Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Зазвичай вони пишуть твори, і їх голоси лунають тільки в уяві читача. Проте вечір співаної поезії, який відбувся у рамках «Джура—фесту» в Тернопільській філармонії, подарував голос багатьом письменникам. Щоправда, дебютантів у той вечір на сцені не було. Всі вони впевнено тримають у руках гітару вже багато років. — Сьогодні ми вперше зібрали суцвіття тернопільських виконавців співаної поезії, — розповідає організатор вечора Василь Ванчура. – Всі вони професіонали своєї справи, самі зголосилися виступати. Я й сам полюбляю співати, але у вузькому колі. Сьогодні буду слухати. Послухати в той вечір було що й кого. Власне, не послухати, а заслухатися. Я вперше відкрила для себе голоси тернопільських поетів. І зрозуміла, що найкращим акомпанементом до віршів є гітара. Першим на сцену вийшов отець Василь Брона. Він виконав духовні пісні й задав настрій вечору. — Початок всьому сущому поклало слово, — мовив отець. – Господь наділив людину словом як знаряддям творчості. Цей вечір особливий, адже тут зібралися книговидавці, люди, які дають життя творам. Я вважаю, що кожна людина повинна видати свою книгу – книгу життя. Його ноту підхопив відомий в краї бард Олег Герман. Він теж зачудований магією злиття мелодії та вірша. — Є такі поезії, що самі ніби лягають на музику, — пояснює він. – Вони ніби не можуть існувати без барви мелодії. Голос виконавця просто зачарував – глибокий і ніжний. Такий голос покликаний, щоби співати про любов. Але почав Олег Герман з веселої пісні про ангіну. Запропонував залу приєднатися. І слухачі, спочатку спроквола, а потім із все більшим задоволенням підспівували «Ох, ангіна, компреси і чаї. Ох, ангіна, стражданнячка мої». А вже потім поет співав про ніжне та вічне. Мелодія із віршем обнялась Леся Романчук була чи не найвідвертішою в своїх піснях. — Мені часто кажуть, що мої вірші такі відверті, ніби я показую душевний стриптиз, — посміхається письменниця. — А я кажу: а що гарній дівчині вартує роздягнутися? Чи не найвідоміша тернопільська письменниця розповідала про долю жінки і здивувала голосом, яким ніби малювала поезії. Так само вправно виводив картини і відомий співак Василь Дунець. Він контрастував із жіночною, ніжною письменницею. І сильним голосом, соціальною проблематикою пісень нагадав про мандрівних бандуристів, які будили народ у важкі часи. Чоловічу компанію йому склав Сергій Синюк – молодий письменник, бард із Шумщини. «Слова мої, музика з телевізора», — прокоментував він свій виступ. Далі гітара знову підспівувала жіночому голосові. Та і якому — глибокому, оксамитовому Богдани Дурди. Олександр Смик підкорив зал піснями про сучасне – про те, про що думає кожна мисляча людина: «Нині важко розібратись, хто Спаситель, а хто кат»… Львів’янка Наталя Кринечанка вразила своїм голосом – ніжним та чистим. Ніколи я б навіть не подумала, що таким голосом так зворушливо вдасться оповісти про війну, про фатальну любов. До речі, ця пісня на слова Олександра Смика. — Я довго боялася її виконувати, — посміхається вона. – А коли заспівала її Олександрові і йому це сподобалося, була дуже щасливою. Я ніколи не називаю пісні авторськими – вони наші. Всі вони даються нам, щоби ділилися ними. Після неї теж виступав гість. Щоправда, колишній наш земляк, який тепер проживає за кордоном, — Олександр Марченко. Він любить жартувати, що живе тут, а тільки працює на чужині. Сергій Лазо підкорив зал своїм попурі. — Знаєте, з якою піснею приходять кандидати перед виборами? «Ти подобаєшся мені… Тільки не кажи мені слово «ні». А коли час звітувати про зроблене? Тоді вони співають «Ні обіцянок, ні пробачень». Закривав вечір отець Василь Брона. На жаль, зал філармонії не був заповнений вщерть, але тут можна тільки поспівчувати тим, хто не завітав на це дійство.
Головна 
