Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
У День Перемоги-2010 державні мужі незвично мало говорили про примирення і взаєморозуміння між учасниками війни – кон’юнктура стала іншою А все-таки, що розділяє цих сивочолих людей? Чи дійсно на схилі віку вони продовжують носити ненависть до своїх співвітчизників? Як вони тепер, більш як через півстоліття сприймають минуле? «ВН» попросили відповісти на шість однакових питань учасника національно-визовльних змагань Тетяну Барбелюк та ветерана радянської армії – артилериста, полковника у відставці Володимира Єщенка.
Що для вас означає 9 травня і як ви його відзначаєте? Тетяна Барбелюк: 9 травня – це день перемоги над німецькими окупантами, фашизмом, які напали на Україну в 1941 році. Армія УПА боролася проти них. Наші хлопці захищали свої села. Вони нападали на ешелони, які везли нашу молодь у Німеччину, і визволяли їх. А от контингент з нас забирали збіжжя, худобу – хлопці нападали на них, відбирали і віддавали назад. Так що армія УПА боролася з німцями. Найбільші бої якраз були з німцями: Колківська республіка, села Зборів, Замшани. На всій Волині величезні бої відбувалися. Так що для мене 9 травня – це день перемоги над одним окупантом і разом з тим, це день скорботи. Адже до нас після прийшов інший окупант, який дуже нас нищив. Наприклад, мій батько і його чотири брати пішли на фронт. Вернулося тільки двоє, батько вернувся калікою. Але це не завадило чекістам заарештувати мене і мого рідного брата і звинуватити нас в тому, що ми вороги народу, «ізменнікі родіни». Ми сиділи по тюрмах не дивлячись на те, що батько – інвалід війни першої групи. Люди не хотіли тієї війни. Це два вожді – Гітлер і Сталін – не могли поділити світ. Вони примусили людей іти на війну і гинути там, як гарматне м’ясо. І чим ми завинили – ми не знаємо. Батько воював за Радянський Союз. Але вони прийшли і познущалися, все забрали… Мама психічно захворіла, не витримала цього. Отак вони нам заплатили, ці визволителі. Чому ж я не відмічу 9 травня, не вшаную своїх трьох загиблих дядьків? Разом з тим, ми не вважаємо, що події війни – це була Велика Вітчизняна Війна. Це Друга світова війна. Володимир Єщенко: Для мене, як для учасника бойових дій, як для фронтовика, перемога – це велике свято. Тому що це символ героїзму, патріотизму. Велику перемогу святкує весь світ, вона радує і людей, і весь народ. Я, як учасник бойових дій, вніс свій вклад у цю перемогу. І думаю, що ця подія буде відмічатися, коли нас не буде, коли підемо в свій, як то кажуть, останній караул. Її буде вшановувати прийдешнє покоління.
Як ви вважаєте, молодь знає всю правду про війну 1941-1945 років? Тетяна Барбелюк: Коли я була молодша і трохи бачила, мене запрошували до шкіл, гімназій. Я намагалася це донести молоді. Але якщо дивитися по тих підручниках, які є в школах, університетах – то звичайно знають дуже мало. А тепер новий міністр освіти хоче взагалі переписати історію – то я не знаю, що це буде. Проте, є багато гарних молодих людей, які готові, як треба, стати на захист. Хоча є й продажні. Тримає прапор Януковича хлопчина і кричить «ганьба», коли співають гімн України. Я кажу, це ж не прапор України, це прапор одного вождя. Він дивиться на мене і сміється, каже, що йому дали 100 гривень, хоче дівчину в кав’ярню завести. Запроданців люди не люблять. Володимир Єщенко: Виступаючи в багатьох школах, зокрема в 11-й, 9-й, ліцеї, інших учбових закладах, повинен сказати, що теперішня молодь більше підготовлена до умов життя, економічного розвитку і так далі. Однак, серед теперішньої молоді мало людей, які готові стати надійним громадянином Батьківщини. Невеликий відсоток школярів знає про події Великої Вітчизняної війни. Коли я питаю у 6- чи 7-класників, чи чули вони про війну – вони кажуть, що чують про це вперше. У той же час п’ятикласникам вдавлюють те, що війну виграли, визволяли Україну УПА. А справжніми визволителями визнане покоління воїнів Радянських збройних сил. Молодь вразлива, чуйна. Мені здається, що в їх розумах, душах все таке залишається те, що ми говоримо.
Чи згідні ви з тим, що ветеранам Великої Вітчизняної Війни та воїнам УПА потрібно примиритися? Тетяна Барбелюк: Між місцевими жителями немає ніякої різниці. Один брат був на фронті, а другий в УПА. Вони не ворогують між собою. Це тільки росіяни, які залишилися на Волині, – переконані комуністи, «кегебісти» – вони себе вважають ветеранами. Справжніх ветеранів дуже мало. Але ті «кегебісти», які нас мучили – російськомовні, які не хочуть поважати наш прапор, гімн – ну то як ми можемо з ними, нашими катами, помиритися? Вони нам підпалили штаб, пишуть всяке на стінах. Ми їх не палили, не кидалися з кулаками. Я вийшла з бандерівським маленьким прапором – мене побили ззаду парасолею. Потім бо мене приходили три хлопці, виламували двері, кричали «открывай, бандюра, дверь, мы тебя убьем!». Це були молоді хлопці. Я тут народилася, я тут живу, а вони звідки з’явилися? А з тими ветеранами, які воювали на Волині, ми навіть не ворогували. Володимир Єщенко: Ветерани УПА і радянські – це вже старі люди. Самому молодому, як мені – 86 років. Здавалося, що вирішувати це питання – порозуміння – треба між самими ветеранам, щоби разом ми домовилися. Ми поважаємо один одного. Я не маю нічого проти цієї категорії вояків. Але тих, які боролися проти фашизму, а не стріляли нам у спину. Наприклад, був майор, який пройшов усю війну і в 1946 році був вбитий бандерівцями. Не потрібно це на рівні держави вирішувати, як Ющенко підписав указ. Це неправильно. Він же ж сам казав, що цю сторінку можна перевернути тільки у взаєморозумінні, а це взяв і склав указ і реабілітував Бандеру. Їхнім воїнам також треба допомагати, про них піклуються різні партії і громадські організації, але це не повинно бути на рівні держави.
Хто такі для вас Йосип Сталін і Степан Бандера? Тетяна Барбелюк: Я написала віршовану біографію Степана Бандери. Був час, коли мені довелося жити неподалік він рідного села Бандери. Я знаю, що про нього розповідають люди. Я знаю, що коли Гітлер йому запропонував відкликати акт відновлення української державності у Львові, а натомість дати йому посаду його намісника в Україні – він не погодився. Чекісти вбивали тих, кого вони боялися: Коновальця, Петлюру, Бандеру. А Махна, Мельника, Скоропадського ніхто не зачіпав, дали їм дожити до кінця. Для нас Бандера був прапором, провідником. Його ім’ям ми якраз і воювали в УПА. Ми йшли до війська добровільно, ніхто нас не змушував. Що я можу сказати про Сталіна, якщо при ньому я сиділа по тюрмах і таборах. Нехай ніхто не попробує того хліба. Адже не було такого, щоб Сталін не воював. З 1917 по 1939 постійно йшли сутички: громадянська війна, війна з Японією, в Прибалтиці з фінами. А УПА ніколи не зазіхало на чужу землю. Володимир Єщенко: Кажуть, що війна почалася Сталіним, але це не правда, її почав Гітлер. Однією з причин перемоги, яка вже доходить 65-річчя, був геній Сталіна. Ну а Бандера – я не вникаю в ці дербі політики. Знаю, що сам Бандера, можливо, нічого поганого і не робив, але його група «бандерівців» чинили злочини. Вони не заслуговують реабілітації і державного забезпечення.
Чи не розчарувалися ви в тих ідеалах, за які ви воювали, чи не змінилися вони у вас зараз? Тетяна Барбелюк: Якби мені запропонували пройти той шлях, який я пройшла, коли в мене вилетіли зуби, я осліпла, обзивали мене останніми словами, – я би не задумувалася, знов пішла би на цю каторгу, аби мої внуки не знали, що таке окупація, стрілянина, арешти, катування. Адже я в гулагах зустріла найкращий цвіт нації, який би я ніколи не зустріла. Там були люди грамотні, патріотичні, мудрі, чесні... Врешті-решт, українська дівчина може гідно носити як кайдани каторжниці, так і корону королеви. Я би пішла на ці муки гнити в тих підвалах, аби Україна була вільна. Володимир Єщенко: Наше покоління виховувалося в школах в дусі любові до своєї Батьківщини, патріотизму. І тоді самий простий вчитель разом зі своїми вихованцями міг виграти величезну битву з фашизмом. Тому що вони були виховані патріотами. І ми тому воювали. Ми були впевнені, що до нас буде ставлення зовсім інакше, більше турботи. У той час, коли гарантії соціального захисту ветеранів не виконуються в повному обсязі.
Кого із сучасних політиків України ви вважаєте достойним і здатним зробити Україну квітучою? Тетяна Барбелюк: Зараз ми не бачимо лідерів в Україні, які могли би підіймати народ. Такої людини немає. Бандера майже не був в Україні, але його ідеї підняли народ. Є політики, які люблять державу, є багато патріотів, проте Україну вони ніколи не піднімуть. Вони не мають такої харизми і сили волі, яку мав Степан Бандера, що стояв за Україну горою. Лідери повинні захищати українців, аби не продавали їх інтереси та державні цінності. Ті, хто стоять зараз наверху, – вони ж не українці, їм Україна не болить. Володимир Єщенко: Нинішній президент достойний того, щоб керувати державою. І оці зараз виступи проти його рішень не виправдані. Думаю, що він український президент. За декілька місяців він показує себе з позитивної сторони. Тобто старається для всієї України зробити добрі справи, щоб жити було краще. А там – поживемо, побачимо.
Головна 
