|
Поезія Ярослава Гузченка.
| |
| Ярік | Дата: Неділя, 27.07.2008, 17:45 | Повідомлення # 1 |
Новачок
Група: Продвинуті
Повідомлень: 59
Репутація: 14
Статус: Offline
| Просто щоб було десь усе вкупі  Добавлено (27.07.2008, 17:45)
---------------------------------------------
Як неупинно котить час свої у піну збиті хвилі.
Хтось на зорі, а хтось вже й згас, померлим є у власнім тілі.
А чиїсь руки, бувши в силі, колись ламали грати зла,
Та затрусились, ослабіли, не випромінюють тепла.
Струмок колись, ще бувши впертим, гранітну скелю проїдав,
А зараз стомленим, подертим, під тим же каменем й всихав.
Колись, під шуми листя крони, смоктав дуб соки із землі.
Тепер лиш вітру регіт, стогін, блукає в висохлім гіллі…
Ще кількасот раз вдарить північ, і ми, в оточенні руїни,
Заб’єм на сполох, але гнівні, і вже не зможем внести зміни.
Бо в наших грудях лежить камінь, жене вже почорнілу кров.
І серцем камінь той не стане, якщо не впустим її знов.
Ту, що колись світи корила, дівчам рум’яним повним сил,
Та зблідла, згорбилась, змарніла, не жадана ніким, згас пил.
Вона ж на руки ті спиралась, що крізь зло рвались до мети,
Та лиш мета на мить сховалась і хтось ті руки опустив.
Вона ж пила із струмка воду, що крізь каміння рвався в луг.
А зараз спрагла, сохне врода, бо той зневіривсь, за недуг.
У тіні дуба спочивала, той сонця промені любив,
Лиш за хмариною сховалось, і дуб, засумнівавшись, згнив.
Немов жебрачка в лахах драних шукає прихистку вона
У чорних душах, та лиш рани лишають ті, мов борона.
Рида, ховаючись від люду і гірко сльози пролива,
Бо хтось не вірить, хтось забуде. Але ж вона іще жива!!! …Побачив, двері відчинивши, півмертве тіло коло ніг.
Прийняв гостинно, обігрівши. Доки живу, її зберіг.
|
| |
| | |
| Яночка | Дата: Середа, 30.07.2008, 19:03 | Повідомлення # 3 |
Леді стиль
Група: Продвинуті
Повідомлень: 1676
Репутація: 31
Статус: Offline
| мені подобається! Добавлено (30.07.2008, 19:03)
---------------------------------------------
 Тільки той вільний, хто самостійно мислить і не повторює чужих слів, змісту яких він не розуміє.
|
| |
| |
| oleksiy11 | Дата: Середа, 30.07.2008, 19:28 | Повідомлення # 4 |
Професіонал
Група: Продвинуті
Повідомлень: 615
Репутація: 15
Статус: Offline
| Quote (Яночка) мені подобається!
+1
Звiдкiль вiтри iсторiї гудуть-
Чито iз Заходу, чи просто десь iз Сходу?
Iз Кобеляк гудуть,
Iз Кобеляк гуде той вiтер неспокiйний.
Колись вiн сам за все промовить слово,
Колючий, неминучий i постiйний Skype - olekciy11
|
| |
| |
| Ярік | Дата: Четвер, 31.07.2008, 02:37 | Повідомлення # 5 |
|
Новачок
Група: Продвинуті
Повідомлень: 59
Репутація: 14
Статус: Offline
| На вухо вранці прошепчу тобі: «Кохаю.»,
Ти, сном підкорена, щось тихо промурчиш.
Усю ніч я твою долонь тримаю,
Бо ти моя… доки ти спиш. Двері тихо скрипнуть, вийду я з кімнати,
І ти в ту саму мить розплющиш очі.
Моїх губ смак ти на своїх ще будеш відчувати,
Так спрагло цілував я їх цієї ночі… Промінням вранішнім омиєш рештки сну ти,
Зі співу солов’я завариш каву,
І не припустиш ти що я міг поряд бути,
Очима поїдав тебе лукаву. Мов пташка ніжна випорхнеш з кімнати,
І в гул людський окрилена помчиш.
Ти посмішку свою всим будеш дарувати,
Та не мені, бо вже не спиш… Я привітаюсь тихо, та мене ти не впізнаєш.
Для тебе нишком кожні двері відчиню.
Я весь час поряд, але ти цього не знаєш.
Не знаєш як кохаю, не знаєш як люблю…
* * *
…На вухо вранці шепотіла ти: «Кохаю.».
Пробач, я спав, я не почув…
Розплющив очі і тебе шукаю.
Нема. То що, це сон лиш був? Ні, ти сиділа і казала що моя ти,
Хотіла щоб тебе я у свій сон забрав…
Я так не хочу щоб ішла ти..
Я б зупинив, але я спав… Я встав, струсив із себе рештки ночі,
З гіркого дьогтю випив чорний чай.
В думках лише твої зелені очі
Й прохання тихе: «Не зникай…».
13.02.2008
Повідомлення відредагував Ярік - Четвер, 31.07.2008, 02:38 |
| |
| |
| Нереклама | Дата: Субота, 02.08.2008, 14:42 | Повідомлення # 6 |
Оберіг форуму
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1205
Репутація: 47
Статус: Offline
| Ярік - талановитий хлопець, без питань 
"Життя - це шанс на щастя." 
|
| |
| |
| Нереклама | Дата: Субота, 02.08.2008, 14:44 | Повідомлення # 7 |
|
Оберіг форуму
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1205
Репутація: 47
Статус: Offline
| Quote (Ярік) Ти, сном підкорена, щось тихо промурчиш. Усю ніч я твою долонь тримаю, Бо ти моя… доки ти спиш. Двері тихо скрипнуть, вийду я з кімнати, І ти в ту саму мить розплющиш очі. Моїх губ смак ти на своїх ще будеш відчувати, Так спрагло цілував я їх цієї ночі… Промінням вранішнім омиєш рештки сну ти, Зі співу солов’я завариш каву, І не припустиш ти що я міг поряд бути, Очима поїдав тебе лукаву. Мов пташка ніжна випорхнеш з кімнати, І в гул людський окрилена помчиш. Ти посмішку свою всим будеш дарувати, Та не мені, бо вже не спиш… Я привітаюсь тихо, та мене ти не впізнаєш. Для тебе нишком кожні двері відчиню. Я весь час поряд, але ти цього не знаєш. Не знаєш як кохаю, не знаєш як люблю… * * * …На вухо вранці шепотіла ти: «Кохаю.». Пробач, я спав, я не почув… Розплющив очі і тебе шукаю. Нема. То що, це сон лиш був? Ні, ти сиділа і казала що моя ти, Хотіла щоб тебе я у свій сон забрав… Я так не хочу щоб ішла ти.. Я б зупинив, але я спав… Я встав, струсив із себе рештки ночі, З гіркого дьогтю випив чорний чай. В думках лише твої зелені очі Й прохання тихе: «Не зникай…».
Аж мурашки по шкірі... супер!
"Життя - це шанс на щастя."
|
| |
| |
| Джинн | Дата: Субота, 02.08.2008, 16:09 | Повідомлення # 8 |
Головний Трах-ті-бі-дох-альщик
Група: Адміністратори
Повідомлень: 400
Репутація: 19
Статус: Offline
|  СУПЕР!!!!!
трах-ті-бі-дох
|
| |
| |
| STALKER | Дата: Субота, 02.08.2008, 17:52 | Повідомлення # 9 |
Новачок
Група: Продвинуті
Повідомлень: 96
Репутація: 13
Статус: Offline
| гарна поезія,а головне від душі
Имею Мнение Хрен Оспориш
|
| |
| |
| Ярік | Дата: Субота, 02.08.2008, 20:46 | Повідомлення # 10 |
|
Новачок
Група: Продвинуті
Повідомлень: 59
Репутація: 14
Статус: Offline
| Лучами солнца день благословлен,
Я слышу пенье птиц, шуршанье трав.
Он в тьме ночной сегодня был рожден,
Когда весь мир сон видел, спав. Окрепнув малость, лишь чуть-чуть набравшись силы,
Врывается он в окна души и тела,
Но тихо, нежно, так красиво,
Он хочет чтоб улыбка на лице цвела. А за окном дома, машины, серый путь,
Там люди муравьями ползают несмело,
Но светлый день мне не дает с той горечью вздохнуть
Которая внезапно мною овладела. А день ликует, смеется словно мальчик-озорник,
Себя до каждой капли безвозмездно отдает,
А я грущу… А я поник…
Ведь знает что погибнет, только солнце пропадет. Но он резвится, безоглядно тратя время,
Невольно приближая свой конец.
И вдруг ослаб он, забирает его темень,
Под гром оваций человеческих сердец.. Как грустно, грустно мне до слез,
Что он прийдя сквозь годы, сквозь века,
Мне что-то важное, бесценное принес,
А я его не удержал в руках… Я словно в ступоре, меня покинула душа,
Подхвачена ветрами, отправилась в полет,
Туда, где день сей, снова травами шурша,
Лишь для меня с бесценным тем живет. Душа иссякла, не нашла тот дивный край.
Я обессилен… Я устал…
Но я дождусь! Я отыщу тот рай!
Не верю что его я потерял!
* * *
…Я стар и глуп, но до сих пор ищу тот день
Что звал меня с собой, ручьем звеня.
Но он исчез, он превратился в тень…
А новые несут свои дары уже не для меня… 22.04.2007р. P.S. Шкода що російською, але тоді чомусь писалося саме так...
Повідомлення відредагував Ярік - Неділя, 03.08.2008, 10:52 |
| |
| |
| PsevdoNimB | Дата: Четвер, 07.08.2008, 00:12 | Повідомлення # 11 |
Досвідчений
Група: Продвинуті
Повідомлень: 444
Репутація: 28
Статус: Offline
| Молодчина!
|
| |
| |
| Ярік | Дата: Четвер, 07.08.2008, 18:18 | Повідомлення # 12 |
|
Новачок
Група: Продвинуті
Повідомлень: 59
Репутація: 14
Статус: Offline
| Дякую. Є в мене ще поемка, але вона надто велика і навряд її хоч одна людина прочитає, тому публікую коротенького віршика.
Зелені ріки осені, синя трава.
Обличчя вкрите росами, хмільна голова.
Босоніж вибіг в поле і ти тут один.
Заспале тіло кволе вбирає цінність хвилин. Прощальний промінь сонця упав на плече,
Затис його в долонці, але він не пече.
Вхопив за пальці мрію – її не відпускай.
Весною ще зігріє, а доти – прощавай. У полі безтурботно з птахами пустував,
В маленькі ручки охотно ти чашу волі взяв,
Але надворі осінь і чаша вже пуста,
Бо снігове колосся ніжки огорта. Поволі крок за кроком до струмка волі йшов,
Та, не змигнувши оком, все поле перейшов.
Обличчя вже змужніле, і посмішка не та,
А у струмку змарнілім тече вода проста.
Повідомлення відредагував Ярік - Четвер, 07.08.2008, 18:19 |
| |
| |
| Шепіт | Дата: Середа, 27.08.2008, 22:36 | Повідомлення # 13 |
Досвідчений
Група: Продвинуті
Повідомлень: 400
Репутація: 18
Статус: Offline
| "...кожен рядок, кожна фраза, кожне слово сказане не випадково..." ці слова спали мені на думку прочитавши вірші...
Дуже сподобався вірш російською (хоч і росийською)
Господи, сколько уже не сделано! A сколько еще предстоит не сделать...)))
|
| |
| |
| Нереклама | Дата: Четвер, 28.08.2008, 10:27 | Повідомлення # 14 |
|
Оберіг форуму
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1205
Репутація: 47
Статус: Offline
| Quote (Ярік) …Я стар и глуп, но до сих пор ищу тот день ??? 
"Життя - це шанс на щастя."
|
| |
| |
| Джинн | Дата: Пятниця, 03.10.2008, 09:03 | Повідомлення # 15 |
|
Головний Трах-ті-бі-дох-альщик
Група: Адміністратори
Повідомлень: 400
Репутація: 19
Статус: Offline
| Ярік!!!!!!!!!!!!! ти де подівся??? чи в тебе творча криза? ДАВАЙ ЩЕ вірші класні нам їх невистачає. 
трах-ті-бі-дох
|
| |
| |
|
Головна 
