Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Нинішній рік — вирішальний у виборі моделі економічної інтеграції
14:16
2011 рік стане вирішальним у виборі Україною моделі економічної інтеграції. Що впливатиме на цей вибір? Які перспективи взаємовідносин у трикутнику Україна, Росія, ЄС? Яка ймовірність того, що хвиля протестів у мусульманському світі невдовзі може дістатися країн пострадянського простору. І над чим в цьому контексті варто замислитися нашій державі. На питання ведучих та слухачів в ефірі радіо «Ера» відповідав заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий.
— Ви говорили, що цей рік стане вирішальним у виборі України моделі економічної інтеграції. Що впливатиме на цей вибір? Я говорив про те, що на сьогодні, на жаль, ми ще проводимо дискусії. Хоча в нас інтеграційний вибір — напрям вступу до ЄС, хоч не сьогодні, але в майбутньому. Всі політики, чиновники, починаючи від Президента і закінчуючи регіонами України мають працювати на цей вибір. Але поки йде дискусія. Нам не варто думати про зміну вибору. Саме в цьому році почались поновлення таких дискусій, про які ми вже забули. Йдеться про те, що було заявлено представником уряду Росії, паном Шуваловим, про те, що ми просимо Україну до митного союзу Росії, Білорусії, Казахстану. Про це говорив раніше Президент і прем’єр-міністр Росії. Таким чином ми будемо разом, а вже після декількох років будемо говорити з ЄС. Здається така позиція ненова, але вона, на мій погляд, небезпечна. Тому що ми не зробимо тих кроків, які повинні зробити вже на фінішній прямій, коли ми говоримо про завершення переговорів і підписання угоди про асоціацію з ЄС. Це перший крок не просто співробітництва. Тому що Україна має співробітничати з Росією, з Китаєм, з країнами США. Але інтеграція — це вхід на ринок, в тому числі стандарти, принципи економіки і політики і тут ми вибрали Європейський Союз. Тому з підписанням цієї угоди ми дійсно робимо реальний крок до економічної інтеграції. Таким чином після цього не зможемо змінювати свій напрям в інтеграційному майбутньому. Тобто це буде кардинальний крок, який визначить на багато років вперед наші наступні дії в середині країни, а не тільки на зовнішніх ринках.
— Чи може саме ця ініціатива з боку Росії у бути аргументом України в переговорах з ЄС? На мій погляд, ми вже пройшли цей етап. І сьогодні політичне рішення вже прийнято. Як я зрозумів Президента Віктора Януковича, політична воля проявлена, останні зустрічі на рівні керівників уряду, зокрема, першого віце-прем’єра Андрія Клюєва в Брюсселі показали, що це питання сьогодні дійсно розглядається на високому політичному рівні і тому якихось інших шляхів не буде. Інша справа, те про що постійно говориться не стільки спонукає ЄС до більш швидких поступів в наш бік. А, навпаки, вже на останньому етапі переговорів я би сказав дещо дратує. Така непослідовність України вже не може бути дипломатичною грою. Треба зайняти чітку, послідовну позицію. Треба бути передбачуваним партнером і тому якби сьогодні хтось в Україні хотів змінити напрямок інтеграції, це б не вдалось. Політичні сили в парламенті, Президент, уряд, більшість населення України від 50–60% за різними опитуваннями виступають за євроінтеграцію. Навіть за вступ до ЄС в найближчі дні. Але це не реально. Це зовсім інші терміни. Це питання інколи замінювало нам національну ідею. Ідея в чому? Ідея в тому, що ми намагаємось наближатись до більш високих стандартів. Ми хочемо розвиватись, як розвивались наші сусіди, які нещодавно були в нашому спільному соцтаборі, а тепер ми бачимо, що в нас зарплати та пенсії в рази менші, ніж у них при цьому ціни, скажімо, в Польщі, Словаччині співставні з нашими. Тобто вони пішли на це крок і тепер вже мають результат. І цей результат відбивається на добробуті людей.
— Ви прогнозуєте, що вже цього року буде підписано угоду про асоціацію України з Євросоюзом. Так само на це сподіваються і у владі. Але чи можна говорити, що переговори щодо угоди з асоціації вже стали питанням не економічним, а швидше політичним? Я думаю, що ви праві в цьому. Тому що дійсно переговорні групи, які говорили про питання торгівлі, доступу до ринків вже пройшли свій шлях. Вже відбулось кілька десятків переговорів по угоді, по положенням, які стосуються зони вільної торгівлі. А зона вільної торгівлі планується, як поглиблена і всеосяжна. Це значить, що стосується не тільки товарів, а й послуг. Це стосується капіталів, праці наших українців в країнах ЄС в майбутньому. Вже сьогодні мільйони українців, на жаль, будують своє майбутнє в ЄС, а не в Україні. Вони працюють в цих країнах, але їх треба захистити. Треба зробити певні правила. Треба зробити так, щоб українець був на рівних правах в Європейському Союзі. — Лунають думки експертів, що ми можемо втратити сільське господарство. Що нам не підуть на поступки, а ми відкриємо ринки для товарів ЄС, не зможемо цим скористатися. Проблема існує. Вона сьогодні одна з ключових на кінцевому етапі переговорів. Це дійсно доступ до сільськогосподарського ринку. Проблема в тому, що ЄС робить великі дотації членам Євросоюзу саме в аграрній сфері. І в цьому сенсі нам дуже важко конкурувати. Тому вони хотіли б, захищаючи свій інтерес, брати сировину, а не допускати сільськогосподарський товар. Це питання компромісів, переговорів. Коли ви говорите, що ми втратимо ринок, то ми що не втратили його зараз? Ми що не втратили за останні роки інтерес взагалі до роботи в цій галузі? Ми що не бачимо як вимирають селі і не працюють поля? Ми що не бачимо ферми, які не працюють. Мабуть, якщо у нас була б інша модель. Якщо б сьогодні запропонували більш ефективну модель і показали, що вона дійсно буде працювати, то це б була інша справа. Тому що тут дійсно є питання. Україна може бути ще розвиненішою аграрною країною. Вона може нагодувати всю Європу при розумній політиці. В наступні роки в світі буде дефіцит продуктів. Вони зростуть в ціні. Ми могли би це зробити. Але при цьому є питання доступу на ринки, що відкриває ця угода. Ми йдемо на компроміс зі своєї сторони, а в перспективі маємо вихід на великий ринок. Якщо ми дамо такий сигнал, то й інші будуть працювати з Україною по-іншому. Я впевнений, що без внутрішніх правил, навіть ті, хто довіряв Україні сьогодні втрачає цю довіру. Сьогодні йдуть дуже серйозні листи. І наступними будуть санкції від різноманітних країн, які працюють на нашому ринку. І не варто гратися з цим вогнем. Так як можна виграти на гривню, а програти на тисячу, умовно. Якщо б ми вже підписали угоду з ЄС, то ми би не могли так вільно якимось рішеннями уряду чи своїми певними маніпуляціями регулювати ринок. Були би правила. Вони були б можливо більш жорсткі, але чіткі і прогнозовані. Тут не має однозначної відповіді. Зрозуміло, що це висока планка. Вона спонукає наш уряд працювати більш ефективно, конкуренто всередині країни. Якщо ми будемо аргументувати тільки цим питанням, то звичайно тоді не треба взагалі розглядати інтеграційні можливості. Тому що там комплекс питань: як наші компроміси, так і нові можливості.
— Переважає думка, що якщо ми відкриємо свої ринки для європейських товарів, то ми знищимо внутрішнього виробника. Ми виявимося конкуренто неспроможними. Ми не встигнемо просто технологічно модернізувати вітчизняне виробництво. Коли мені говорять, що ми відкриємо ринки, то я інколи ходжу на ринки і купую картоплю, яка виявляється з Єгипту або цибулю, яка також не з України. Хоча в Україні є прекрасні цілі області, де прекрасні ґрунти, щоб вирощувати цибулю. Але чомусь вони не можуть її зберегти. Тому завозять постійно імпортну. Яблука також нам везуть з Африки. Яблука, які в Україні ми можемо виробляти і забезпечити себе і всіх наших сусідів. Тобто на ринку вже практично нема українського товару. Про що йдеться, про який наступний захист. Я думаю, що тут питання не протекціонізму. Ми завжди говоримо про захист товаровиробника. Так, там на підприємствах працюють наші громадяни і вони від продажу цих товарів отримують зарплати. Але це тільки частина українців. А інша частина, більша, це споживачі, які залежать від цін, часто монопольних. Які інколи залежать від монопольних постачальників якогось виду продукції. А ринок ЄС, якщо ми ці правила приймемо, це конкурентний ринок, значить, що якщо навіть надійде більше товарів, то це буде більша конкуренція, це буде тиснути на ціни і вони впадуть. Інша справа — баланс — робочі місця, українське виробництво, падіння цін і виграш споживача. Тут немає однозначної відповіді. Але в стратегічному плані, в умовно стратегічному, 5–7 років вперед і ми у виграші, виграє український споживач.
— Які перспективи взаємовідносин трикутника Україна, Росія, ЄС? Цей трикутник — вічна тема в Україні. Я думаю, що не існує питання співробітництва. Ми можемо співпрацювати хоч в трикутнику, в квадраті, як завгодно. Але головне щоб це було на користь Україні і українцям. Росія в цьому плані на сьогодні наш один з основних економічних партнерів. Тому ми маємо співпрацювати. Якщо говорити про трикутники, то вони можуть створюватися, як механізми в тих сферах, де є зацікавленість трьох сторін. Це енергетична сфера, де Росія виступає постачальником, Україна — транзитером, ЄС — отримує енергоресурси. Ми можемо говорити про спільні правила на ринках. Але поки що ми не можемо говорити про спільну інтеграцію. Це різні речі. Інтеграція — це коли в тебе вже працюють практики і механізми. Сьогодні в ЄС ці правила прогресивніші. Вони більше захищають людину в різних сферах, навіть соціального захисту. В Росії ситуація далеко від нашої не пішла. В принципі я думаю, що ми повинні співробітничати і з Росією, і з ЄС. А інтеграційний напрям треба тримати той, що був визначений ще 20 років тому, коли ми обрали шлях «повернення до Європи». Крім того тут питання не тільки економіки, а й політики і військових союзів. Якби Росія була дуже зацікавлена, щоб Україна не йшла на захід, а повернулась до інтеграції на схід, тоді б Росія почувалась більш впевнено в глобальній системі, як глобальний гравець. Але це дилема, яка існувала завжди. Я, наприклад, не хотів би конкурувати кількістю ракет чи армії, я би хотів конкурувати в тому, хто — мої батьки, чи я особисто, чи діти — живе краще.
— Знавці кажуть, що у разі реалізації угоди про зону вільної торгівлі вплив ЄС на Україну різко посилиться. А що в цьому поганого? Сьогодні не має в світі країн, які б не залежали від взаємних впливів. Ці впливи здійснюються постійно. А так вже на нас впливали і впливають, то говорити про те, що щось десь посилиться не варто. Якщо сьогодні в Україні є залежність від різних сторін, то наполегливі прохання наших партнерів на сьогодні перетворюються в якійсь торг. Ми повинні завжди шукати найоптимальнішу модель, рахувати кошти, баланси, інтереси. В цьому сенсі інколи вплив на процедури, правила всередині країни може бути цілком позитивним. Якщо ж цей вплив спрямований на бажання приватизувати частину українських підприємств, мати якісь правила, призначення урядовців, то це не той вплив, який нам потрібен. Стосовно впливу ЄС, наприклад, один з підрозділів цієї угоди це регулювання державних закупівель. Що в нас сьогодні відбувається в державних закупівлях? Там розподіляється десятки мільярдів бюджетних гривень процедурою безтендерних продажів. Тобто без конкурентної пропозиції одному учаснику. Ніхто не питає вас, мене. Я би хотів щоб мене спитали чи потрібні Україні закладати в бюджеті і витрачати кошти на Олімпіаду 22 в Україні, коли ми маємо якісь більш пріоритетні завдання вже сьогодні. Можливо, хтось скаже, що це короткозоро, що я не думаю про майбутнє. Але є такі нагальні питання у людей, які треба вирішити сьогодні. Або оголошують деякі національні проекти на які сьогодні називаються мільярдні суми витрат, але не зрозуміло, який буде від цього результат. Наприклад, забезпечення всіх школярів ноутбуками починаючи з п’ятих класів за рахунок, я так розумію, батьків. Це непоганий бізнес, але не дуже гарне рішення. Тому що я би підтримав вчителя. Зробив менший розрив між зарплатою вчителя і чиновника. Я би створив умови для інформатизації шкіл, доступу навчання дітей мовам, комп’ютерній грамотності. І батькам давав би реальну зарплату, а не ту, яка сьогодні занижена. Тому у нас якась дивна модель, старі підходи. Радянські підходи ще простежуються навіть у молодих політиків, які здавалося б мали показувати нову модель. І у нас дуже мало політиків, які готові запропонувати нові шляхи. А тим більше, такі орієнтири, які не побачать в ЄС. Ми повинні демонструвати більш ефективні моделі. Ми повинні активніше впливати на наших сусідів. А Україна сьогодні втрачає статус регіонального лідерства. Ще кілька років тому Україну вважали потенційно успішною. Покладали на неї великі надії стосовно забезпечення безпеки в чорноморському регіоні. І прогнозували ефективну модель політичного та економічного розвитку. Сьогодні більш скептичне ставлення до України. Я спілкуюсь з очільниками структури ЄС і з закордонними експертами, на жаль, ми втрачаємо позитивні очікування від України. Це треба терміново виправляти спільними зусиллями влади і громадянського суспільства.
— Поясніть плюси та мінуси створення зони вільної торгівлі з ЄС для України. Які галузі промисловості виграють, які програють, а які зовсім загинуть? Навіщо нам ця зона, якщо ми вже є членами СОТ, при вступі в який нам також обіцяли «манну небесну»? Питання вступу до СОТ відкривало нам і подальші інтеграційні можливості, зокрема, щодо зони вільної торгівлі і угоди про асоціацію з ЄС. На жаль, на сьогодні ми не використовуємо механізми СОТ. Мало увійти до організації, треба вміти цим користуватися. Навпаки, було дуже багато застережень стосовно входження до СОТ. Але прийняте потім політичне рішення має стратегічний характер. Механізми СОТ можуть дати нам додаткові можливості. Відносно зони вільної торгівлі може бути така сама історія. Якщо ми не бачимо, як ми будемо запроваджувати цю угоду, і наші партнери зможуть це зробити ефективніше, тоді є певні загрози. Треба готуватися до цього та вже сьогодні виходити з того, що буде значна конкуренція, збільшиться тиск на ринок. Тут є загрози. Зокрема, побоювання товаровиробників. Це стосується, наприклад, ринку виробництва легкових автомобілів. Наші автомобілі конкурентні більшою мірою по ціні. Є запобіжні заходи та мито для того, щоб зрівняти конкуренцію більш якісних автомобілів з ЄС та наших. Станеться так, що наш споживач зможе менше платити грошей за імпортний автомобіль. Якщо наші підприємства збираються десятиліттями штампувати ту саму модель та не вкладають гроші в модернізацію, а направляються ці гроші в офшори. Там ставки власників збільшуються. Це буде тиск на тих, хто не готовий до конкурентної моделі. Такі підприємства можуть навіть збанкрутіти і закритися. Це — загроза, тому що на підприємствах працюють люди. Треба вже зараз думати, яким чином забезпечити робочі місця з однієї галузі в іншу. Я би не став говорити про конкретні галузі. Йтиметься про локальні речі, а саме про ефективних власників, а не пасивних. Звичайно, є галузі, де тиск буде більшим. Аграрний сектор, автомобілебудування. Покращаться умови для основних експортних позицій: металургія, хімічна промисловість. Ці можливості є і сьогодні, але вони готуються. Підписують спеціальні угоди. Тут є інший позитив. Сьогодні великий власник, який має мільйонні обсяги постачання до ЄС чи США, знаходить способи оплатити юристів та забезпечити свій інтерес. До нас вже зайшов середній та малий бізнес країн-сусідів. Тут будуть нові переваги, які будуть в основному стосуватися споживача. Це якість продукції та менша ціна. Основні ризики будуть стосуватися підприємства. Хтось не витримає цієї конкуренції. Але це не стосується, наприклад, українського літакобудування, тому що для нього вихід з високоякісною продукцією фактично закритий. А тут відкриваються можливості. В цілому треба дивитися, куди відправляти кошти, де ми можемо розвиватися, де ми можемо мати переваги. Україна не повинна залишатися завжди постачальником сировини чи продукції з низьким рівнем обробки, тому що це дуже маленька ціна і таким чином недоотримування фондів для виплати зарплат, вищих, таких як в ЄС. Тому це підписання не буде консервувати нашу економічну модель, а навпаки, підштовхне для того, щоб ми змінювали структуру українського експорту, щоб там було обладнання, устаткування. Треба знайти спосіб, щоб по секторам, де ми бачимо повне засилля на українському ринку, була виправлена ситуація. Наприклад, парламент нещодавно прийняв рішення про проведення слухань у сфері фармацевтики. Наш ринок — це повністю зовнішній товар. Все залежить від того, як ми підготуємося, як використаємо механізми. Тоді буде результат.
— Яка ймовірність того, що хвиля протестів в мусульманському світі невдовзі досягне країн пострадянського простору? Над чим варто сьогодні замислитися в Україні? Ці події, насправді, відбуваються не так далеко від нас. Наслідки для України можуть бути багато в чому. Починаючи з цін на нафту, газ, різні товари. З підвищенням ціни на нафту та інше паливо приходить інфляція. Це дуже великі ризики. Якщо барель нафти вийде за рівень 120–130 доларів, це може спричинити фактори другої хвилі рецесії в світі. Україна дуже залежна від розвитку глобальної економіки. З падінням глобальної економіки відбувається зменшення кредитних ресурсів та інвестицій, це знову консервація ситуації. Тому нам дуже важливо, щоб криза в цих країнах завершилася якомога швидше. Це — економічна частина. А політична частина полягає в тому, що ці події відбулися в деяких країнах, які мали дуже непоганий економічний розвиток. В Україні ми бачимо 4,5% зростання, а в цих країнах було 7%. Зокрема, в Лівії, яка по суті увійшла у стадію громадянської війни. Якщо порівняти Єгипет з Україною, то ВВП на одну людину по паритету купівельної спроможності однаковий в обох країнах — 6300 доларів. Але виступи відбулися з питань забезпечення соціальних прав людей. Основним поштовхом стало бажання діючих авторитарних диктаторів зберегти себе при владі, або передати владу нащадкам в неконституційний спосіб. І вони, як виявилося, мають величезні статки — десятки мільярдів доларів в закордонних банках. Тобто вони декларували в своїх країні одне, були там десятиліттями, а по суті всі їх справи були спрямовані на забезпечення платоспроможності найближчого оточення. І коли молоді в цих країнах треба забезпечувати сім’ю, коли треба перейти на вищу кар’єрну позицію, але таких можливостей не відбулося. Якщо ти — син генерала, то ти можеш стати генералом. А якщо — ні, то ти навіть в армію не можеш потрапити. Це створило тиск, уроки якого мають бути засвоєні і в Україні. Коли втрачається зв’язок між суспільством і владою, і йдеться не тільки про свободу слова, але й по реагування на те, що говорять журналісти, політики, експерти, адекватне реагування на факти корупції. Якщо це чиновник, який допустив зловживання своїм службовим становищем, то це — звільнення з посади та судовий розгляд. А Президент має можливість в нас звільняти та призначати чиновників. Після прийняття закону про Кабмін, він взагалі матиме можливість звільняти чиновників сотнями та тисячами. Він може проявити політичну волю та відразу реагувати на факти правопорушень. Якщо немає реакції, то незадоволення людей зростає. Вони бачать навколо себе машини по 100 тис. євро вартістю. Звідки такі статки? Де вони їх взяли, якщо вони працювали або в парламенті, або в міністерстві. Я працював в міністерстві та мав зарплату 12 тис. грн. Але я не уявляю, як на цю зарплату можна зробити те, що роблять дуже багато навколо нас. Це інші статки. І вони не декларуються. Такі речі стали причиною соціального вибуху в цих країнах, коли всі побачили поруч з собою два світи. Є країна верхівки та країна народу. Це призвело до такого рішення в умовах економічного зростання. Це повинно бути сигналом для України. Хоча одну стадію своїх політичних прав ми проходили в 2004 році, але соціальні права — це наступний етап. Ці виступи можуть бути дуже серйозною загрозою для влади, тому що це дестабілізує ситуацію. Це можуть бути локальні виступи за соціальні права. Вони можуть мати дуже жорсткі прояви та наслідки для владної верхівки.
— Тепер давайте поговоримо про безпекову складову з огляду на те, що минулого року був прийнятий закон про зовнішні та внутрішні засади політики України, було закріплено позаблоковий статус України. Ми не маємо ядерної парасольки. Що ми повинні зробити? Законодавчо змінили модель. Відмовилися від вступу до організації колективної безпеки. І говоримо про позаблоковий статус. Але такого терміну на сьогодні взагалі немає. Є нейтральні країни, нейтралітет яких гарантовано чи вони забезпечують його. Він забезпечується дипломатією, мирним співіснуванням з сусідами та потужною армією. Армія може бути невеликою, але модернізованою, потужною, сучасною. І деякі країни мають дуже серйозний мобілізаційний ресурс. Наприклад, нейтральна Швейцарія. Там постійно проходять збори. Офіцери тримають зброю вдома в сейфах. Вони платять за ці сейфи та зберігання зброї. По першому виклику вони повинні зібратися на збори. І це вважається нормальним. Я не знаю, чи українці готові до такого. Тим більше, що в армії в нас відбувається повернення до старої радянської моделі. Ми вже не говоримо, як анонсувалося, про контрактну армію в 2011 році. Вже міністр оборони називає терміни на десятиліття вперед. Позаблоковість мала оголосити пацифізм та любов до всіх. Треба мати, чим захистити себе. Фактично, отримуються гроші тільки на утримання. Якщо подивитись на льотчиків, на нашу участь в реальних операціях, то тільки миротворчість дає можливість тренувати наших миротворців та солдат. Позаблоковість сьогодні не підкріплена відповідними діями. Коли це робили, то мета була трохи інша — догодити партнерам, що ми не хочемо вступати в НАТО. Росія сприйняла це дуже позитивно. В цьому плані клімат стосунків Росія-Україна на рівні верхівки покращився, але зріс дефіцит безпеки для України. — Хочеться зачепити питання перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації. Ви сказали, що це — бомба уповільненої дії в українсько-російських відносинах. Чому і що Ви пропонуєте робити? Я був свідком, коли підписувалися угоди по Чорноморському флоту з Росією. Це був високий компроміс. І тоді запропоновані 20 років тому угоди багатьма критикувалися. Коли мине 20 років, то в принципі є всі умови для того, щоб здійснити демілітаризацію Чорного моря, зробити Крим більш привабливим економічно, створити там нові можливості, адже це міг би бути єврорегіон. А ми погодились на те, що це буде мілітаризована зона. Зараз є загроза, що ми під тиском РФ підемо на підписання окремої угоди. Наші чиновники мовчать і говорять, що це переговорний процес. Але міністр оборони РФ Сєрдюков сказав, що вони готують двосторонню угоду, яка повністю змінить режим переозброєння Чорноморського флоту. Сьогодні ми маємо дозвіл кожного разу заміни вид на вид, клас на клас, суден, літаків Чорноморського флоту. Адже це великий контингент на нашій території. Він базується не тільки в Криму. А тепер хочуть зробити нову угоду, щоб Росія почувала себе вільно, могла як завгодно возити зброю по Криму. В цьому плані не треба поспішати. Режим, який існує сьогодні, себе виправдав вже багато років. Є два розуміння. Якщо продовжили перебування, то ясно, що Росія не просто так добивалася цього кроку. Ясно, що РФ буде намагатися підсилити свою військову потугу в Чорному морі. Але це бомба уповільненої дії. Уявіть собі, що в нас зміниться режим влади. Ми не можемо цього виключати. Хоча сьогоднішня влада діє так, що вона нібито прийшла на 30 років. Але вона може піти на наступних виборах. Ті, хто критикував таке рішення, можуть прийти до влади. Що вони зроблять, вони вже заявили. Про те, що ці угоди треба відмінити. Тоді ми можемо мати конфлікт з Росією. Тому я пропоную переглянути ці угоди. Вони були прийняті з порушенням українського законодавства. Вони не мають повної законності. Там порушений закон про міжнародні договори. Там порушені питання верховенства права про проходження цього рішення. Можливо, РФ потрібен певний період. Давайте зробимо п’ятирічний період, щоб встигли перевезти флот. Але закріплювати перебування військової бази на нашій території — я не думаю, що наша влада має такий кредит довіри, щоб робити такі рішення на десятиліття вперед. Йдеться про процеси, які будуть в майбутньому. Я хотів би, щоб російські партнери також розуміли таку загрозу. І ми вже сьогодні працювали разом для того, щоб унеможливити загострення ситуації між нашими країнами. Наші стосунки повинні бути прогнозованими та передбачуваними, рівними. Нам жити разом, і в цьому сенсі такі рішення створюють проблеми на майбутнє. — Яка сьогодні небезпека того, що фінальний текст змін до Конституції буде затверджений без Верховної Ради? Я був членом Конституційної ради при минулому режимі. Часто це такі механізми, які відволікають суспільство від більш нагальних питань. Наше майбутнє залежить не від тексту Конституції, а від готовності вже сьогодні виконувати закони та Конституцію України. Конституція до виборів 2012-го року не буде розглядатись. Тому що вона повинна обов’язково розглядатись в новому парламенті, якісно оновленому. Вона може затверджуватись на референдумі. Особливо, 1, 3, 12 розділи, але пройти через парламент вона повинна, тому що без цього ми втратимо парламентаризм та баланс влади. — Ви очікуєте, що після парламентських виборів 2012 року ми отримаємо більш якісний та оновлений склад парламенту? Це залежить від багатьох факторів, в тому числі — від якості виборчого законодавства. Сьогодні йде боротьба за те, яким буде це законодавство. Це також залежить від економічної ситуації. Я не хотів би, щоб в парламент прийшли тільки маргінальні сили, або партія влади забрала всю владу, в тому числі — в парламенті. Там повинні конкурувати різноманітні моделі, повинна бути і опозиція, потужно представлена, і влада. В нас є ще шанс оновити український політикум. Багато хто має радянське коріння і вже ніколи не змінить погляди. Я хотів би, щоб створили такі умови, щоб в парламент прийшли політики, а не бізнес. Є бізнесмени, які в парламенті взагалі не бувають. Коли я їх запитував, навіщо вони пішли в депутати, то прямої відповіді не було. Пояснювали так, що це захист від кримінального переслідування у разі зміни влади та клуб, де ми обмінюємось думками. Так, обмінюватися думками можна в іншому місці. В парламенті треба працювати щоденно, кнопку натискати особисто за себе. Це повинно бути твоє робоче місце. Туди повинні прийти люди з новими поглядами, які дійсно готові там працювати, а не використовувати цей парламент, як політичне прикриття.
Головна 
