Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Визначити Івано-Франківську область, на території якої створено кластер народних художніх промислів «Сузір’я», базовою для впровадження кластерної моделі розвитку таких промислів з наступним поширенням досвіду створення кластерів в інших регіонах України.» З розпорядження Кабінету Міністрів України «Про впровадження кластерної моделі народних художніх промислів», № 145-р від 27 січня ц. р. ...Тисячі жінок з Гуцульщини, чимало з яких нині поневіряються на заробітках в італії, Німеччині, Іспанії, Греції й Португалії, ще зовсім недавно — у 70-80 роках минулого століття мали гарантовану роботу, зарплату й пенсію, працюючи у виробничому об’єднанні «Гуцульщина», Косівському виробничо-художньому комбінаті, а ще у сувенірних цехах місцевих колгоспів. Їх вироби — барвисті гуцульські килими і ліжники розходилися по всьому Радянському Союзу. Але з розпадом СРСР прикарпатські митці втратили ринки збуту, в тому числі й найбільші — російський та прибалтійський. А згодом зачинилися й самі спеціалізовані підприємства та розпалися місцеві колгоспи. Єдиним дуже невеликим ринком збуту для автентичних гуцульських виробів з натуральної вовни залишилися лише базари. Насамперед косівський, а ще — коломийський, верховинський та окремі торгові майданчики поблизу туристичних баз у Яремчі й Ворохті. «Ця ідея у мене зародилася ще 2003 року...» — Якщо говорити про кластер «Сузір’я», то ця ідея зародилася у мене ще 2003 року. Я думала про те, що який би з куточків нашої держави ми не взяли, мистецтво народних художніх промислів є невід’ємною частиною української ментальності. Хоча Гуцульщина — це, безперечно, особливий край. Бо мало який інший зрівняється з ним за таким широким розмаїттям художніх промислів справді мистецького рівня, — розповідає завідувачка кафедри фінансів Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор Ірина Ткачук. — Та водночас міркувала й над тим, що з втратою і спеціалізованих виробничих потужностей, і ринків збуту художній рівень наших народних промислів також почав, на жаль, занепадати. До базарного рівня, який служить певним мірилом роботи заробітчанина, але знецінює працю митця. З відходом цілої когорти справжніх народних умільців почали втрачатися і їх традиції, особисті секрети творчості. Отож я думала над тим, як виробити модель, яка б дозволила відродити самобутні народні промисли та спрямувати цю роботу у вигідне річище. З тим, щоби самі митці могли працювати на високе мистецтво, а не ставали кустарними виробниками. Це по-перше. По-друге, щоб у них був гідний рівень життя. Бо далеко не кожен митець, який створює справді цінний витвір ручної роботи, може його реалізувати. Адже для цього потрібні і час, і умови, і вміння продавати. А базар — це не те місце, де справжній митець може реалізувати себе й створити собі ім’я. І, нарешті, по-третє, через народні промисли хотілося представити Україну на світовому ринку. Ось такі три головні орієнтири я ставила перед собою, задумуючи проект «Сузір’я».
Кластер: чотири переваги для майстрів Ідею реалізації проекту підказав досвід європейських країн, де використовують такі моделі, як кластери. Саме вона в цьому випадку мала чи не найважливішу перевагу: дозволяла об’єднати всіх людей, які брали участь у доволі довгому ланцюжку виробництва ліжників, і водночас не потребувала значних затрат. Адже вже є майстри з талантом, як кажуть, від Бога. У кожного з них є власні засоби виробництва — ткацькі верстати та інші необхідні пристосування, щоб парити овечу вовну, ррампляти її, а за потреби — фарбувати. І ще дотепер в окремих селах збереглися млини і спеціальні валила, де вже виткані ліжники якийсь час «купаються» під потужним струменем води. Наче одяг у пральній машині.
Тут варто акцентувати на чотирьох дуже важливих моментах. По-перше, кластер не є юридичною особою. Це добровільне об’єднання майстрів, які створюють певний продукт. Якщо ми говоримо, наприклад, про ліжники, то до такого кластеру можуть входити і вівчарі, які знаються на породах овець і відповідно вовні, яка годиться для ткацтва. Це можуть бути і ті, хто обробляє й пряде вовну. І, звичайно, майстрині, котрі тчуть ліжники. По-друге, кластер як спільнота не втручається в роботу умільців та не має і не створює спільної маєтності. Єдина вимога, яка ставиться до всього, — чи то проміжні операції, чи вже готовий виріб мають бути виконані на високому професійному рівні. Ця умова надзвичайно важлива — річ у тім, що «Сузір’я» має власний запатентований товарний знак, під яким продають усю без винятку продукцію майстрів кластеру. Тому вона має бути однаково високоякісною. Як, приміром, автомобілі, що сходять з конвеєра «Мерседеса». і ще: оскільки «Сузір’я» має диплом «Екологічно чистий продукт», то, відповідно, у виробництві ліжників мусять використовуватися лише екологічно чисті компоненти. Наприклад, фарби. В усьому ж іншому майстри є вільними. і коли, наприклад, вони мають час та індивідуальні замовлення, то, безперечно, можуть їх виконувати на власних умовах. Третя дуже важлива перевага кластеру, котра, власне, й приваблює майстрів понад усе, — фахова допомога у представництві їх продукції на виставках і ярмарках та активне сприяння у пошуках ринків збуту й реалізації її за належною ціною. Тобто допомога в тій роботі, яку ліжникар, різьбяр чи мосяжник самостійно виконати практично неспроможний, або ж яка надто дорого коштує. Наприклад, послуги дизайнерів і маркетологів, спеціалістів з реклами і пошуку ринку збуту. І, нарешті, четвертий момент. «Базарний» варіант торгівлі виробами народних промислів не приносить особливої вигоди майстрам. «Навар», як свідчить досвід, отримують перекупники, дешево скуповуючи вироби ліжникарів й перепродуючи їх у столиці й інших містах України, а то й за кордоном. І геть зовсім програє місцева громада, бо ні індивідуальні виробники народних промислів, ні перекупники не сплачують бодай мінімальних податків. Кластерна ж модель дозволяє вивести народних умільців з тіні, водночас забезпечивши їм вигоду за рахунок встановлення справедливої ціни на вироби ручної роботи. ...Як на небосхилі з’явилося «Сузір’я»? Як ми починали? Обдумавши все, я прийшла з цією ідеєю до Михайла Вишиванюка, який тоді очолював облдержадміністрацію. Він її підтримав і підписав розпорядження про створення інноваційно-інвестиційного проекту «Кластер народних художніх промислів», що передбачав розробку кластерної моделі саме для нашої області. Варто, мабуть, сказати й про те, що трохи згодом з’явився ще ряд документів. Зокрема, указ президента, а також Закон «Про розвиток народних художніх промислів». На жаль, здавалося б, знакові акти виявилися мертвими. Бо вони, образно кажучи, запалювали зелене світло підтримці народних промислів, але при цьому не містили практичних механізмів реалізації будь-яких проектів у цій сфері. Тому саме на підставі розпорядження голови облдержадміністрації про створення інноваційно-інвестиційного проекту «Кластер народних художніх промислів» і в рамках чинного правового поля ми взялися вибудовувати модель кластера — провели експеримент, враховуючи при цьому і психологію наших людей. Адже кластер — це не юридична особа. Це добровільне об’єднання майстрів. Проте ми створили координаційний центр — хтось усе ж таки мусив об’єднати ліжникарів і, так би мовити, стати локомотивом цього об’єднання. Наразі кластер «Сузір’я» об’єднує 19 майстрів ліжникарської справи із с. Яворова та 16 — з м. Косова. Фактично це експериментальні осередки. Очолює кожен людина, яка веде всю необхідну фінансову і бухгалтерську звітність, вирішує інші поточні питання спільноти й надає членам осередків допомогу з організації випуску продукції, а головне — її презентації та реалізації. До речі, хоча координаційний центр зареєстровано в обласному центрі, всі податки він сплачує до місцевих бюджетів, у чому і полягає його перевага для громад Косівщини. Тільки-но починаючи вибудовувати «Сузір’я», ми зрозуміли, що робота практично мусить вестися в двох площинах. В одній — організаційній і суто виробничій, пов’язаній з розвитком ліжникарства, в другій — науковій, але з обов’язковим акцентом на прикладне значення робіт науковців. Адже, як я вже зазначала, кластер не є типовим підприємством і юридичною особою. Це породжувало нестандартні запитання. Наприклад, хто в цьому разі може, коли є потреба, брати позику? і хто в цій ситуації виступає гарантом? Таких запитань виникало дуже багато, і на кожне потрібно було відповісти... Тому з нашої ініціативи було створено Прикарпатський інноваційно-аналітичний центр, співзасновниками якого виступили облдержадміністрація, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника й ще низка інституцій. Група молодих вчених, які працюють у центрі, склала бізнес-план, розробила і видала комплект методичних та навчальних посібників, зокрема з управління фінансами у нових виробничих системах, організації виробництва за кластерною моделлю. Нарешті — ми підготували і видали великий кольоровий каталог, в якому, до речі, представили ліжники не лише з традиційно гуцульськими узорами, а й модерні, які розробили залучені центром дизайнери. Попит саме на них останнім часом зростає. А ще була тривала і копітка робота — участь у виставках, у тому числі в Києві, з майстер-класами, коли люди могли наочно побачити, як створюються гуцульські ліжники. І нарешті — ми відкрили інтернет-магазин, через який будь-хто може замовити і придбати собі ліжник. Чи за каталогом, чи за індивідуальним дизайнерським вирішенням.
Для Києва «Сузір’я» стало знахідкою Оскільки згідно з розпорядженням голови облдержадміністрації для розвитку нашого інноваційно-інвестиційного проекту були використані незначні бюджетні кошти, то, завершивши всі ці роботи, ми презентували кластер «Сузір’я» на засіданні колегії головного управління економіки ОДА. Участь у ньому брав і представник Держкомпідприємництва України. Він був вражений результатом і не приховував цього... «Сузір’я» мовби стало знахідкою. Нашою роботою зацікавилася голова Держкомпідприємництва О. Кужель і попросила зробити презентацію. В конференц-залі зібралося близько 70 осіб — відповідальні працівники комітету й керівники обласних представництв. За результатами обговорення було визнано за необхідне прийняти з цього приводу певне рішення уряду. І вже 27 січня питання про впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів було внесено до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України. Коли глава уряду Ю. Тимошенко надала мені слово, я стисло й детально розповіла про створення кластера «Сузір’я», результати і перспективи його розвитку. Прем’єр-міністр звернулася до зали, чи є у когось з міністрів запитання. Але натомість пролунали лише оплески. А далі з’явилося розпорядження Кабінету Міністрів, що містить комплекс конкретних доручень багатьом відомствам та облдержадміністраціям щодо створення кластерів з розвитку народних художніх промислів. Але першим його пунктом записано: визнати Івано-Франківщину базовою областю в цій сфері з наступним поширенням нашого досвіду в інших регіонах України. До речі, про перспективи «Сузір’я». Нині у Прикарпатському інноваційно-аналітичному центрі працює досвідчений консультант Канадської програми експертної допомоги (КЕСО). Його основне завдання — виробити рекомендації щодо успішного просування продукції ліжникарів у зарубіжні країни, зокрема в Канаду. А це якраз те, що й ставили за мету на початку створення кластеру: щоб витвори народних майстрів з Гуцульщини стали тією продукцією, яка гідно репрезентує Україну в світі.
Головна 
