Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Хочу звернутися до людей, яким вже за 40. Згадайте, як нам набридала ота показова суспільно-корисна праця, оті нудні до нестями комсомольські збори. Над совдепівськими виборами ми, взагалі, сміємося, як з цирку, де за будь-які рішення, за будь-які кандидатури голосували одностайно, стопроцентний “одобрямс”. Але мене постійно гнітить думка, що то були чесніші вибори, ніж зараз. Дуті галса і неправда лежали не поверхні, ми їх бачили і з них сміялися. Сміялися, бо як не крутіть, а рівень життя двадцять років назад був набагато вищий, ніж зараз. І тому тепер ми не сміємося, а стискаємо зуби, ковтаючи образи. Життя і наука не стоять на місці, розвиваються політтехнології, сягнуло небачених висот мистецтво навіювання маніакальних ідей. Коли ми раніше ходили на вибори байдужими, то тепер ми йдемо на них зі святою вірою, що змінимо життя на краще. Ми віримо, що якщо поставимо “птичку” проти задуманого номеру в бюлетені, то наше життя обов’язково стане ситим і заможним. А з виборчих дільниць виходимо з “чувством глубокого удовлетворения”, що ми зробили державне діло. Ніколи не забуду вельми комічного випадку, який стався на звичайній гулянці не дуже заможних наших земляків. Святкували день народження хазяїна. Сервірування столу класичне - салат “олів’є”, товчена картопля, жарені карасики, мутний і смердючий самогон. Як і водиться, після “третьої” публіку потягло на високі матерії, кожному захотілося показати, що він розбирається в політиці не гірше, ніж у вирощуванні курчат. В такі моменти з глибин людських душ піднімаються приховані таланти великих мислителів, геніальних стратегів. Прикро тільки, що ранком наступного дня всі ці таланти безслідно щезають. Все було б добре, але політичні пристрасті спалахнули, як пожежа і вийшли з-під контролю. Два дідусі поважного віку зчепилися мов парубки. Перекинулися стільці, тріснули сорочки, в очах з’явився блиск лютої ненависті. Ледве встигли їх розійняти, бо повибивали б одне одному останню пару зубів. Смішне й жалюгідне видовище, коли немічні аксакали чубляться. Причина ж була дуже серйозна. Один зі них проголосував за “червоних”, а другий за “помаранчевих”. І вони взялися доводити один одному свою правоту, своє бачення майбутнього. Як же це треба промити мізки народу, щоб такі поважні і старі люди билися мов пацани і не за що-небудь, а за концепції політичних напрямків. Адже українці століттями славилися своїм консерватизмом і поміркованістю щодо політичних ідей. Далеко марксизму-ленінізму до сучасних політтехнологій і сучасної політпропаганди. Тепер давайте зупинимося і почнемо задавати собі незручні запитання. Чи велика різниця, якого кольору олігарх обдере нас як липку? Якщо ми в біло-блакитного роботодавця заробляємо 500 грн., а в помаранчевого олігарха - 520 грн., то хіба цьому треба радіти? Цих грошей все одно вистачає лише на те, щоб не відрізали газ та світло. Тоді чому ми повинні перейматися тим, хто із них прийде до влади? Повністю погоджуюся із Ігорем Філоненком, який в одному з номерів газети висловив думку, що серед керівництва країни немає жодної мудрої людини, яка б думала за народ і хотіла б підняти наш рівень життя. А ще мені дуже сподобався каламбур політолога Карпова, який сказав, що на цих виборах ми вибирали не владу, а людей, які будуть присутні при розподілі влади. Що справжні вибори пройдуть без галасу в тихих кабінетах. Тому що там буде здійснюватись справжній розподіл влади, а отже і доступ до державної годівниці. Передвиборчі ж обіцянки тепер відходять на десятий план. Мимоволі згадалися вибори в 2004 році. Лідери Майдану викрикували гасла: “Бандити будуть у тюрмах!”, “Україна буде європейською державою!”, “Ми повернемо вклади, ми знаємо, де взяти ці гроші!”. Ну і які ж конкретно бандити покарані? Скільки мільярдів гривень ви повернули вкладникам? Покажіть європейські оазиси в Україні. Хіба що на ваших приватних дачах можна їх спостерігати. Потім і після Майдану були ще нові й нові гасла: “Покращення життя вже сьогодні”, “В 2008 - професійна армія”. Ще навіть не прийшло 1 січня, а від цих гасел відмовляються. То гріш ціна всім їхнім обіцянкам, домовленостям, універсалам, меморандумам. І після цього ви будете заперечувати мені, що брєжнєвські вибори були чеснішими? Не зможете ви цього зробити, бо зараз нас надувають науковими методами, промивають мізки так, що ми зуби вибиваємо один одному за політичні ідеї. Живемо впроголодь, а за кольори чубимось, то за помаранчевий, то за червоний, то за біло-блакитний. Чи не забагато часу ми чекаємо покращення життя? Ось уже 15 років іде розвал країни, зубожіння народу. Обличчям-то ми повернуті до Європи, і кроки робимо в сторону Європи, але якимось вітром нас зносить до Північної Кореї. Мабуть незабаром і Білорусь стане для нас недосяжною західноєвропейською країною. А може наш уряд таємно витрачає мільярди народних грошей на виробництво суперпотужних ракет космічного базування? І тому ми такі бідні. Так хай прямо скажуть, ми будемо мовчки терпіти і зрозуміємо, що на армії не можна економити. Хай стережуться кляті терористи! Так ні. Всі стверджують, що в нас армія дуже недосконала і сумнівної обороноздатності. Залишається останній варіант, трішки образливий для нас, але що вдієш. Залишається думати, що це мабуть Господь Бог наклав на нас таку печатку. І винні не царизм, не комунізм, не кучмізм. Це хрест Господній і нам його нести до кінця. Отже, ми не винні, що Україна має найбільше в світі найродючіших земель і на них ростуть бур’яни, що Україна, яка може нагодувати всю Європу, купляє тепер м’ясо в Польщі. Мільйони українців замість того, щоб працювати на благо держави, їдуть в Росію, Португалію, Італію будувати там котеджі, доглядати пристарілих. Якщо вам не байдуже, погортайте історичну літературу, подивіться на фотознімки 1945 року і потім 1955 року. Порівняйте європейські держави і міста, які були вщент зруйновані війною, і які вони стали через десять років. Вони були повністю відбудовані, промисловість відновлена і високими темпами почав зростати добробут населення. На сьогоднішній день в Україні війни немає, а діється щось неймовірне. П’ятнадцять років ми не можемо почати розвиватися. Яка там Європа, хоч би як-небудь досягти брєжнєвського рівня життя! В чому ж причина? Сьогодні стало модно всілякі референдуми проводити. Давайте проведемо референдум і Верховна Рада нового скликання хай прийме закон про відповідальність за передвиборчі обіцянки. Як кажуть “нові руські”: “За базар надо отвечать”. Немає бандитів у тюрмах - до побачення, немає покращення життя вже сьогодні - до побачення, немає професійної армії - до побачення! Або як пишуть під кришечкою “Кока-коли” “Спробуй ще!” Яким же іншим способом можна примусити народних обранців думати про народ? Можливо тільки страх перед втратою мандату примусить їх керуватися передвиборчими обіцянками і дбати про добробут населення. А то якось не в’яжуться їхні крикливі гасла про європейський вибір із злиденним існуванням українського народу. Що це за незалежність така, коли під гнітом Москви жилося краще? Врешті-решт доведіть, панове депутати, що бути незалежною державою краще, ніж бути чиїмось васалом. Все це, звичайно, сміх крізь сльози, жарти жартами, але мені здається, що наш народ вже втомився чекати “покращення життя вже сьогодні”. Я не хочу розписуватися за других, але мене особисто вже нудить від телевізійних новин. Таке враження, що все в нас квітуче і запашне. Десь там провели комп’ютеризацію, в якомусь господарстві закупили за кордоном породистих бичків, і все так стрімко розвивається. А потім, як блискавка, пролітає внизу екрана рядок: “За рівнем життя Україна знову опустилася на останні місця”. Вибачайте, мені зраджує пам’ять, здається з 63 на 70. Чи з якогось до 63. Немає різниці. Але опустилася і знову набагато. Знову попереду нас слаборозвинуті країни. І цей блискавичний рядок перекреслив всі оті урочисті події, факти про розвиток і прогрес економіки, про незалежність і державність і т.д. і т.п. То може вже пора й зупинятися в падінні? Може пора починати розвиватися після п’ятнадцятирічної перебудови та всіляких реформ? Які ще хитромудрі закони треба прийняти, щоб українські робітники почали працювати вдома, а не в Росії, щоб український селянин нагодував не тільки Україну, а й Європу? Тож давайте побажаємо новій Верховній Раді плідної роботи, а не політичних інтриг і скажемо: “Ні пуху, ні пера!”
Головна 
