Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
20 років країні: Ми пережили кризу, дві газові війни і «помаранчеву революцію»
12:01
Нижче наводяться 15 ключових подій і рішень, що вплинули на долю країни.
1.ПЕРЕМОГА ЛЕОНІДА КРАВЧУКА НА ВИБОРАХ ПРЕЗИДЕНТА 1991 РОКУ. Леонід Кравчук був вихідцем із середовища партноменклатури. Тому його перемога стала гарантією того, що ломки еліти (як, наприклад, у Прибалтиці) не буде, і Україна піде зовсім інший дорогою, ніж країни Східної Європи. Добре це чи погано? Однозначної відповіді на це питання немає. Якщо б в 1991 році переміг на виборах лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл і почав б, в умовах тотальної кризи, зубожіння народу і ностальгії за СРСР значної частини населення, будувати Україною по східноєвропейському зразком, з великою часткою ймовірності країна розпалася б протягом року. Або в ній до влади згодом прийшов би той же Кравчук або схожий на нього політик (як Алієв прийшов до влади в Азербайджані після «націонал- демократа» Ельчібея). Але сталося б це після дуже серйозних потрясінь, а можливо - і крові. Тобто перемога Кравчука, по суті, зберегла країну. Правда, ціну за це ми заплатили все одно високу: корупція, наплювацьке ставлення еліти до народу і принципам демократії, відсутність проривів - все це стало зворотною стороною спадкоємності влади, яку забезпечив своєю перемогою Кравчук.
2.РІШЕННЯ ПРО ЛІБЕРАЛІЗАЦІЮ ЦІН І ШОКОВА ТЕРАПІЯ Україна скопіювала жорсткий російський шлях входження в ринок (миттєва лібералізація цін з подальшою «ваучерною» приватизацією), який збiльшився на розрив господарських зв’язків усередині СНД, а також на колапс системи держуправління. У сукупності це призвело до тотального спаду виробництва, до гіперінфляції та зубожіння населення, а також сформувало у підприємців звичку не платити податки і призвело до утворення величезного тіньового сектора економіки. Наслідком останнього стало різке зростання впливу організованої злочинності. У той же час у цьому хаосі можна було формувати «з нуля» купу грошей. Чим і зайнялися багато беручкі люди, яких тоді називали «комерсантами». З часом вони пішли у владу, витісняючи по всіх фронтах колишню партхозеліту.
3.ЗАБАСТОВКА НА ДОНБАСІ 1993 РОКУ Незважаючи на те, що перемога Кравчука мала увазі «м’який вхід» в незалежність, то, як це сталося на практиці (зростання цін, розгул криміналітету і корупції, напружені відносини з Росією), все одно виявилося шоком для більшості населення, та й для значної частини еліти (особливо для промисловців Південного Сходу країни). На початок 1993 року Україна стояла на порозі соціального вибуху. Він і стався в червні 1993 року в Донбасі, де почався загальний страйк. Київ був наляканий і вимушено пішов на компроміс з «червоними директорами» Донецька, ввівши їх у владу. З тих пір (за винятком нетривалого періоду після помаранчевої революції) України керують вихідці з середовища промисловців і бізнесменів південного Сходу. Націоналістів вони час від часу використовують лише за потребою, як ідеологічно-фольклорної декорації.
4. ПРОВАЛ МЄШКОВА У КРИМУ У України на початку 90-х років були всі шанси поповнити собою список пострадянських країн, де почалися збройні конфлікти. Гарячою точкою став Крим, де невдоволення розпадом Союзу виражалося найбільш гостро, та до того ж був і клубок невирішених питань зі статусом Севастополя і поділом Чорноморського флоту. Протистояння кримської влади і Києва досягло піку в 1994 році, коли президентом автономії був обраний Юрій Мєшков, відкрито закликав до приєднання Криму до Росії. Проте при владі він протримався недовго. Шляхом умілих інтриг Київ викликав міжусобицю в рядах проросійських сил півострова, і потім ліквідував пост президента автономії. А разом з ним - і загрозу відокремлення Криму від України.
5. ВІДМОВА КУЧМИ ВІД "БІЛОРУСЬКОГО" ВАРІАНТА Від Леоніда Кучми, який переміг на виборах 1994 року під проросійськими гаслами, багато хто чекав розвороту в бік Росії. Точно так само, як повернув до союзу з Москвою переміг у тому ж році на виборах в Білорусії Олександр Лукашенко. Однак Кучма зробив по-своєму, зберігши, по суті, спадкоємність курсу «пізнього Кравчука». Щоправда, вибір у нього все одно був - або все-таки спробувати повернути Україну на східноєвропейський шлях, або почати формувати ту ж систему, що і в Росії (але незалежно від самої Росії) - з великими вітчизняними фінансово-промисловими групами. Він зробив вибір на користь другого варіанту, про що див. пункт 6.
6.ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛ-КАПІТАЛІЗМУ Головний крок у бік «російського шляху» був зроблений в кінці 1995 року, коли Україна перейшла на закупівлі газу в Росії через приватні компанії-газотрейдери. Останні одержали також право поставляти газ на найбільші заводи і комбінати. Вони поступово потрапляли від них в повну залежність. Поставки газу стали тим способом, за допомогою якого приватний бізнес отримав у своє управління держпідприємства. Спочатку найбільших успіхів на цьому напрямі досягла компанія ЄЕСУ під керівництвом Юлії Тимошенко і при заступництві прем’єр-міністра Павла Лазаренка. Але монополія ЄЕСУ налаштувала проти Тимошенко і Лазаренко інших бізнесменів і самого президента Леоніда Кучму. Павла Івановича відправили у відставку, а імперію ЄЕСУ поступово розгромили. На її уламках, напередодні президентських виборів 1999 року, виникло кілька інших великих бізнес-імперій під управлінням лояльних Кучмі підприємців. У загальному і цілому до 2000 року в Україні склалася та ж система, що і в Росії: ряд підприємців отримали від держави у свою власність ключові промислові активи. Єдина спроба змінити цю ситуацію була зроблена в перший рік після помаранчевої революції, коли було реприватизовано і потім проданий Лакшмі Міталлу комбінат «Криворіжсталь». Але розвал помаранчевої команди завадив Ющенко продовжити переформатування українського бізнес-поля на користь транснаціональних корпорацій. «Криворіжсталь» стала першим і останнім виключенням з правил. Значення вибору на користь націонал-капіталізму знову ж суперечливо. З одного боку, наявність в країні декількох великих бізнес-гравців у змичку з владою створює труднощі з точки зору заходу в Україну іноземних інвесторів. З іншого боку - національний капітал свого часу врятував від остаточного вимирання українську промисловість, зберіг її потенціал, а нині, за багатьма напрямками, його розвиває. Для порівняння: у більшості країн Східної Європи, де так і не сформувалися свої бізнес-групи, велика індустрія здебільшого зникла ще в кінці 90-х.
7. ПЕРЕМОГА КУЧМИ НА ВИБОРАХ 1999 РОКУ Ще один поворотний пункт у розвитку України - перемога Кучми на виборах в 1999 році. Якби на них переміг, скажімо, Олександр Мороз, України пішла б зовсім по іншому шляху. Вона б могла звернути на шлях Східної Європи, але, швидше за все, увійшла б в орбіту Росії, яка як раз з 2000 року почала консолідацію влади і мала серйозні важелі впливу на Україну.
8. КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ 2000 РОКУ І ЮЩЕНКО Це один з ключових моментів за значимістю в історії України. Скандал розхитав основи правлячого режиму, почав відлік часу до помаранчевої революції, а головне - зруйнував сценарій третього терміну Кучми, що відкрило дорогу до влади новим гравцям. Перш за все - тодішньому прем’єру Віктору Ющенку, якого відкрито підтримував Захід (в розрахунку на те, що він поверне Україну на «східноєвропейський» шлях). На тлі ослаблення влади Кучми він став сприйматися (і елітою, і населенням) як реальна альтернатива президенту. Його відставка з посади керівника уряду в 2001 році тільки зміцнила його рейтинг. Блок Ющенка «Наша Україна» виграв вибори 2002 року і готувався взяти владу на виборах президента в 2004-му.
9. ЯНУКОВИЧ: 8 РОКІВ НА ШЛЯХУ ДО ПРЕЗИДЕНТСКОГО КРІСЛА. За великим рахунком питання: «Чи візьме Ющенко владу або не візьме», - в 2002-2004 роках залежав від відповіді на інше питання: кого виставить проти нього влада? Те, що влада виставила Віктора Януковича, який у 2002 році був призначений прем’єр-міністром, зумовило потім хід української історії на 8 і більше років вперед. Те, що Янукович був дуже зручний для Ющенка як супротивник з точки зору своєї неоднозначної біографії (судимості, нехай і зняті, справили сильне враження на виборців), призвело до запеклих виборів 2004 року і «помаранчевої революції» (при менш суперечливому кандидата від влади результат міг би бути зовсім інший). А те, що Янукович, всупереч усім прогнозам, після поразки в 2004-му не зламався і не зійшов з дистанції, автоматично перетворило його в головну альтернативу «помаранчевим», що й зіграло ключову роль на виборах 2010 року.
10. ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ І ЇЇ КРАХ Майдан-2004 року мав усі шанси увійти в історію як доленосна революція. Він зім’яв колишню систему влади, поламав системи відносин у суспільстві. Колишня еліта була дискредитована (причому багато в чому - абсолютно заслужено). У 2005 році у країни були всі передумови почати життя з чистого аркуша і побудувати зовсім нову державу. Піти по східноєвропейському шляху або реалізувати якийсь свій, специфічно український, проект модернізації країни. Але нічого не вийшло. Головна причина - що прийшли до влади люди не хотіли ніякої модернізації. Вони хотіли просто стати на чолі системи створеної Кучмою і самим «пиляти і дерибанити». Але і це у них не вийшло, тому що Ющенко на свою голову призначив Тимошенко прем’єр-міністром. Остання відразу почала вести свою політичну гру, приховано підточуючи владу президента. У вересні 2005 року це переросло у відкриту війну, і Ющенко звільнив Тимошенко. Але відновити свою владу в нього просто не вистачило часу - на початку 2006 року вступила в силу політреформа, яка зробила уряд незалежним від президента і створило систему двовладдя. Ще однією помилкою Ющенка була відмова від курсу на замирення з Південно-Сходом. Навпаки, він педалював непопулярні в цьому регіоні теми - українізація, Бандера, НАТО, ніж відправив у жорстку опозицію до самого себе майже половину країни. Єдиним підсумком помаранчевої революції став п’ятирічний період міжусобиці у верхах, яка послабила Україну, загальмувала її модернізацію, зробила нас більш залежними як від Заходу, так і від Росії. Правда, поки у верхах йшла боротьба, існувала якась видимість демократії і свободи слова, але це була лише видимість. У реальності ж мова йшла лише про міжкланових війнах, під час яких створювалися корупційні схеми і ділилися бюджетні потоки.
11. РОЗРИВ ГАЗОВОГО КОНТРАКТУ У 2005 РОЦІ, ДВІ ГАЗОВІ ВІЙНИ До початку 2005 року Україна мала багаторічний і досить вигідний для нас багаторічний контракт (укладений ще за Кучми) на поставки газу з Росії по 50 доларів за тисячу кубометрів. Нове «помаранчеве» керівництво Україну спробувало переглянути цей контракт, вимагаючи підвищити ставку на транзит російського газу (вона була прив’язана до ціни на поставки газу) і, можливо, ввести на газовий ринок близькі до себе компанії. Росія вхопилася за цю можливість, щоб денонсувати контракт і збільшити для нас ціну газу. Київ розпізнав загрозу занадто пізно. Справа дійшла до двох газових війн, у виграші від яких закономірно виявився більш сильний гравець - Росія. Перша війна закінчилася укладанням невигідного для України договору про постачання газу за набагато вищою ціною, ніж раніше (причому за 2006-2008 роки вона зросла майже в 2 рази). А друга війна - укладанням ще більш невигідного договору Тимошенко-Путіна. Щоб трохи збити ціну на газ за цим договором команда Януковича в 2010 році продовжила термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі. На які ще поступки доведеться йти, щоб збити ціну на цей раз, - доводиться лише гадати. В цілому, газові війни послабили економіку Україну (саме завдяки зростанню ціни на газ у нас збільшується від’ємне сальдо торгового балансу і йде тиск на курс гривні), а також зробили нас надзвичайно залежними від Росії.
12. РОЗГІН ПАРЛАМЕНТУ І ПОВЕРНЕННЯ ЮЛІ ВО ВЛАДА Важко сказати, яке прізвище було б у нинішнього президента України, якби в 2007 році Ющенко не розігнав парламент. Цілком може бути, що президента тоді б звали Юлія Тимошенко. Але в квітні 2007 року саме вона підбила Віктора Андрійовича на те, щоб той розпустив Раду і призначив нові вибори. На той час, нагадаємо, Партія Регіонів сформувала навколо себе коаліцію і уряд на чолі з Януковичем. Якби не розгін парламенту, то Янукович потихеньку б «з’їв» Ющенка і вже до середини 2007 року став би повновладним правителем країни. Але на виборах 2010 року, які пройшли б після економічної кризи, його шанси на перемогу над Тимошенко були б не дуже великі. В реальності вийшло все по-іншому: Янукович погодився на дострокові вибори, після яких втратив пост прем’єра. Уряд очолила Юлія Тимошенко, чим і визначила, багато в чому, свою поразку в 2010-му.
13. ПРОВАЛ КУРСУ НА ВСТУП ДО НАТО Ще одним підсумком помаранчевої п’ятирічки став провал спроб Віктора Ющенка затягнути Україну в НАТО. Два ключові події, що визначили цей результат - відмова прем’єра Януковича восени 2006 року від підписання листа про приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО і рішення Бухарестського саміту альянсу не давати нам ПДЧ в квітні 2008 року. З тих пір Україна рухалася в напрямку позаблокового статусу, який був зафіксований вже при президенті Януковичі. Це, звичайно, не привело до того, що відносини з Росією стали неймовірно теплими (багато було і є інших проблем), проте однозначно запобігло ескалацію напруги між нашими країнами.
14. ЕКОНОМІЧНА КРИЗА Криза 2008 року створила абсолютно нову економічну і політичну реальність, в якій ми живемо досі. І справа не тільки в тому, що криза вбила шанси Тимошенко на обрання президентом. Вона запустила і більш глибинні процеси. По-перше, головний наслідок кризи - здешевлення Україні. Впали у вартості не тільки квартири і зарплати в доларовому еквіваленті. Знизилася і вартість бізнесу. Крім того, перекрито більшість каналів фінансування підприємств - кредити не давали, гроші з-за кордону не йшли. У цих умовах виживати міг тільки дуже великий бізнес, і то тільки за умови щільної змички з владою. Саме у великого бізнесу залишилися гроші, щоб скуповувати активи, що подешевшали (конкуренцію в цьому йому склали лише російські ФПГ). Таким чином, криза призвела до концентрації та монополізації економічної, а потім і політичної влади в країні (бізнесу потрібен був лише один центр прийняття рішень, адже фінансувати колишню міжусобицю в нього не було ні сил, ні бажання). Процес цей розпочався ще до президентських виборів (згадаймо спроби створення ПР і БЮТ в 2009 році) і лише зовні оформився після перемоги Януковича. Причому, якщо б перемогла Тимошенко, події розвивалися б у тому ж напрямку. Другий наслідок кризи - Україні стала вкрай залежною від зовнішнього фінансування, яке допомагає нам закривати негативний торговельний баланс і платити за попередніми боргами. Було питання тільки в тому, хто нас візьме на фінансове забезпечення - Росія чи Захід (через МВФ). І колишня, і нова влада вибрали другий варіант. Цим, крім усього іншого, пояснюються заяви наших правителів про «незмінність курсу на євроінтеграцію» і відмова навіть розглядати варіант вступу до Митного союзу з Росією.
Головна 
Нижче наводяться 15 ключових подій і рішень, що вплинули на долю країни. 
