Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Нещодавно в одній з найдавніших та наймонолітніших вітчизняних політичних партій — Комуністичній партії України відбувся розкол. З партії за «антипартійну діяльність» виключили впливового лідера кримських комуністів Леоніда Грача, який тепер має намір створювати власну політичну силу, «дійсно комуністичну» та боротися за право вираження інтересів комуністичного електорату в органах влади. Розколи в українських партіях, навіть в комуністичній, не були сенсацією і раніше, проте, якщо в минулому від КПУ відколювалися невеликі шматочки, такі як КПРС, ВКПБ чи КПУ (о), які суттєво не впливали на рейтинг основної комуністичної сили України і відійшли в політичне небуття, то цього разу від комуністичної партії відколюється харизматичний та популярний лідер, який контролює основне електоральне ядро українських комуністів – Крим. Цей факт може зумовити суттєве зменшення відсотків електоральної підтримки КПУ на парламентських виборах 2012 року і навіть поставити під сумнів проходження даної партії до парламенту. Конфлікт в комуністичному середовищі назрівав давно, проте лише нещодавно він проявився у формі боротьби за лідерство в Компартії. До конфлікту між П.Симоненком та Л.Грачем передувало багато причин як особистісно-амбіційного, так і політичного характеру. Особисті амбіції та популярний рейтинг лідера кримських комуністів штовхали Л.Грача до боротьби за лідерство в законсервованій партії, багаторічний лідер якої, за півтора десятка років депутатства вже не виправдовує надій комуністичного електорату. Дискредитації П.Симоненка сприяв також факт його розлучення з дружиною та одруження з парламентською журналісткою, а також, далеко не комуністичний спосіб життя лідера КПУ – Петро Миколайович вдягається в дорогі європейські костюми та володіє престижним маєтком, що дозволяє робити висновок про суттєві статки головного комуніста. Явна співпраця П.Симоненка з Партією Регіонів, частково з БЮТ і з відомими олігархами, зокрема Костянтином Григоришиним, похитують довіру до лідера КПУ малозабезпечених пенсіонерів та ветеранів Криму, Донбасу та Сіверщини – основної групи підтримки українських комуністів. Пасивна позиція КПУ, під керівництвом П.Симоненка у сфері захисту прав найманих робітників, малозабезпечених верств населення, діяльності профспілок викликає у комуністичних виборців апатію та формує попит на нові комуністичні орієнтири. Відхід Л.Грача, якого підтримує переважна більшість республіканського комітету Кримського КПУ та переважна більшість комуністичного електорату півострова може стати тривожним сигналом для КПУ. Крим, за винятком кількох районів Донбасу та Чернігівщини, Крим, фактично є єдиним регіоном, де концентрація електорату комуністів є суттєвою, а місцеві комуністичні осередки входять в районні органи влади. Крим є тим комуністичним ядром, де сконцентрована більшість виборців КПУ і «кримський сегмент» становить, мабуть, переважну частину всього комуністичного електорату України. Без комуністичних виборців Криму подолання партією П.Симоненка трьохвідсоткового бар'єру на парламентських виборах 2012 залишається сумнівним. Л.Грач є серйозним противником для П.Симоненка не лише тому, що має підтримку «комуністичного ядра КПУ» — Криму, але й тому, що Грача готові підтримати і частина комуністів п’яти південних областей, зокрема Херсонщини і Дніпропетровщини, де лідеру кримських комуністичних симпатій вдалося привернути на свій бік частину керівників обкомів та райкомів середньої ланки, а також використати місцевих комуністичних аустсадерів, які програвши боротьбу з протеже П.Симоненка, мріють повернутися до управління компартією. Розчарування багаторічною бездіяльністю П.Симоненка та його активною співпрацею з ідеологічно протилежними партіями та олігархічними угрупуваннями, помітне і у частини комуністичних виборців ряду центральних і східних областей України, що за наявності певного роду харизми та позитивних особистісних якостей Л.Грача дозволить йому залучити на свій бік частину виборців КПУ. Проте, амбіції та боротьба за партійне лідерство між Л.Грачем та П.Симоненком є не єдиною причиною дезінтеграції Компартії. Розкол КПУ певною мірою вигідний Партії регіонів, яка діє на тому самому «електоральному полі» що і компартія – Донбас, Крим, Слобожанщина, Одещина, і свого часу, на початку 2000-их років витіснила КПУ з її традиційних областей, перетягнувши на свій бік етнічних росіян, проросійський та ліво налаштований електорат, численні колективи заводів та шахт. Крім того, КПУ є досить ненадійним партнером Партії регіонів по коаліції, вперто відмовляючись від ролі покірного васала, тому намагається вести дещо відмінний партійний курс, висловлюючи свої думки щодо окремих політичних питань та в ряді випадків підтримуючи опозиційні сили, зокрема БЮТ. Враховуючи тенденцію до падіння рейтингів Партії Регіонів, а також її партнерів – «Сильної України» С.Тігіпка та Блоку В.Литвина, зумовлену невиконанням популістських обіцянок «покращити життя людей вже сьогодні», а також прийняттям ряду непопулярних рішень та підвищенням комунальних послуг для населення, продовження коаліційного партнерства загрожує Компартії втратою підтримки виборців. Основна група підтримки комуністів — пенсіонери Криму і Донбасу, розчаровані невиконанням обіцянок «світлого майбутнього» та обтяженні суттєвим підвищенням цін за газ, воду та електроенергію, при збереженні рівня мізерних пенсій — покладають відповідальність за своє убоге існування на ПР та КПУ. Тому для Компартії подальша співпраця з регіоналами загрожує політичним дефолтом. Усвідомлюючи ненадійність партнерства з КПУ та спроби ведення їх самостійного політичного курсу, на фоні цілковитої субординації партій С.Тігіпка, В.Балоги, В.Литвина та ряду «тушок» з БЮТ і НУНС, регіоналам вигідно взяти під контроль недисципліновану партію, або ж вказати їй її місце — десь на маргінесі політичного життя «нової країни». Партія регіонів має на меті взяти під контроль політичні та економічні процеси в країні, адже мета її приходу до влади далеко не 5 років правління, в той час як в інтереси Компартії не входить роль покірного сателіта в авторитарній державі — в демократично-ліберальній державі вони заробляли значно більше. Розкол КПУ за допомогою наростаючих внутрішніх протиріч між комуністичними лідерами, законсервованих конфліктів та використання особистих амбіцій, а далі — дифузія комуністичного електорату між кількома партійними утвореннями, дозволило б усунути ненадійного політичного союзника з парламентської лави та взяти під контроль його електорат, попередньо розсіяний між п’ятьма компартіями та, відповідно, втрачений для розподілу депутатських мандатів. Конфлікт між кримськими комуністами та ЦК КПУ дозволить ПР чужими руками усунути бунтівного союзника, який легко може покинути ряди коаліції, що поставить під сумнів домінування Партії регіонів в політичній системі України. Тому, в умовах падіння рейтингу регіоналів, усунення до парламентських виборів 2012 року ненадійних «партнерів» є для Партії регіонів умовою збереження влади в своїх руках. В будь-якому випадку, причини розколу української Компартії полягають насамперед у внутрішніх протиріччях, консервативній та відірваній від реальності позиції багаторічного лідера П.Симоненка, який ні в політичному курсі, ні в особистому житті не дотримується ідеалів марсизму-ленінізму, і не бореться за них. Ці протиріччя створюють сприятливі умови для зовнішніх деструктивних впливів на партію, яка багато кому не подобається своєю непослідовністю та неконтрольованою політичною лінією. Поєднання внутрішніх суперечностей та зовнішнього тиску у формі розколу може стати останнім випробуванням для політичного існування КПУ як парламентської партії, яка довгий час вважалася політичним довгожителем в українській політиці.
Головна 
Нещодавно в одній з найдавніших та наймонолітніших вітчизняних політичних партій — Комуністичній партії України відбувся розкол. З партії за «антипартійну діяльність» виключили впливового лідера кримських комуністів Леоніда Грача, який тепер має намір створювати власну політичну силу, «дійсно комуністичну» та боротися за право вираження інтересів комуністичного електорату в органах влади.
