Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Студентський гуртожиток — європейський хостел чи радянська «общага»?
12:05
Український студент вчиться за Болонською системою, вважає себе європейцем. Але реформа освіти зовсім не торкнулася гуртожитків, у яких він мешкає. Умови в них аж ніяк не європейські. Студмістечко є частиною університету і свідчить про його престиж. Хоча б через це ВНЗ мали б подбати про студентські «хатинки».
Що й по чому? Юліана Демчук, студентка спеціальності «Туризм» географічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка, ніколи не хотіла жити в гуртожитку. Ще при вступі вона вирішила, що для неї кращим варіантом буде добиратися до свого ВНЗ щодня з дому. Щоранку о шостій двадцять п’ять дівчина сідає на потяг на станції у Зборівському районі. Дорога займає двадцять хвилин. Квиток із п’ятдесятивідсотковою знижкою для студента коштує в обидва напрямки 5 гривень плюс ще 3 гривні на проїзд у маршрутці. Таким чином, за місяць Юліана витрачає 160 гривень. Це майже стільки, скільки коштує місяць проживання в гуртожитку цього ВНЗ. Проте студентка щодня в комфортних домашніх умовах. Денис Зборовський, студент факультету банківського бізнесу ТНЕУ, винаймає разом із другом однокімнатну квартиру. Дорога до навчального корпусу займає дві хвилини. Квартира з меблями і технікою, лише комп’ютер привіз свій. Платять по 350 гривень на місяць. Це найнижча ціна, про яку мені доводилося чути. Часто студент із винайнятої квартири ще доїжджає до свого ВНЗ через усе місто. Але не всіх такий варіант влаштовує — деякі студенти родом із віддалених областей і навіть Криму, тож житло їм необхідне в Тернополі. Нині ціни на проживання в гуртожитках найбільших ВНЗ Тернополя такі: ТНПУ ім. В. Гнатюка — 150 грн. на місяць для всіх; ТНТУ ім. І. Пулюя — тут ціна залежить від гуртожитку і від того, державник чи платник студент — від 50 грн./міс. (державник) та 118 грн./міс. (платник) до 87 та 154 грн./міс. відповідно; ТНЕУ — 130 грн./міс. для всіх; ТДМУ ім. І. Горбачевського — 180 грн./міс. для українців, 290-310 грн./міс. для іноземців. Та навіть гуртожитки одного університету відрізняються між собою — є звичайні, а є з підвищеним комфортом. На останні ціна вища. Студенти скаржаться і на те, що умови проживання для іноземців набагато кращі. Богдан Петрович Адамик, проректор з питань гуманітарної освіти та виховання ТНЕУ, каже, що студент платить соціальну ціну. Реально утримання гуртожитків збиткове, але тут не стоїть питання заробітку. Головне, щоб було добре студентам. Поселитися в гуртожиток складно (спочатку розглядають заяви пільговиків, потім державників і вкінці — платників). Юрій Степанович Балабан, директор студмістечка ТДМУ ім. І. Горбачевського, розповідає, що в їхньому виші розробили так званий рейтинг для тих студентів, яких будуть селити в гуртожиток і які там уже живуть. Його мета — селити успішніших. Тобто студент, який навчається на двійки, не здав зимову чи літню сесію, має за рейтингом не найкращі результати, але живе в гуртожитку. А є діти, які добре вчаться і хотіли б мати кімнату, та не можуть туди потрапити. Ось комісія із студентською радою засідають, визначають їхні рейтинги. Окрім того, що отримати місце в «студмурашнику» важко, жити в ньому можуть не лише законно. Чимало тут «привидів» і «нелегалів». Це знайомі, котрі приїхали до друга в гуртожиток і вирішили там кілька днів «перекантуватися», заочники, що здали сесію і ще «зависають» у місті, «дембеля» (ті, хто вже закінчив ВНЗ), котрі заскочили до молодших в «общагу», численні хлопці та дівчата — половинки-валентинки законних мешканців. Увесь цей різношерстний народ пробирається в гуртожиток різними способами: хтось вахтерці могорич підсуне, хтось у натовпі проскочить чи йтиме з гордо піднятою головою, ніби він тут справді живе… Вони можуть спокійнісінько розгулювати гуртожитком, заглядати до кімнат і, що дуже печально, навіть «свиснути» чиюсь вечерю з кухні. Але «привиди» — явище недовговічне. Значно гірше, якщо поселять в «общагу» чийогось знайомого, котрий жодного стосунку до студентства не має. Прописують його принаймні на кілька місяців, тим самим прирікаючи студентів тіснитися в переповнених кімнатках. Також на окрему площу мали б розраховувати студентські сім’ї, проте подібне в нас не дуже практикується. Кімнати є різні — «двійки», «трійки», «четвірки». Але ніхто особливо кількості квадратних метрів на студентську душу не дотримується — за скрутних обставин у «четвірку» можуть поселити п’ятьох. Олександр Павлович Варакута, полковник запасу, асистент кафедри фізичної реабілітації та валеології ТНПУ ім. В. Гнатюка, розповідає, що у війську для розміщення особового складу в спальних приміщеннях відводиться площа не менше 4 м на кожного, крім того, умивальники там обладнують з розрахунку один кран на 5—7 осіб. У нас же, якщо в «четвірці» живуть п’ятеро, а в «двійці» — троє, то одним умивальником у блоці (блок — дві-чотири кімнати зі спільним санвузлом) користуються восьмеро студентів. А що вже казати про квадратні метри на одну особу! Відповідно до Державної програми «Студентський та учнівський гуртожиток» на 2007-2010 роки загальна площа гуртожитків ВНЗ становить близько 8,1 млн. кв. м. При цьому слід зазначити, що два відсотки загальної площі становить та, яка здається в оренду. На одного студента припадає близько 4 кв. м., тоді як за нормою повинно бути не менш 6 кв. м. Кілька років тому ширилися чутки про перебування в гуртожитках друзів наших менших — мишок і тарганів, котрі злякано розбігалися по кутках від крику вахтерів. Сьогодні цієї проблеми ніби немає, проте якщо і є, то завжди все можна звалити на студентів, котрі «свинять», розводячи антисанітарію. «Ветерани» гуртожитків розповідають, що 30 років тому доводилось ділити ліжко із клопами, які нестерпно дошкуляри. І таке було…
«Общаги» — назад у СРСР Петро Зіновійович Гуцал, доцент кафедри журналістики філологічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка, свого часу проживав у гуртожитку одного з львівських вишів. Тоді душові не працювали, тому студенти ходили в лазню. Ліжка були особливі — прогнуті настільки, що під них підставляли валізи та інший «інвентар», аби не досягати спиною підлоги. Кімнати були переповнені. Для продуктів студентам виділяли… дерев’яні полички замість холодильника. Єдиним плюсом у цьому було те, що харчі в студентів довго не затримувалися. Що хотіли зберегти, те тримали взимку на підвіконнях, а масло, наприклад, у воді. Телевізори були чорно-білі, їх брали напрокат. Кому пощастило якось роздобути антену — дивився польські телеканали, виступи груп «ABBA», «Beatles», «Вoney M», що в СРСР були забороненими, та футбольні матчі. Загалом тодішнє проживання в гуртожитку Петро Зіновійович називає спартанським. Платили за гуртожиток 22 карбованці за весь рік, а місячна стипендія тоді становила 40. Минули роки, а багато студентів як львівських вишів, так і наших, ще й нині відчувають «подих» СРСР із своїх розвалених шаф та старезних ліжок. Ні для кого не секрет, що в багатьох кімнатах є меблі, котрі бачили вже кілька поколінь студентів. Проте якийсь старенький столик чи тумбочка могла б послужити ще не одному поколінню, але її зовнішній вигляд не викликає в студентів шанобливого ставлення. Шафи, у яких дверцята закриваються за допомогою мотузки, можуть використовуватись хіба що для зберігання пивних пляшок, але їм аж ніяк не можна довірити нову дублянку чи куртку. Студенти називають кімнати з антикваріатом «рухомими» — там усе рухається від старості: столи, крісла, ліжка. Потішившись із таких «модернових» меблів, студенти беруться до ремонту, адже застають обдерті стіни і потріскану стелю. Шпалери та все необхідне купують за свій кошт. Тому, хто поселився в гуртожиток, дадуть у комплекті до ліжко-місця матрац, покривало, одіяло (за бажанням можна отримати також зимове) та подушку. Постільну білизну мешканці «общаги» привозять свою. Ліжка стимулюють студента вставати рано і лягати пізно — вони як не провислі, то занадто тверді. Як не пружинка заважає, то матрац занадто вже пристосований до анатомії попереднього «власника». Вікна, де їх ще не змінили на пластикові, пропускають холодне повітря, адже вони давно відслужили своє, та й господарі кімнати не в захваті від перспективи утеплювати їх. Мешканці, які вирішили боротися з холодом, прибивають до віконних рам килимки, простирадла і тому подібне. Дірки у вікнах особливо дошкуляють тим, у кого балкон. У таких кімнатах зазвичай температура на кілька градусів нижча, а обігрівачі заборонено використовувати в усіх гуртожитках міста. Але що то за студент, котрий буде мерзнути в гуртожитку через якусь заборону! От і проносять їх повз вахтера та гріються собі. Не всі мають у кімнаті холодильник. У 80-х роках він був на кожній кухні, але його не було кому прибирати, та й на тридцятьох студентів одного було замало, тому з часом від такої практики відмовилися. Нині якщо холодильник у когось є, то він орендований (прокат — майже 50 гривень на місяць). Директор одного із студмістечок розповів, що в них є кілька радянських університетських холодильників, але вони вже дуже древні. Купили кілька нових, але це мізерія від того, що потрібно. Пощастити на таке безплатне диво може активному в гуртожитському житті студенту, наприклад, старості поверху. Інші ж обходяться без тракторного гудіння старого «Донбаса» чи «Днепра». Можна домовитися із сусідами — віднести свої продукти до них. Проте і тут можуть зняти «оренду» — з’їсти запаси. Тож кмітливі студенти в холодну пору року тримають свої харчі на підвіконнях. Справа це нерентабельна. По-перше, що впало — те пропало. По-друге, каструльки, тарілки та банки з їжею приваблюють ворон, котрі роблять збитки. Холодильник потрібен зазвичай дівчатам — хлопці з’їдають усе ще в потязі, дорогою до свого ВНЗ. Потім ходять і збирають «данину» з молодших курсів та інтенсивно згадують усіх знайомих, у котрих можна поживитися «на шару». Чим більше знайомих — тим ефективніша боротьба з голодом. Предметом обговорень студентів часто є кухня. Однієї чотириконфорної плити замало для зголоднілих, що повернулися з пар. Плита може бути не одна, але не факт, що всі конфорки справні. На двох плитах коефіцієнт корисної дії може спостерігатись тільки в шести, а то й у чотирьох конфорок. Причиною таких поломок керівники гуртожитків називають недбальство самих студентів, мовляв, увімкнуть електричну плитку і підуть собі, а коли конфорка вже розжарилась до червоного, кладуть на неї каструлю з холодною водою. У будь-якому разі безглуздо вистоювати на кухні довгу чергу, якщо тобі треба тільки трохи окропу для чаю. Тому виходом для багатьох стає електрочайник. Із ним керівництво ще якось мириться, а ось таке благо побуту, як мікрохвильову піч, тримати заборонено. Скаржаться мешканці «студмурашників» і на те, що не в усіх є душові у блоці. Вони можуть розміщуватися на першому поверсі. Тут нічого не вдієш, адже планування побудованого десятки років тому гуртожитку не зміниш. Принаймні тепла вода є щодня. Графіки подачі вивішують на кухні та біля санвузла в кожному блоці. Ще кілька років тому могли бути перебої з водою, тому студенти жартували, вигадуючи такі оголошення: «Цього тижня в студмістечку будуть перебої з гарячою і холодною водою. Переб’ються гуртожитки №№3, 5, 6». Але сьогодні на нестачу води ніхто не скаржиться. Душ, особливо загальний (тобто один для всього гуртожитку), — це теж окрема історія. В довгих чергах можна і підручник почитати, і вірш вивчити, і з симпатичними студентами познайомитися — кажуть, є навіть сім’ї, що познайомилися, очікуючи своєї черги в душ. Дірвавшись до води, виснажений студент, що валиться з ніг, відчайдушно приборкує водну стихію — відрегульовує струмінь води. При цьому, якщо він ще одягнений, можна здійснити експрес-прання одягу — сухою не залишиться жодна ниточка. Далі потрібно вибрати оптимальну температуру води. Не завжди це виходить, тому добровільно-примусово доводиться чергувати окріп із льодом. Але все ж це краще, ніж митися в тазику або умивальнику. З бідою наполовину студент приймає душ і в халаті, тапочках, з рушником на голові, пакетом для засобів гігієни повертається до своєї кімнати пішки, наприклад, на восьмий поверх. Така ситуація добре знайома студентам гуртожитку №2 ТНПУ ім. В. Гнатюка — тут ліфти «вне зоны доступа». Анатолій Володимирович Миськів, директор студмістечка ТНПУ, розповідає, що корінь цієї проблеми сягає в далекі 90-ті, коли фінансування майже не було. Ліфти не працюють уже багато років, і нині ніякі організації навіть не беруться давати гарантії їх успішного ремонту після такого довгого простою. Між тим, серед усіх гуртожитків міста ліфти робочі, мабуть, лише в ТДМУ ім. І. Горбачевського. У гуртожитках можна тримати комп’ютер, телевізор, музичний центр. Щодо останнього, то на ньому пасувало би слухати пісеньку «Beatles» «Back in the USSR» («Назад у СРСР»), аби доповнити атмосферу тієї епохи і, звичайно, задля естетичного задоволення. Хто возить із собою ноутбук (саме такими комп’ютерами користується більшість студентів), може провести до своєї кімнати Інтернет — не безплатно, а за 100 гривень на місяць.
Європейські хостели Майже в домашніх, а може, і кращих умовах почуваються студенти в гуртожитках-хостелах країн Євросоюзу. Умови у них такі, що студмістечка не соромляться здавати їх в оренду туристам, котрим не вистачає грошей на фешенебельний готель. Такого, щоб по четверо в кімнаті та ще й на двоповерхових ліжках, там не буває. Нині Європа починає втілювати програму «кожному студенту — окрему кімнату». Про несправні ліфти, діряві вікна і розсунуті меблі там також не чули. Додержання правил проживання у хостелах суворо контролюється, за їх невиконання студента виселяють (у нас же можуть виселити, якщо в студента три пояснювальні записки за місяць і якщо він не змінить свою поведінку). Гуртожитки платні, але в ціну включена плата за тренажерні зали, паби та спортбари, що їх подекуди має окремо кожен факультет, сауну та спортзал — усе це розміщено в підвалах хостелів. Безумовно, нашим гуртожиткам до євростандартів ще далеко. Проте зазирати до сусідів нам ніхто не забороняє. Олексій Уханов, студент факультету міжнародної економіки Тернопільського інституту соціальних та інформаційних технологій, мав можливість певний час пожити в гуртожитку Люблінського політехнічного університету (Польща). Хлопець згадує: гуртожиток з євроремонтом, у кожній кімнаті нові меблі. Окрім шафи-купе, ліжок із зручними матрацами, для двох студентів було передбачено два письмові столи із настільними лампами — аби один не чекав своєї черги, поки другий пише. На кожному поверсі польського гуртожитку душові, а ще сміттєпроводи, щоби студентам не доводилось виходити на вулицю. Ясна річ, там ще на кожному поверсі була пральна машина. Вхід у гуртожиток за пропускною системою за допомогою пластикових карток (у нас пропускають за паперовими перепустками з фото). До того ж польські студенти можуть безкоштовно користуватись безпровідниковим WiFi Інтернетом, який у гуртожитку можна «зловити» всюди. При вході — камера спостереження, тож оперативне реагування забезпечено. В тернопільських вишах відеоспостереження є лише в тих гуртожитках, де іноземці. Пральні машини подекуди теж є, але це явище не масове. Ольга Осадчук, студентка факультету фізичного виховання ТНПУ ім. В. Гнатюка, також дуже позитивно відгукується про гуртожиток Академії фізичного виховання міста Вроцлава (Польща). Блок — одна кімната із санвузлом та душовою. У кожній кімнаті холодильник, два письмові столи із настільними лампами. Дві невеликі гардеробні — в коридорчику при вході до кімнати і в самій кімнаті. Безкоштовний Інтернет. До того ж євроремонти. Тернополяни розповідають, що польські студенти платять за місяць проживання там 500-600 злотих. Отже, якби такі євроумови були в Україні, то за них довелось би викласти більше тисячі гривень на місяць. Наші студенти такої суми не «піднімуть». Хочете умови? Потрібні гроші... Кажуть, що гуртожиток — це один із механізмів приниження людини, вигаданий радянською системою. Чи можна змінити на краще умови проживання в наших, сучасних, гуртожитках? Можна. «Для цього має бути комплексна державна програма з реконструкції студентських гуртожитків і, що дуже важливо, потрібно, щоби вона виконувалася, — переконаний Володимир Місько, голова студентського профспілкового комітету ТНПУ ім. В. Гнатюка. — Умови проживання в гуртожитках ТНПУ належні. Звернень студентів на неналежні умови проживання немає». Щодо євроумов, то, на думку Юрія Гетта, голови студентської ради гуртожитку №1 ТНТУ ім. І. Пулюя, «самі студенти не доросли ще до того рівня, аби для них таке створювати. Вони ще не такі виховані, щоб шанувати нові меблі і техніку. Якби вони були з міст, то все було б більш цивілізовано. Більшість наших студентів родом із сіл, вони не звикли до багатьох речей, не вміють себе поводити в гуртожитку. Я ж у ньому постійно живу від першого курсу і знаю, що культура поведінки багатьох просто жахлива — про що можна говорити, якщо деякі навіть не виносять сміття. Українським гуртожиткам далеко до Європи і до Люблінської політехніки. Самі студенти своїй ситуації можуть зарадити тільки одним — бережливо ставитися до меблів і побутової техніки та бути охайними». «У гуртожитках нині тепло і затишно, постійно є гаряча і холодна вода, зроблено ремонти, — наголосив Богдан Петрович Адамик, проректор з питань гуманітарної освіти та виховання ТНЕУ. — Цього року завершуємо будівництво нового дев’ятиповерхового гуртожитку — він буде відповідати всім європейським стандартам від і до, починаючи з електрики та комунікацій і закінчуючи варіантом ліжок, матраців. Близько трьох років тому вісімдесят відсотків питань на зустрічах ректора із студентським активом стосувались гуртожитків: десь кран тече, десь не зовсім тепло, десь не подобався пропускний режим. На останній зустрічі питань щодо гуртожитків не було жодних. Це свідчить про те, що студенти задоволені». Юрій Степанович Балабан, директор студмістечка ТДМУ ім. І. Горбачевського, також запевнив, що «на даний момент ми маємо все необхідне. Зробили ремонти і привезли нові меблі. На першому поверсі є їдальні та комп’ютерні класи з безкоштовним Інтернетом, багато хто провів його собі в кімнату. Дбаємо про безпеку. Щодо гуртожитків з євроумовами, то в нас такі є. Фото ви можете побачити на нашому сайті». Зручності зручностями, але, як кажуть, хто в гуртожитку не жив, той студентського життя не нюхав. Недарма ж «общагу» називають школою життя. Тож залишається закрити очі на недоліки та насолоджуватися студентськими роками, бо «професія «студент» — це класно, але, на жаль, короткочасно…»
Головна 
