Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Збір коштів на пам'ятник бійцю Карпатської України Михайлу Петричку
12:19
20 липня 2011 року у Чинадієві поблизу Мукачева (Закарпатська область) помер 87-літній ветеран національно-визвольних змагань, учасник Карпатської Січі, довголітній член ОУН Михайло Петричко.
Незадовго до смерті, Молодіжний Націоналістичний Конгрес ініціював збір коштів для допомоги на його лікування, до якого долучилися більше сотні осіб з України та закордону, громадські організації та осередки політичних партій, за що МНК вдячний всім небайдужим.
У 2005 році Розпорядженням Президента України призначено довічні державні іменні стипендії громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність. Серед них Петричко Михайло Петрович, 1924 року народження, політичний в’язень 1945-1955 років, реабілітований в 1992 році.
Однак за нинішньої влади годі сподіватись на гідне вшанування цієї видатної особистості. Тому цю функцію держави сьогодні змушена взяти на себе громадськість. Зважаючи на видатний життєвий шлях пана Михайла, його довголітню боротьбу в лавах Карпатської Січі, Організації Українських Націоналістів, в угорських та радянських таборах, окупованій підсовєтській Україні, Центральним Проводом Молодіжного Націоналістичного Конгресу було прийняте рішення про спорудження пам’ятного знаку Михайлові Петричку.
На виготовлення цього пам’ятника необхідно близько 26 000 гривень. Ескіз пам’ятника та його встановлення погоджено з родиною пана Михайла.
Тому звертаємось до всіх, кому небайдужим є збереження пам'яті про останнього карпатського січовика, допомогти зібрати недостаючі кошти.
Реквізити для переказу коштів по Україні:
«Приватбанк», картка № 4405 8858 11625752, на ім`я Кузан Сергій Васильович.
Реквизити для переказів в іноземній валюті
Beneficiary: Sergii Kuzan
Account#: 2620 1 501460735
Beneficiary’s bank: OTP Bank
43 Zhylyanska Str., Kyiv, 01033
SWIFT code: OTPVUAUK
Платник повинен заздалегідь поінформувати про переведення коштів за тел. (096) 188 37 93 (sms – повідомлення) та на ел.скриньку: mnk@mnk.org.ua
Михайло Петричко уособлює цілу епоху боротьби за українську державність, адже для українського народу Друга світова війна почалася 14 березня 1939 р. нападом Угорщини на Карпатську Україну.
Ще задовго до цих подій, батько п. Михайла у 1925 році заснував у Чинадієві товариство «Просвіта». Повернувшись із заробітків з Америки, він встановив контакти з майбутнім головою уряду Карпатської України о.Августином Волошином та генеральним писарем Карпатської Січі Іваном Рогачем, які часто влаштовували наради у будинку родини Петричків. Саме в цей період 14-літній юнак Михайло Петричко включився в національно-визвольну боротьбу під час формування Карпатської Січі.
Одразу після окупації угорською армією Карпатської України Михайло Петричко активно включається в діяльність ОУН на Закарпатті під керівництвом Михайла Габовди, координує діяльність Юнацтва ОУН в Мукачівській торговельній академії та вчительській семінарії. Сам пан Михайло нам розповідав про цей час: «Працювати у підпіллі було дуже небезпечно, але ти сам мав твердо вирішити: або йдеш, або не йдеш. Відповідь треба було давати перед своєю совістю».
Метою крайової організації ОУН було визволення Закарпаття з-під угорської окупації та возз’єднання його із майбутньою Українською Державою. Про це чітко свідчила Програма діяльності Крайової екзикутиви ОУН на Закарпатті, витяг із якої подаємо (Цей та наступний документ — подано з дотриманням автентичного правопису. — Авт.):
«…1. Кожний закарпатський українець мусить бути переконаний, що Закарпаття має належати до України і всіма своїми працями мусить співділати до найскорішого здійснення цього.
2. В першу чергу мусить поширювати в народі ідею злуки Закарпаття з Україною і поборювати мадярську продажницьку «угроруську» пропаганду проти злуки і т. под.
3. Коли б ми на якийсь час мали залишитись при Мадярщині, то мадярська влада, якщо і узнає на Закарпатті український культурний рух, — то всіма силами буде підпирати т. зв. «русинізм». Кожний закарпатський українець від цієї хвилі мусить безкомпромісово поборювати всякі ворожі напрямки.
… 6. Можливо, що Закарпаття буде рішати голосуванням (плебісцитом), куди хоче належати. Тому вже тепер вщіплюйте в народі ідею Соборності Українських Земель.”
(Газета "Чин”, серпень 1941 р.).
Для боротьби не відкидалися і збройні методи, організація повстання проти окупантів. Для цього інтенсивно заготовлювали зброю, проводили навчання. Планувалося створення партизанських загонів.
Серед напрямів діяльності була і легальна пропаганда. Зокрема вона вбачалася у спробах видавати літературу українською мовою легально, про що було написано в одній із попередніх публікацій у "Слові Просвіти”.
Із квітня 1941 р. розпочалися арешти. Ті, хто залишився на волі, ще понад рік продовжували боротьбу. Загальне число заарештованих за участь в оунівському підпіллі до липня 1942 р. сягнуло 126 осіб. В’язнів надзвичайно жорстоко катували.
18-річним юнаком Михайло Петричко потрапив до мадярського концтабору «Ковнер-Каштель» у Мукачеві. Однак, перебуваючи камері, не лише не занепадав духом, але й намагався підтримувати своїх побратимів: «Надихала, найперше, віра у те, що ця справа справедлива, що за українську ідею до мене вже вмирали тисячі, а може й мільйони».
17-24 липня 1942 р. у «Ковнер-Каштелі» відбулися три закриті судові процеси. Більшість підпільників була засуджена на різні строки ув’язнення — від кількох місяців до 12 років. Серед учасників процесу був студент Іван Маргітич, який пізніше став єпископом і відомим богословом.
Через певний час, на клопотання єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Олександра Стойки та хорватського маршала Славки Кватерника, майже всі, окрім керівників, були амністовані.
Після звільнення частина «ковнерівців» відновила зв’язки із ОУН-УПА. Цікаво, що коли Червона Армія наблизилася до Карпат, до керівництва ОУН на Закарпатті звернулися представники угорської армії з пропозицією: «Мадярська армія згідна дати УПА зброю, тільки б УПА пропустило не вчиняло збройного опору та диверсій проти угорської відступаючої армії».
Для проведення переговорів угорським військовим літаком до Будапешта вилетіла українська делегація, яку очолював заступник Крайового провідника ОУН на Закарпатті Дмитро Бандусяк. У грудні 1943 р. відбулися переговори, за якими між УПА та Угорщиною було укладено угоду про нейтралітет.
Ще до приєднання Закарпаття до Радянського Союзу, діяльність ОУН у краї серйозно активізувалася. Цього разу ставилося завдання боротьби із радянськими окупантами. На Закарпатті почали активно діяти загони «СМЕРШу». А у червні 1945 р. органи держбезпеки СРСР розпочали активну фазу знищення ОУНівського підпілля.
У липні того самого року були проведені арешти. За приналежність до ОУН (б) Михайло Петричко був засуджений на смертний вирок. Згодом вирок йому замінили на 25 років таборів. Десять з них він відсидів у концтаборі в Казахстані. «Я ще сьогодні собі не можу пробачити, скільки я для родичам завдав горя. Коли мама з татом дізнаються, що сина засуджено до розстрілу - що може бути ще гірше? Після угорських подій мої старші брати і сестри мусили емігрувати за кордон, тому я залишався єдиною дитиною поруч з батьками. І цю єдину дитину у них забирають на смерть. Таке важко переживається... Щодо мене, то я спочатку не усвідомлював того присуду. Важко повнісю зрозуміти у 20 років, що ти мусиш померти. Але в мене був якийсь впертий оптимізм. Я сподівався, що все це має скінчитися добре» - згадує про той період пан Михайло.
Д. Бандусяк загинув у бою з енкаведистами на Міжгірщині. А. Цуга – Крайовий Провідник - під час перестрілки на явочній квартирі, був смертельно поранений. Інших учасників підпілля — 12 чоловік було засуджено до різних термінів ув’язнення, а М. Габовду — до розстрілу.
Поміж «ковнерівців», окрім Михайла Петричка, було чимало відомих у майбутньому особистостей. Це зокрема єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Іван Маргітич, професор університету ім. Лойоли (США), академік НАНУ Василь Маркусь (Маркуш), професор УЖНУ Василь Худанич, професор Андрій Пушкаш (Росія), видатний лексикограф Микола Грицак, священик, історик і письменник Степан Пап (Словаччина) та ін.
Відбуваючи ув’язнення у казахстанському «КарЛазі», Михайло Петричко значну частину свого вільного часу використовував для вивчення іноземних мов та вивчення інших дисциплін. Так пан Михайло проходив свої «тюремні» університети, що значно йому допомогло отримати вищу освіту вже після звільнення. У таборі Петричко налагоджує зв'язок із Зеновієм Красівським – останнім Тереновим Провідником ОУН у підсовєтській Україні. Разом з ним у 60-х роках включається в антирадянську підпільну діяльність «Українського Національного Фронту», розповсюджує нелегальний журнал «Воля і Батьківщина».
Перебуваючи під пильним наглядом радянських спецслужб, простий інженер Михайло Петричко ніколи не залишався осторонь проблем культурного життя громади. Вже в часи незалежної України він стає активним членом «Просвіти», відроджує Українську греко-католицьку церкву на Закарпатті, проводить зустрічі колишніх в’язнів тюрми «Ковнер-каштель», активно зустрічається з учнями шкіл та студентами вишів. Ще у свої 86 років він додатково вирішив вивчити французьку мову та почав займатися йогою. Щоб засвідчити свою повагу до пана Михайла приїжджав легендарний сотенний УПА Мирослав Симчич-«Кривоніс» та Стефко Бандера (онук Провідника ОУН).
Ми вдячні долі, що могли за життя спілкуватися та вчитися життєвій мудрості і мужності від цієї славетної людини – Михайла Петричка. Ще за кілька місяців до його смерті він вражав нас своєю енергійністю і життєстверджуючим оптимізмом. Коли ми його питали: «Як Ви пережили таку важку іскладну долю? Зберегли у собі скільки віри і завзяття?», - він відповідав: «Коли людина вірить в Бога і праведність свого життєвого шляху, головне – не здаватися, а Господь із силами допоможе…».
Коли згадуєш про пана Михайла в минулому, не може не здригнутися власне сумління, утвердитися національна гідність і пам'ять… Нехай кожен із нас знайде можливість сповнити свій обов’язок перед Батьківщиною, як це робив протягом свого життя Михайло Петричко.
Головна 
20 липня 2011 року у Чинадієві поблизу Мукачева (Закарпатська область) помер 87-літній ветеран національно-визвольних змагань, учасник Карпатської Січі, довголітній член ОУН Михайло Петричко.
