Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Володимир Цибульський: Я би хотів, щоб політика не впливала на бізнес жодним чином
16:11
Наш співрозмовник працює на солідних керівних посадах одночасно. Генеральний директор ВАТ «СКФ Україна», заступник голови Федерації роботодавців України і голова цієї структури на Волині, член тристоронньої Національної соціально-економічної ради при Президенті України. Робота на «всі фронти» вимагає багато зусиль і постійних відряджень, та все ж Володимир Іванович викроїв час для інтерв’ю. – Ви щойно повернулися з Москви. Хоч подорожуєте багато по світу і мало таких місцин, які б Ви не відвідали (хіба що, певне, Антарктида і джунглі Амазонки), ця поїздка, швидше за все, була пов’язана з бізнесом. – Звичайно. Перш за все був це різноплановий візит, який передбачав переговори з керівництвом Оскольського металургійного заводу, який є основним нашим постачальником підшипникової сталі. Зараз є досить напружена ситуація на ринку металу. На відміну від провального 2009 року, нині досить проблематично закупити необхідні обсяги якісної металопродукції. – У нас на Україні хіба не можна знайти постачальника? – Можна, але через високу ціну газу (поки що) ціна підшипникової сталі Запорізького комбінату «Дніпрспецсталь» на 31% вища, ніж у Росії.
– Переговори з москвичами увінчалися успіхом чи провалом? – Ну, от результати переговорів якраз є комерційною таємницею. Але в цілому їх можна назвати успішними, вдалося знайти прийнятні для СКФ Україна рішення як по цінах до кінця другого кварталу, так і по обсягах поставки. Крім того, в мене відбулася нарада із одним з наших основних споживачів у країнах СНД – КамАЗом – як щодо постачання наших підшипників, так і у зв’язку з необхідністю підвищення цін на підшипники до кінця ІІ кварталу цього року. Перемовини з КамАЗом пройшли важко, але також вдало, з позитивними результатами. Крім того, я взяв участь у річних зборах міжреспубліканського концерну «Підшипник». Це структура, яка була у складі Міністерства автомобільної промисловості колишнього Радянського Союзу й об’єднувала всі підшипникові заводи СРСР. Вона збереглася і до неї входять всі заводи, які функціонують на теренах СНД, у тому числі як асоційований член – наше підприємство. На річних зборах підбивали підсумки діяльності підшипникової галузі СНД за 2009 рік, аналізували поточну ситуацію, визначалися з можливостями, перспективами 2010 року і до 2015-го.
– Українську сторону представляли тільки Ви? – Ні, ще Харківський підшипниковий завод. На Україні тільки 2 заводи функціонують у галузі виробництва підшипників і обидва не просто на плаву, а значно краще почувають себе, ніж російські колеги. Це пов’язано з тим, що і в нас, і в Харкові є ефективні власники, і досить значні інвестиції за останні роки вкладено в розвиток підприємств. У Харкові заводом володіє один з українських бізнесменів Анатолій Гіршфельд. Він у минулому народний депутат України, який відійшов від політики і займається бізнесом досить ефективно. Харківський завод розвивається досить високими темпами.
– Свого часу ДПЗ-28 було наймолодше і найбільш оновлене підприємство. Тепер, порівняно з Харковом, хто на вищому щаблі розвитку? – Звичайно, Луцьк. Тому що Луцький завод є складовою частиною світового лідера підшипникової промисловості – корпорації «SKF», яка є також лідером у впровадженні новітніх технологій, у розвитку персоналу, в застосуванні інформаційних технологій і вона володіє четвертою частиною світового ринку підшипників, це 124 заводи по всьому світу.
– Під час переговорів у Росії чи відчувалися якісь зміни у зв’язку з новими політичними вітрами? – Я би хотів, щоб політика взагалі не впливала на бізнес жодним чином. Це було б найкраще. Але поки що так не сталося ні в нас, ні, тим паче, в Росії. Якщо говорити про взаємовідносини підшипникових заводів СНД, я би не сказав, що в нас була якась ворожнеча у попередні роки, але от остання зустріч на минулому тижні відбувалася якраз на фоні візиту Президента Мєдведєва в Україну, підписання харківських угод. Не думаю, що це суттєво вплинуло, але атмосфера була досить доброзичлива. Позитивний момент є в чому? Наприклад, група російських виробників підшипників планувала ініціювати застосування обмежувальних заходів щодо експорту залізничних підшипників виробництва Харківського заводу компанії «Российские железные дороги». Так от для цього вони хотіли звернутися в Минекономразвития России щодо введення санкцій і проведення з цією метою спеціального розслідування. Зараз на фоні потепління міжурядових відносин Україна – Росія такі дії втрачають сенс і наші російські колеги розуміють, що це безперспективно, бо це суперечить духу взаємин, що складаються між державами останнім часом.
– Ви от назвали серед партнерів КамАЗ, Оскольський металургійний завод. З ким ще співпрацюєте? – У нас багато партнерів. Десь приблизно 32% продукції, яка виробляється у Луцьку, постачається у Росію. Крім КамАЗа, це Горьківський автомобільний завод, УралАЗ, об’єднання «ЗИЛ», Алтайський тракторний завод, Смоленський автоагрегатний та інші. Звичайно, йдуть поставки ще на вторинний ринок, ринок запасних частин для автомобілів, тракторів, сільськогосподарської техніки. Решта йде у Білорусію і на Захід, наприклад, на підприємства «MAN», «Daimler» (Німеччина), , «Volvo», «Scania» (Швеція), «RBC» (США), «FUWA» (Китай), автозаводи Бразилії. Крім Оскольського меткомбінату, ми закуповуємо метал також заводу з Швеції, Німеччини, Франції, Чехії. Через дорогу ціну природного газу підшипникова сталь в Україні дорожча, ніж у Швеції.
– Наскільки самостійно може вирішувати питання, що стосуються діяльності заводу, Володимир Цибульський, а які важелі – у руках шведських господарів? – Скажімо так: у мене є довіреність від спостережної ради і в межах своєї компетенції я вправі вирішувати дуже багато питань. Хоча, разом із тим, стараюсь, щоб це були колегіальні рішення. У нас функціонує рада директорів, крім мене, до неї входять ще три директори по напрямках. Я – генеральний директор. Шведи можуть вказувати стратегію, затверджують річний бізнес-план, але понад те особливо не втручаються. У будь-якому випадку, враховуючи, що «SKF» володіє 99, 73% акцій, звичайно, як власники, вони вправі рекомендувати і пропонувати будь-які рішення.
– Розкажіть про сучасний стан виробництва. Якими показниками може завод похвалитися? – За І квартал цього року обсяги продажу становили 79 мільйонів гривень, що на 78,6% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Вироблено продукції на 75 мільйонів гривень, що на 62% більше, порівняно з І кварталом 2009-го. Отриманий прибуток вкладаємо у розвиток виробництва і в ріст заробітної плати. У нас продовжується інвестиційний проект зі створення потужностей для виробництва роликів, цех уже є, планується, що у ньому виготовлятимуть приблизно 90 мільйонів роликів на рік. Триває модернізація обладнання термічного цеху. Середній розмір зарплати наших працівників у березні становив 3578 гривень.
– Чи може підприємство дозволити собі виплати з урахуванням підвищення рівня мінімальної зарплати? Ще торік Ви зауважували, що не можна піднімати зарплат у період кризи. – Ми підвищили. Обсяги виросли і ми підняли тарифні ставки, посадові оклади. У січні цього року зарплата вища на 35%, ніж у січні минулого року, у лютому – на 49%, у березні – на 66,5%. Продуктивність праці також зростає, але не такими високими темпами.
– Які впроваджені шляхи підвищення продуктивності праці є показовими для інших підприємств? – Що позитивного у нас – це, звичайно, вдосконалення техпроцесів, використання новітніх матеріалів, оснастки, інструментів. Це, з одного боку, дорожче і затрати на той же інструмент значно більші, але з іншого боку ефект, який вдається отримати, дозволяє підвищити продуктивність праці. Наприклад, твердосплавні пластини для різців у токарному виробництві чи більш якісні шліфувальні круги зменшують цикл самої обробки. Крім того, увага приділяється розвитку персоналу. За минулий рік тими чи іншими формами навчання у нас було охоплено майже 100% працівників.
– Нині існують різні підходи до підбору кадрів: одні керівники довго готують і виховують трудовий потенціал. Інші відають перевагу молоді і стараються якнайшвидше позбавитися пенсіонерів. На бік якої системи Ви схиляєтесь? – Тут дуже важко знайти раціональну середину. З одного боку, якщо не омолоджуватися, то буде застій і прийде час, коли ветерани підуть, а молодь не буде підготовлена. З іншого – якщо не використовувати досвід і знання тих же ветеранів, то підприємство не зможе нормально функціонувати. Я вважаю, що ми вдало поєднуємо одне і друге. Існує у нас система морального заохочення. Маємо виробничу газету, яка періодично друкує розповіді про людей, які достойні прикладу. Крім того, нагороджуємо подяками, грамотами, забезпечуємо людей путівками, оплачуємо їм відпочинок і стаціонарне лікування, у тому числі дороговартісні операції, наприклад, заміну сердечного клапана, що коштує понад 15 тисяч гривень.
– Який стан захворюваності працівників на заводі? Запитую не просто так, оскільки доводилося чути скарги робітників з приводу здоров’я, особливо відчували вони проблеми з органами дихання. Одночасно, як вони заявляли, про це їм не можна говорити керівництву, ані брати лікарняний, інакше втратиш роботу. – Порівняно з минулими роками, захворюваність зменшилася. За минулий рік рівень захворюваності становив 2,9%. В основному це були застуди. Є певна категорія людей з серцево-судинними хворобами і це ніяк не пов’язано з виробництвом. А хвороб органів дихання практично немає.
– А от скажіть, може робітник просто прийти до Вас і на щось поскаржитися? – Може, і таке трапляється часто. В основному приходять з проханнями, найбільше – надати наперед аванс, коли мова йде про потребу коштів для будівництва житла, ремонту квартири, облаштування весілля дочці чи сину.
– В яких випадках відмовляєте? – Якщо до працівника є претензії стосовно якості роботи, дисципліни. Хоча, об’єктивно треба сказати, після приходу інвесторів дисципліна зміцнилася і грубі порушення усе рідше трапляються – прогули чи прихід у нетверезому стані. Як правило, ми відразу звільняємо таких. Пияцтво – це дуже небезпечно на виробництві, враховуючи складність і рівень нашого обладнання. Серйозних нещасних випадків на заводі не було, постукаємо по дереві.
– На підприємстві, наскільки знаю, організовують свято «День сім’ї». Така традиція згуртовує колектив. Хто її ініціатор? – На всіх заводах «SKF» незалежно від країни не щороку, але періодично відбуваються такі свята. У нас довший час працював фінансовим директором швед Матс Робертсон і він познайомив із такою традицією. Розпочинаючи з 2003 року, ми також започаткували «День сім’ї» у себе. Торік, щоправда, його не проводили, а у 2010-му воно буде. Як правило, влаштовується свято наприкінці літа, так щоб не було холодно, але вже й не гаряче, на території заводу. Відбуваються концерти, різні конкурси й ігри, карооке проводимо, виступає і наша самодіяльність, запрошуємо артистів, влаштовуємо безкоштовні частування. Це все займає більше половини дня, люди відпочивають родинами.
– Нещодавно Луцька ОДПІ, звітуючи про недобір податківіз фізичних осіб, вказала як причину скорочення кадрів і зменшення робочого тижня. Серед підприємств, що таким чином повелося з людьми, називалося ВАТ «SKF Україна». Але криза не вічна, а кадрами мудрий керівник не розкидається, тому, мабуть, наперед прогнозувалося, коли робітники зможуть повернутися на свої місця. – Минулого року ми скоротили понад 20% персоналу, в той же час обсяги виробництва у 2009 році, порівняно з 2008-м, знизилися практично вдвічі. Це було наслідком фінансово-економічної кризи. Але ми скорочення проводили на умовах, яких немає в жодній компанії в Україні: скороченим працівникам виплачувалося 11(!) середньомісячних заробітних плат. Причому, якщо у працівника зарплата нижча, ніж середня по заводу, йому виплачувалася допомога відповідно до середньозаводського рівня. Людям, особливо низькооплачуваним, було дуже вигідно йти. Але в цілому цей крок ми зробили, звичайно, не від хорошого життя. Коли нема обсягів, тримати лаву запасних підприємство не має можливості. Ці виплати суттєві, але вони не за рахунок заводу, а з централізованих коштів корпорації «SKF», їх ми отримували з Швеції. Багато скорочених працівників вже повернулося на завод, причому й ті, які отримали по 11 зарплат. Я не думаю, що всі вернуться. По-перше, хоч обсяги виробництва у нас ростуть, але ще не повністю відновилися, а по-друге, просто ми будемо збільшувати віддачу, підвищувати продуктивність праці і вдосконалювати технологію. Коли ми відновимося? Наш завод залежить від основного споживача – автомобільної галузі. У 2008 році у цілому світі було випущено 2 мільйони 622 тисячі вантажних автомобілів вантажопідйомністю понад 6 тонн. У 2009-му їх випущено 1 мільйон 832 тисячі. Це при тому, що у Китаї не відбулося падіння. Головний спад був у Західній Європі та Росії – більш ніж у 2 рази. Прогноз на 2010 рік – 2 мільйони 119 тисяч, але це ще не показник 2007-2008 років. Можливо, років через два завод переросте обсяги, які мав раніше. Але стверджувати прогнозні цифри, заявляти те, у чому не впевнений, я не можу, тому що це безвідповідально. За продажами, як я бачу, цей рік буде значно кращим, ніж минулий, десь у 1,5 раза, але аж ніяк не таким, як у 2008-му.
– Заводу не повернуто, як звучало у ЗМІ, 33 мільйони гривень ПДВ. Коли і яким чином це виправиться і які Ваші кроки у цій боротьбі з державницько-чиновницькою машиною? Чому взагалі таке відбувається? – На сьогодні не повернуто 35 мільйонів гривень ПДВ. Цифра зростає за лічені дні. Відбувається це тому, що, починаючи з четвертого кварталу минулого року, відшкодування ПДВ відбувалося абсолютно незрозуміло, непрозоро. До жовтня все більш-менш було прогнозовано, а практично з початком президентської кампанії борги держави перед нашим заводом полізли уверх. Попередній Уряд не повертав, новий прийшов і ще не почав повертати. Ситуація дуже критична і це не тільки у нас. У цілому по Україні борги держави по ПДВ перед експортерами становлять понад 30 мільярдів гривень, яких у бюджеті немає. Далі уряд планує випустити облігації, якими погасити борги у розрахунку на те, що іноземні банки викуплять їх і через 5 років пред’являть державі для того, щоб конвертувати у гроші. У 2004 році вже діяла така схема. Вона, звичайно, була не найкраща, тому що підприємства змушені були продавати облігації з дисконтом, але певною мірою це допомогло вирішити проблему. Принаймні з певними втратами, але підприємства отримали обігові кошти. Однак тоді не було таких боргів. Такого боргу, який дістався новому уряду, не було ніколи в історії України! Куди гроші дівались, думаю, колись хтось розбереться. Що таке ПДВ? Це непрямий податок. Ми імпортуємо матеріали, сировину, обладнання, на митниці сплачуємо при ввезенні ПДВ, потім з цієї сировини, матеріалів, на цьому обладнанні робимо продукцію, яку реалізовуємо. В Україні ми її продаємо, нараховуючи ПДВ, тобто його сплачує наш покупець. Коли ж продукція експортується, ПДВ, відповідно до Закону «Про податок на додану вартість», підлягає відшкодуванню (поверненню) з державного бюджету. Підприємства, в якого експорт перевищує внутрішні продажі хоча б на 1%, завжди матиме ПДВ до відшкодування. У нашого заводу експорт становить 90%. Тому ми при ввезенні сировини ПДВ сплачуємо на митниці, через 60 днів держава повинна повернути його нам назад через державну податкову адміністрацію. Від жовтня минулого року відшкодування немає. Наші кроки у боротьбі такі: через Федерацію роботодавців України звертаємося до керівництва держави, використовуємо можливості посольства Швеції. – Федерація роботодавців торік висловилася проти встановлення обмеження на повернення валютної виручки впродовж 90 днів. Ви заявляли, що скорочення термінів в умовах кризи є недоречним. – Абсолютно недоречним, тому що у світі такої норми більш ніде немає. У небагатьох країнах встановлено терміни – це Бразилія, Пакистан, Росія, Білорусь, Казахстан, але скрізь – 180 днів. Ми добилися змін, рішення було скасовано у лютому і вже повернулися з 90 до 180 днів. – А на той період дії обмеження чи ця парламентська ініціатива якось позначилась на діяльності підприємства? – На нашому – ні, але на інших підприємствах були проблеми. На Волині, наприклад, у «Модерн-експо» була затримка на кілька діб понад 90 днів і йому пред’явили штрафну санкцію.
– Як оцінюєте кроки колишнього і теперішнього урядів та місцевої влади для пом’якшення кризового удару? Адже лунали закиди, що під антикризовими заходами, який декларував Кабмін Тимошенко, ховалося намагання перебрати керування економікою у ручному режимі. – Те, що уряд Тимошенко займався повністю ручним управлінням економіки і навіть бюджетом, сумнівів жодних нема. І Юлія Володимирівна цього не приховувала. Після відходу від керівництва вона визнала, що здійснювала ручне управління в зв’язку з фінансовою кризою.. Думаю, з цієї причини вона не вносила пропозиції щодо міністра фінансів і майже весь 2009 рік його не було в державі, ніхто й не висував кандидатури. Органи місцевої влади принаймні старалися надавати допомогу у межах своєї компетенції. Я маю на увазі клопотання до уряду щодо того ж невідшкодування ПДВ, сприяння виплатам компенсацій за тимчасове безробіття і багато інших справ. Але ми – не Німеччина, де місцеві органи влади, керівництво землі наділене досить серйозними повноваженнями. У нас, на жаль, вони обмежені в можливостях. Особливо все централізувалося за останні 2 роки. Якщо говорити за нинішній уряд, то, по-перше, зараз більш сприятлива кон’юнктура на зовнішніх ринках і вплив кризи не такий, як у минулому році. Світова економіка хоч і незначними темпами, але росте. Поліпшилася кон’юнктура на ринку металу, кращі умови для продажу є у хіміків, а як відомо, металургійна і хімічна галузі визначаючі для експорту, для наповнення бюджету і взагалі для розвитку економіки держави. Поки що, можливо, тому, що мало часу минуло, але радикальних кроків з боку нового уряду для полегшення податкового тиску не спостерігається. Ми бачимо, що уряд працює, принаймні економічний блок уряду, той же віце-прем’єр Сергій Тігіпко, над розробкою програми реформ. І є надія, що ця програма розпочне діяти.
– Ви вірите у реформаторські кроки Тігіпка? – Так, я вірю. Я знаю його особисто, знаю його бачення реформ. Інша справа, чи він зможе себе реалізувати. Але взагалі вважаю його прогресивним менеджером, досить ерудованим, добре освіченим, із досвідом роботи в іноземному шведському банку. Він очолював «Swedbank» з 2005 до 2009 року, завдяки його досвіду і знанням банк ввійшов у категорію найбільш потужних в Україні. – Мене заінтригували Ваші слова. Якщо Ви так йому вірите, то чому не стали членом його політичної сили? – Я взагалі не є в жодній партії і жодним чином не займаюсь ніякими політичними проектами.
– Це Ваш бізнесовий принцип чи просто не запрошували? – Мало того, що це мій принцип – бути поза політикою. Керувати підприємством і бути в активній політиці, я вважаю, не сумісно. Тому що політичні команди змінюються і це негативно впливає на бізнес підприємців. На мою думку, менеджер такого рівня, як перший керівник великого підприємства, не повинен йти у політику. Тим він захищає свою незалежність. От була кілька років одна команда. Якби я був активним гравцем там, то як би до мене відносилася тепер інша команда? А так я не залежу ні від одних, ні від інших. Звичайно, багато політичних партій мене запрошували стати у їхні лави. Але з 1989 року я не вступав у жодну. До того часу я був членом КПРС. Тоді мав можливість навчатися у Вищій школі політології, де був високий рівень викладання і там давали дуже хороші знання з економіки. Крім того, у КПРС добре було організовано підготовку кадрів. До сих пір на заводі в умовах капіталістичної власності на провідних ролях знаходяться ті люди, які в той час розглядалися як майбутні керівники. Навчаючись, я отримав у 1986 році доступ до партійних архівів, ознайомився з історією, особливо, яка стосувалася терору, голодомору, принципів внутрішньої політики. І тоді дуже розчарувався, так що навіть коли б КПРС не розвалилася, в подальшому не міг би перебувати у партії. Хоча не можна відкидати й позитивний досвід перебування у ній.
– Ви є членом антикризового комітету області. Що не подобалося у його роботі? – Розумієте, це не той інститут, який повинен вирішувати глобальні проблеми. Тобто не було чітко окреслено і надано суттєвих повноваженнь йому. Користь існування антикризового комітету хоча б у тому, що, отримавши інформацію щодо проблем інших галузей, підприємств, на його засіданнях розглядалися конкретні випадки, приймалися рішення про підтримку окремих підприємств. Певна робота все-таки проводилася. Наприклад, у вирішенні проблеми взаємовідносин підприємств і «Укрзалізниці», яка підняла тарифи на перевезення і пробувала накласти необґрунтовані штрафи.
– Що дала підписана регіональна угода про співпрацю і соціальний діалог між ВОДА, Волинським об’єднанням роботодавців і Федерацією профспілок? Чи діють такі угоди в інших областях? – Я не готовий сказати за всі області, але в багатьох тристоронні угоди діють. Вони дисциплінують сторони, тому що передбачають взаємні зобов’язання. Це наче концентрований план соціально-економічного розвитку території. І вони важливі, тому що беруть участь у них представники найманих працівників через профспілку, роботодавці, які створюють робочі місця, надають можливість заробляти, і органи влади, котрі мають створювати умови для функціонування економіки. Я особисто дуже ціную таку угоду, ми двічі на рік підводимо підсумки, зазначаємо, що виконано. У цьому році їх підіб’ємо у кінці травня. Аналогічно діє генеральна угода на рівні держави.
– Якщо Вам запропонують роботу у Києві, наприклад, в міністерстві, покинете всі свої посади? – Не поїду. Не хочу коментувати. Якщо й були пропозиції, то це конфіденційна інформація. Головний пріоритет для мене – сім’я, родина, діти і внук. У мене багато відряджень, тому вони мене бачать не так часто, як хотілося б. Минулого року, за моїми підрахунками, я налітав більш ніж 40 тисяч кілометрів. Я не олігарх, щоб ним бути, треба стати власником крупного бізнесу. Я ж – найманий топ менеджер, моя робота добре оплачується, але я не є власник компанії.
Головна 
