майже вісім соток хорих! За два дні наші частини покинуть Немирів; я маю з останнім курінем відійти... Можна буде післати 240, а на кого залишити 500?
    Представляю корпусові — вони там розуміють, що більше: знають, що до Винниці нема пощо висилати, бо й там недовго будемо.
    Думаю, що про те все знав головний отаман. Чи здібні ми були воювати дальше? Це був початок епідемії. Я не був при Начальній Команді, а близько стрільців і ми всі тоді думали про... рятунок, як кожний потопаючий. Стрілці хотіли теплого кутика — бодай раз іще перед смертю!
    Куля не була страшна, але те, що під тином прийдеться як собаці вмирати.
    І тут причина „зради", бо розум казав, що шкода посвячувати рештки живих для хорих амбіцій.
    Стрілець не збунтувався ані не негодував, як почув про перемиря. Він знав, що йому хотять рятувати життя. Він розумів, що може придатися...
    Ми лишилися на місці. Спочатку хоронили сапери кожного в домовині, а далі й вони полягали. Дерева на домовини не було. От так для паради в домовині вивозили, а там... вона ще і для інших була потрібна.
    І моя Стефа захоріла. А потім і я. Памятаю: роблю собі сам інєкції, бо д-р Коцовський був і казав їx робити та жартував, аби я і для ньогo лишив ліжко в лічниці, як „туди" мене заберуть. Це дуже товариська прислуга, бо там зайвих ліжок нема.
    Службу передав я Дмитричкові. А там якийсь тестамент диктую Кравчукові і чую, як мені лід кладуть на голову. Стефа померла, а о. Лучинськии навіть не висповідав.
    Десь Петро Ґаздайка мене „ладує" на фіру; сам вже повернув з Винниці після поворотного тифу.
    А в шпиталі хтось бє вікна... Памятаю: це прибічник полковника Вольфа дістав напад.
    - То д-р Коцовський для вас вино прислав, - каже д-р Черкавський, лікар земського шпиталю, — коли я на його лик приходжу до свідомости.
    Глухий виїзджу зі шпиталю, бо місця треба для інших. А за два дні д-р Коцовський на мойому ліжку.
    Цвинтар галичан у Винниці (на давньому цвинтарі польських повстанців) помітно поширюється. Тут могила Стефи, а там ще з десять хрестів; а решта горбки і горбки...
    В 5 день після виходу зі шпиталю я у Вороновицях повню знову службу. Це день 2 грудня.
    Чи можна в моїм стані щонебудь робити? От ляжу поміж хорих, нога трясуться підімною, не чую, бо в ухах все шум. І дивлюся безпомічно, як люди умирають.
    А далі Шпиків. Там бриґада лишає мене і 190 хорих та обіцює обовязково на Рахни прислати санітарний потяг. — Донині чекаю. А тут у переході І. Г. К. залишив 90 хорих. Впевняв мене д-р Соген, що лишиться сотник на стаційного старшину і буде дбати про харч: для хорих тa оборонювати перед евентуальними грабожами.
    Тимчасом другої днини застав я з I корпусу хорих без одного санітара і без сотника... Ще й пришлося віднаходити хорих старшин по квартирах.
    Як придалося би тепер тих 5 коров, які ще в Галичині на домагання лікаря Матуляка (придніпрянця) бриґада для лазарету зареквірувала!
    Було молоко, далі мясо для хорих, а потім пішла продажа кухонних кітлів дядькам на роблення самогону.
    За два місяці зліквідував я моє підприємство і з рештками подався в Тульчин, де ще були повні касарні хорих на всі можливі заразливі недуги.
    А що труду, заходів і гроша (радше цукру) коштувало копання могил!
    Спитаєте: скільки ми їх там залишили? Понад 400 в Немирові, 20 у Вороновиці, 70 у Шпикові, 300 в Тульчині. А й так, по дорозі, миїх; закопували на поблизьких цвинтарищах... Де можна було, ми ставили хрести з написами.
    В Тульчині поставив Рудницький на спільній могилі дубовий, високий хрест, а на його грудях написав: „За Тебе, Народе, і за Україну вони лягли !. Памятай!"
    І в Немирові були наші хрести з жовтосиніми написами. Чи є? Хто його знає. Знаю тільки, що в Немирові, ще в 1923 році з власного почину виходив на ті могили батюшка з хоругвами і вірними на Зелені Свята з панахидою. Мабуть трохи інакше думають про галичан і їхню „зраду" ті, які їх найліпше зрозуміли...
    Чи остане слід по тих могилах? Залежить від культурного рівня дотичного народу.
    Для порівнання, як культурні чужинці плекають культ поляглих колишніх „ворогів", даю вам виривок з листа: .„На задушки ходила я зі школою на салдацький цвинтар. Який там порядок! Всі могили упорядковані і понаписувані назвища. Там напевно є багато українців, бо я читала: Іван Борис, Стефан Кручок і т. д. Ми сипали на могили цвіти. Потім клали, на них вінки. Якісь дві пані говорили промову. Їх мати прислала аж з Італії, щоби поклали вінок на могилу брата. Жовнірська музика грала і співав хор"...
    То, бачите, там, в Европі, де ненавиджено живого ворога з цілої душі, але перед погибшим клонять голову всі. І нікому не прийде на думку там зривати вінки з хреста або безчестити могилу.


    www.ult.lviv.ua
    Категорія: Новини України | Переглядів: 454 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 0

    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Сантехника >>
  • Косметика >>
  • Защитите свой теле... >>
  • Алюминий >>
  • Магазины детской о... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2021, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net