Можливо читачі «ЕК» помітили, що газета не надто часто висвітлює питання, пов’язані із проблемами, які виникають у релігійному житті районної громади. В основному ми обмежуємось повідомленнями про будівництво нових церков та публікаціями на тематичній «Православній сторінці», започаткованій завдяки старанням священика Георгія Момохода. Гострих, полемічних статей, пов’язаних із церковним життям на сторінках тижневика до останнього часу не було. І зовсім не тому, що тих проблем немає. Ні, вони є, інформація про них регулярно надходить до редакції. Та повідомляючи про них, земляки не надто наполягають на публікаціях, певно виходячи із правила не виносити сміття із церковної хати. Та й взагалі, всі теми пов’язані із релігією надто дражливі і боляче сприймаються тією частиною кобеляцької спільноти, яка з нею пов’язана. Надто тими людьми, котрі вважають себе православними християнами. Тому не вважаючи себе знавцями релігійної метафізики, церковних канонів і догматів співробітники «ЕК» не надто заглиблювались у згадані теми. Хоча бажання таке було і є. Особливо цікаво провести дослідження на тему чи втрачає православ’я свої позиції на Кобеляччині і чому це відбувається. Якщо відбувається, звичайно. Та несподівано «крига скресла» і до редакції звернулися віруючі, які таки зважилися «винести сміття». Тому нижче мова й піде про церкву та про сміття у прямому та переносному значенні цього слова. Є в маленькому селі Суха, знаменитому на весь світ своїм земляком Олесем Гончаром, церква. Вона типова для подібних населених пунктів центральної України. Типовою є і її доля. На початку ХХ століття церкву перенесли в Суху із хутора Головки. У радянські часи комуністи-безбожники використовували приміщення під склад. А в часи новітньої України ті ж комуністи раптово прозріли і за допомогою громади повернули храму його істинне призначення. У 1989 році стараннями священика Володимира Шестова та церковного старости Бориса Пилипенка сухівська церква була відремонтована і почала приймати віруючих. Свідки тих подій згадують, що у відновленні Петропавлівської церкви охоче взяли участь як сухівчани, так і жителі Кірового. Хтось жертвував гроші, хтось – будівельні матеріали, дехто просто працював не вимагаючи ніякої оплати. Словом громада мобілізувалась і продемонструвала свою здатність дружно працювати заради спільної благородної цілі. І здавалось, що перспектива у сухівськоі церкви лише райдужна. Так воно довгий час і було. Місцевий священик отець Михайло мав серед людей авторитет, люди охоче йшли на службу, а в святкові дні в храмі буквально яблуку було ніде впасти. Згодом у Петропавлівській церкві почав служити отець Мирон, який теж позитивно сприймався громадою. А два роки тому його змінив зовсім молодий, і здавалось, перспективний отець Володимир. І тут почалися негаразди. Сам священик та миряни розповідають при причини виникнення і сенс проблем по-різному. І досить важко дати однозначну відповідь на запитання, чому священик не знайшов спільної мови із діючою до нього церковною десяткою, змінив казначея, касира, склад півчої. Ми напишемо лише про те, що бачили на власні очі і що відбувається сьогодні. А сьогодні отець Володимир разом із вагітною дружиною живе ц церкві. «ЕК» отримала консультацію з цього приводу у експертів, які розуміються на релігійних канонах та церковному уставі. І вони стверджують, що подібне заборонено. Та зрештою у наших кобеляцьких храмах, як і по всій Україні відбувається чимало такого, що суперечить християнській традиції. Зокрема, в церквах торгують. Торгують і в Сухій. Там в храмі ми побачили і розкладений храм, і цінники, як на ринковому товарі. Мимоволі в голову закралася крамольна думка: «Невже зараз Христос на розгнівався б, побачивши торгівців у храмі?» Та й чи храмом є та будівля із хрестами у Сухій? Можливо то гуртожиток із комерційним ухилом? Сам отець Володимир пояснює своє проживання у храмі відсутністю даху над головою. За його словами через бідність він не може купити собі хату, зняти житло в селі теж є проблемою. До минулого Великодня він наймав житло у Сухій, потім його нібито продали. Зараз священик збирається купити хату у Перегонівці. А ось Валентина Титар і Ольга Кравченко зовсім по-іншому пояснюють відсутність житла у отця Володимира. За їх словами йому була надана цілком пристойна сільська хата – газифікована, тепла і затишна. Плату за неї ніхто брати не збирався, досить було лише оплачувати рахунки за газ і електроенергію. Більше того, житло це можна було викупити за 6 тисяч гривень на умовах кредиту. Але цього не сталося. Валентина Титар: «Ви б бачили, що за рік було зроблено з тією хатою із охайним дворищем. Все порозвалювалося, заросло височенними бур’янами. За послуги він не платив доти, доки власниця не почала скандалити». Власниця житла Ольга Кравченко: «Так, на жаль отець Володимир дуже занехаяв мою хату. За газ і електроенергію він дійсно не платив. До речі, борг за світло не погашений і до сьогодні. Гооворить, що бідний? А тоді за які гроші він купив машину і комп’ютер?» Звичайно, не гоже журналістам ставати на сторону когось із учасників конфлікту, так все ж… Ризикнемо стверджувати, що більше довіряємо словам жительок Сухої. Чому? Та тому, що страхіття, яке ми побачили в храмі і поряд з ним підтверджують їх словами. Менше року живе отець Володимир у церкві, а вона вже обросла смітниками, горами лахміття, якимись коробками, цементом, продуктами завалений церковний коридор, у дворі, поряд із входом височіють купи іншого непотребу. А за 3-4 метри від входу у церковний дворик ми побачили і сфотографували звичайну помийницю. До неї від храму навіть стежка невеличка протоптана. Дорога від храму до смітника. Як вам така алегорія? Ще з липня на перегонівській церкві не відремонтований дах, зірваний бурею. Отець Володимир говорить, що ось-ось займеться цією справою. Та як в це повірити, коли людина навіть для себе і вагітної дружини умови створити не може …Повертаючись із Сухої в Кіровому ми випадково потрапили на невеличку сходку за участю жителів села і сільського голови Павла Каблучки. В розмові люди також дружно висловлювали обурення станом рухівської церкви і діями отця Володимира. А один чоловік підсумував: «Як я піду в ту церкву, там же гидко стояти, скрізь …но». Зруйнована будівля, торгівля в храмі і смітники навколо нього. А поряд ошатні молитовні будинки Свідків Ієгови, п’ятидесятників, греко-католицькі храми, що будуються. Чи не в цьому причини кризи Православ’я?