Середа, 27.01.2021, 22:53
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3321
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 2
    Нових за місяць: 5
    Із них:
    Новачків: 946
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2600
    Жінок: 721
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5084
    Форум: 545/31672
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2010 » Березень » 26 » Федір СТРИГУН: «Не в кожного народу є своя Наталка»



    Федір СТРИГУН: «Не в кожного народу є своя Наталка»
    15:22
    Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, художній керівник заньківчан Федір Стригун, як і обіцяв, знову приїхав до Тернополя ставити спектакль. Уже сьомий за рахунком. І це знову українська класика — безсмертна «Наталка Полтавка» І. Котляревського. Поміж репетиціями я зустрілася з уславленим режисером. Наготувала чимало запитань, налаштовуючись на інтерв’ю. Але коли почав відповідати на перше з них — чому вибір упав саме на «Наталку Полтавку»? — заслухалася. І вже не було потреби запитувати ще про щось. Отже, слово Федору СТРИГУНУ.

    У п’єсі найголовніше — правда життя

    — У Львівському театрі імені Марії Заньковецької я поставив цю п’єсу 22 роки тому — і вона досі не сходить зі сцени. Уже третє покоління акторів у ній грає. Нинішньому Петрові — 21 рік, Миколі — 22, Наталці — 20. Тобто ці молоді люди взагалі не розуміють, про що йдеться. І мені треба було їх просто закохати і у виставу, і в її героїв. Я зробив це. Тому й такий успіх має вона. Років вісім тому мене попросили поставити «Наталку Полтавку» в Луцькому театрі. Із задоволенням знову занурився в роботу — і вистава вийшла цілком іншою, ніж та, яку підготував у театрі Марії Заньковецької. За формою інша. Ми навіть старі речі з музею для неї витягли.
    І ось тепер запросив Олег Мосійчук у Тернопіль. Давно у нас про це була розмова, але через ті чи інші причини робота в часі відтягнулася. А я стужився за Тернополем, за вашими акторами. Є тут і Марія Гонта, і Олена Коцюлим, і Володимир Ячмінський, і Іван Ляховський. Є Борис Репка з таким гарним голосом. І Наталку знайшли, хоч були певні проблеми. У мене в Львові аж чотири Наталки. І тут треба вчити, бо що то за український театр без співучих акторів?
    У п’єсі є найголовніше — правда життя. А характери як виписані, як розкриті! Внутрішньо я відчуваю, що людям потрібно. А їм потрібно, що «і ми, Химко, люди», тобто, що і ми розумні все-таки. І що наша література висока та щедра, якої і світ не знав. А такі п’єси як «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Безталанна», «Сто тисяч», як «Житейське море», «Суєта», «Хазяїн» (усі три Ф. Стригун поставив на тернопільській сцені. — Г. С.), як «Мартин Боруля» — світового значення за рівнем драматургії. Просто нас не знають, але то вже інша річ. Скажу більше: не в кожного народу є своя Наталка, повірте мені. Нема!

    Висока місія українського театру
    — Наше завдання — ставити українську класику. Я не раз ловлю себе на думці, що значною мірою завинив перед нею. І як актор, хоч усі думають, що я багато в ній грав. А я грав якраз небагато. Більше поставив п’єс, ніж зіграв у них. Тепер надолужую, бо не хочу залишитись винним перед українською класикою. Тому й «Наталка Полтавка».
    Чомусь вважається, що в ній все так заштамповано, заяложено, настільки все всім зрозуміло. Такий собі примітив, як малюнки художників-примітивістів. А коли починаєш розумно розбирати п’єсу, то відкриваєш її для себе в зовсім іншому світлі. Виявляється, ми в цей бік і не дивилися. Хто такий Виборний, хто така Терпелиха? В радянські часи театрознавці й критика зробили з цієї та з інших п’єс української класики вульгарну соціологію. Обов’язково бідні, обов’язково багаті. Возний — людина підла, знущається з бідної дівчини. Нещасна Терпелиха в такій хаті-розвалюсі живе...
    Знаєте, я в своєму театрі запросив на прем’єру одну актрису. А вона: «Не хочу дивитися цієї вистави. Я все життя в ній грала. Спочатку Наталку, потім Терпелиху. Так і не знаю, чи це комедія, чи це трагедія». Коли я її усе ж вблагав подивитися виставу, вона прийшла. А як опустилася завіса, заходить за куліси, вся просяяна, вся в сльозах і каже: «Федєчка, я хочу грати в цій виставі. Не думала, що це так гарно. Впродовж спектаклю всі сміються, а в кінці всі плачуть».
    А плачуть вони від любові, від відкритої в собі глибинної доброти людської: які ми широкі душею, які ми добрі, які ми світлі. Так, бувають ситуації, коли ми хочемо схитрити, збрехати, але в нас це все одно не виходить. Від п’єси до п’єси, від глядача до глядача автор все одно залишає любов до народу. І мені хочеться це свято витягнути знову й знову в цій виставі. Не дай Боже, щоб пішов якийсь побут. Я прошу про це і сценографа Казимира Сікорського, і музичного керівника Євгена Корницького. Не треба, скажімо, робити музику під сучасність. Лисенко був геніальний чоловік, не берімось його «вдосконалювати».
    Хочу зробити таку виставу, щоб молоді люди приходили і відкривали для себе своє коріння, хто вони і яких батьків діти. Думаю, це буде дуже корисно й для театру.

    Свого не цураймось

    — Нинішні молоді режисери, навіть мої вихованці, стараються ставити тільки зарубіжну класику. Так усі вони в ній розбираються, так захоплюються... Я їм кажу: звичайно, там є гарні драматурги. Але хто буде рухати наше українське мистецтво, нашу пісню, нашу літературу, нашу драматургію? Хто буде рухати, якщо ви будете ставити тільки перекладні твори? Ви всі раптом стали французами, англійцями, італійцями, так гарно у вас все виходить. Але чому вас не цікавить і не хвилює своє? Це ж дух народний, це коріння наше, це код нації.
    Не треба нарікати на часи. Нашим корифеям теж було нелегко. Але вони залишили гідну спадщину. А ми інколи лінуємось прочитати її своїм серцем. Ми не можемо не розповідати про світ, в якому живемо. Це місія театру. І тут не важливо, як ти одягаєшся, скільки тобі платять. Між нами теж є свої жарти. Один з них: щоб актори добре грали, треба, щоб вони були голодні. А коли митці були ситими?
    Не тільки в нас, а й у світі недооцінюють мистецтво, кожен думає, як тільки гроші на ньому заробити. Шоу-бізнес розростається, готовий продати все, що тільки можна. І Старицький мав рацію, коли казав: «Нині у публічності понизився смак до хорошого старого репертуару. Грають хорошу комедію, кажуть — сумно, грають драму — кажуть надокучливо». Нарікання були завжди. Але це не зупиняло театр. Навпаки. Ось в нас театр валиться, реконструкцію треба робити. Я згоден. Але ставлю питання по-іншому: що ви рятуєте — приміщення чи сам театр? Хороший театр може бути й на вулиці, в коридорі. А може бути все приміщення в золоті, та коли немає театру — його там не буде. Бо театр роблять люди — актори, режисери. Митці роблять театр.
    Актор не може жити, не дивуючи людей, не розповідаючи їм, в якому світі ми живемо. Це місія така. І як важливо відповідати їй. Мій великий друг Михайло Форгель казав: театр — це місце, де народжується нація. І це правда. А якщо так, то не сміймося, не розкидаймося цим словом «шароварщина». Можна голому вийти на сцену. Головне, яку ти ідею несеш, що ти хочеш сказати своїм словом, своєю творчістю.
    На цій ноті зупиняю, як на мене, дуже цікавий монолог Федора Миколайовича. Газетна площа диктує свої рамки. Корифей новітнього українського театру (а Стригун ним, безумовно, є) як рентгеном просвічує його і в просторі, і в часі, намагається донести до людей найсокровенніше, що закодоване в ньому. Тому не маю сумніву: тернопільська «Наталка Полтавка» у його постановці буде не менш успішною, як львівська чи луцька. З нетерпінням чекатиму прем’єри.
    А всіх працівників тернопільських театрів — і «великого» (академічного драматичного), і «малого» (актора і ляльки) колектив газети «Вільне життя плюс» вітає з професійним святом. Ми любимо вас і вдячні за талановите священнодійство, яке даруєте глядачу. Хай у вашому храмі проростає тільки високе і світле, а ваша творчість дарує людям добро і надію.

    Галина САДОВСЬКА
    http://vilne.org.ua
    Категорія: Новини України | Переглядів: 464 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 0

    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Наука и смысл жизн... >>
  • Найкращі серіали, ... >>
  • Яку книгу Ви зараз... >>
  • Хто слуха яку музи... >>
  • Полное расслаблени... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2021, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net