Для "повного" щастя . . . Танцюєм? Добре! Має сенс!
Співаєм? – як же не співати?!
Бо це – не вбивчі сурогати,
Не наркота, не порносекс.
Співайте друзі! – ви посли,
Добра в розплідник вандалізму
І, слава Богу, оптимізму
В душі хоч трохи зберегли
Одна біда, що за столом
В забавах, танцях і гуляннях
Забули спільне і нагальне –
Своє пошарпане село.
Гулянка й танці – на Горі, -
Повсюди клеєні об’яви
Нехай подалі від канави
Співають «славу» піснярі.
Бо гордість маєм чималу:
Пісенний край – гниле болото! –
Найкращий пам’ятник роботі,
Яку проводим по селу.
«Пишаємось» бо «Карфаген»
Слав’янський маєм, історичний
Здобуток славим «героїчний»
Розруху – доленьку ген-ген . . . !
Наб’єм пляшок! Гуляй братва!
У розперезанім азарті
Уваги й любощів не варта
Сміттям сплюндрована трава?!
Поглянь туди. Не пізнаєш?
Це ти – подобіє народу.
Розбивши пляшку, може згодом
Собі в сідницю заженеш?!
Казали нам старі діди:
- Не плюй в криницю – знадобиться.
І спрага ще не раз напитись
Приволоче тебе сюди.
Сміття як символ Біличан,
Гуляє в центрі і повсюди
Народом звемся, та не люди!
Хохли і є. В параші – ПАН!
І у кватирку із вікна
Смердить ота сеча – гидота
Майбутнє наше – в нечистотах!?
До смаку запахи лайна?
Не личить мати у дворі
Ганебної для нас реклами
Щоби у всенародну яму
Не погрузали школярі.
Тепер звертаюся до вас,
Шановні наші освітяни:
Любов, добро, повага й шана
Чи переповнює ваш клас?
Який ми приклад подаєм
Нащадкам рідної країни?
Любов до краю для дитини
Уроком, бачу, вже не є?!
Музей похнюплений стоїть,
Занедбаний. Закриті двері.
Шкільної творчості «потєря»
У вашім носі не свербить?
Козак, скульптурний – в стороні
Сумний, опльований, змарнілий.
Якби живий, то посіділи б
Уже і вуса вцім лайні.
А поруч – битий куманець –
Обрубок злісного насилля.
Ростим розгнуздане бадилля –
Розрухи нашої вінець!
Трощити, бити і ламать
Невже тебе учили в школі?
Яка ж твоя подальша доля?
Ох, дітки, вашу душу мать!!
Собі ви гадите столи
І лави здуру потрощивши
Присісти, трохи притомившись,
Бодай захочете колись . . .
Рябіє купами сміття
І крає серце, ріже очі
І насміхається, регоче
Порожнє, не людське життя.
Місцева рада – слабаки?
Чи ми – заслужені засранці?
Спішим на п’янку і на танці.
Стецько в загулі. На роки?
Співайте, грайте і нехай
Село до ранку погуляє
Та от хрипить і шкутильгає
Чудова пісня: «Край мій край»
То може, все ж таки, гуртом
З піснями, танцями, баяном
Прикриємо так звану «шану»
Добротним фіговим листом?
Гикнеться раді? Чи «вгорі»
Вершать все ту ж проблему танців?
То може кликнемо германців
Прибрати в нашому дворі?!
Позбутись маємо сміття,
У добре діло вкласти гроші.
Чи поскуповуєм калоші
І . . . хай гниється майбуття?!
Пустий бюджет? Зійдіть з «небес»,
Зберіть людей на площі, в залі
Та вирішим як жити далі.
Людського слова боїтесь?
**************************************************************************************************
Рясніє квітами пора,
А по шляху в духмянім листі
Роситься сріблами намисто
І на стеблинах завмира . . .
Та хтось загрібся у ярок
На запашних зелених луках,
Порив колесами багнюку,
Пролив мастило у ставок . . .
У грудях тисне: хто є ми?
У нашім серці – купа гною,
Сміття в собі і під собою.
Не скоро станемо людьми.
Та схаменіться хробаки!
Можливо станете з роками,
Людьми, що ніжними руками
Природу пестять. А поки . . .
**************************************************************************************************
Тривожить клуб – «весна ясна».
Хоч пофарбований, помитий.
Під стелею фігурні плити
Якщо відірвуться – хана!!
В.Плужник
Головна 
