Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
В період з 10 жовтня по 17 жовтня 2007 року на запрошення пожежників та керівництва міста-побратима Зінгена в Німеччині перебувала невелика делегація рятувальників в складі Попруги Віктора – начальника Козельщинського районного відділу ГУ МНС України в Полтавській області та Попруги Юрія – начальника караулу пожежної частини міста Кобеляки. Розумію, що можливо відразу в читачів виникне запитання до чого тут Попруга Віктор, адже він працює в с.м.т. Козельщина? Так я переведений для проходження служби в сусідній район, але проживаю в рідному місті і надіюсь в подальшому бути його достойним жителем. Так хто ж такі пожежники Зінгена і всієї Німеччини? По перше бути пожежником в Німеччині дуже почесно. Професійні пожежні частини можуть створюватися в містах з населенням понад 100 тисяч чоловік. При населенні міста більше 120 тисяч чоловік такі частини створюються обов’язково. Вони фінансуються за рахунок землі, в усіх інших населених пунктах дані частини складаються з добровільних пожежників і утримуються за рахунок місцевих бюджетів. Взагалі в Німеччині дуже сильне місцеве самоврядування, що відрізняє дану країну від України. Держава практично лише координує діяльність пожежників та інших рятувальних служб земель, що входять до складу країни. Загальнодержавного закону Німеччини про пожежну безпеку не існує. Кожна земля самостійно вирішує якою бути її системі пожежної безпеки, обов’язок органів місцевого самоврядування на місцях забезпечити виконання даної програми. В результаті чого пожежна служба і самі пожежники являються невід’ємною частиною громади, а в маленьких населених пунктах є її культурним і суспільним осередком. В таких селах, а їх до складу громади міста Зінгена входить шість, пожежні частини знаходяться в одній будівлі з органом місцевого самоврядування або на одному подвір’ї з культурним центром. В одному із сіл нам показали земельну ділянку на якій будуть збудовані: нове пожежне депо (хоча як для нас і старе набагато краще від нашого міського) і новий культурний центр. По-друге самі керівники органів місцевого самоврядування та інших владних структур дуже пишаються своїми пожежниками, системою пожежної безпеки і підтриманню її в постійній бойовій готовності. Ніхто із керівників з ким ми зустрічалися і спілкувалися не сказали, що наша задача лише турбота про освіту, охорону здоров’я, культуру, дороги, таке інше, а пожежники це справа держави або вони самі повинні виживати як можуть. Ні для них створення системи безпеки громадян такий обов’язок, як і будівництво доріг, водогонів, дитячих садків, шкіл, лікувальних і культурних закладів. Адже це являється розумним вкладанням коштів. Ось чому в них бути пожежником - почесно, бо це заохочується громадою і керівництвом громади. Це в нас можна вкладати кошти в усі галузі, а від пожежників відмахуватися сказавши, що законом не передбачено і це справа держави. Прикро таке чути, адже всі вкладені кошти в різні новобудови можуть перетворитися просто на купу попелу. Населення міста Зінгена і навколишніх сіл складає 45000 чоловік, а пожежників 250. З них отримують заробітну плату лише чотири працівника (комендант, співробітник, що обслуговує техніку і всі механізми частин, а це понад 30 одиниць лише виїзної техніки, співробітник, що обслуговує апарати захисту органів дихання та спеціальний одяг, а також співробітник який відповідає за роботу з документацією), всі інші це добровольці. Так, люди, які ризикують власним життям здоров’ям і життям добровільно і безкоштовно. Всі вони працюють на різних роботах, і на різних посадах, але коли чують сигнал тривоги на своїх пейжерах, то відразу прямують в частини і виїжджають на місце пожежі, або іншої надзвичайної ситуації. На пожежну службу покладені обов’язки по гасінню пожеж та ліквідації різних надзвичайних ситуацій, для чого вони мають сучасну техніку і обладнання, бойовий одяг, які придбані за рахунок місцевої влади. Так нам дивно чому в них пожежники це добровольці, а в нас часто на пожежах допомагають в кращому випадку лише погорільці, а всі інші стоять осторонь та ще і критикують рятувальників. Ви запитаєте за скільки хвилин вони виїжджають за сигналом тривоги і прибувають на місце виклику? Норматив існує і він складає максимум через десять хвилин перший автомобіль повинен прибути за вказаною адресою, а другий обов’язково через п’ятнадцять з моменту виклику. Повірте цей норматив дотримується, це ми бачили на власні очі, коли були свідками пожежі, на якій до речі не спрацював один із пожежних механізмів із вини молодих співробітників. І яке було наше здивування, що ніхто із пересічних громадян не обурювався, не критикував пожежників, а самі рятувальники спокійно замінили цей прилад на інший. Для координації дій всіх спеціальних служб округу за рахунок місцевої влади створена і утримується єдина диспетчерська служба. Нас багато, що дивувало. Дивували пожежні гідранти, які розміщені в кожному населеному пунктів на відстані 50 метрів один від одного цілі і не ушкоджені. Їх обслуговує і несе відповідальність за справність організація, що забезпечує водопостачання. На наше запитання чи були випадки не спрацювання гідрантів на пожежах, рятувальники здивовано відповіли, - жодного разу. Вода на пожежі також надається безкоштовно. Нас здивувало, що добровільні пожежники за власні кошти проходять необхідне медичне обстеження і у вільний від основної роботи час здійснюють відповідні навчання, а також займаються із юними пожежниками. Нас дивувало те, що коли керівник якоїсь служби відчуває, що не справляється із своїми обов’язками, то він сам за власним бажанням складає свої повноваження, а не як в нас стверджує, що його з частини винесуть вперед ногами (безглуздо, мабуть просто місце солодке). Крім пожежної служби ми цікавилися роботою профспілкових організацій на підприємствах. Там профспілки займаються дійсно відстоюванням прав працюючих, а не розподілом путівок та новорічних подарунків. Так як і в нас там є внески, але ці кошти використовуються виключно для покриття заробітної плати під час страйків. П’ять років тому на заводі „Маггі” був найбільший за всю історію заводу страйк (робітники вимагали підвищення заробітної плати, актуально як і для нас). Завод не працював два тижні, але робітники отримували заробітну плату із профспілкових коштів і добилися свого. А в нас в районі хоч хтось пригадає страйк, ініційований профспілками? Мабуть, ми добре заробляємо. Так в нас дуже багато відмінностей від них. Але хто нам заважає бути такими, як вони і жити, як вони? Наші керівники? Так ми їх самі вибираємо. Я вважаю, що в першу чергу нам заважає наш девіз: моя хата скраю і нічого не знаю, наше халатне відношення до своїх обов’язків на своїх посадах, неможливість працювати колективно і кожному відповідати за свої вчинки. Ми завжди шукає когось винного і надіємося на когось, хто зробить нас щасливим і заможними. А може давайте спробуємо самі бути власником своєї долі і відстоювати свої права колективно, працювати для громади.
У нас не профспілкові союзи а " простітуірующі" керівники надурняк зібраних коштів. Нажаль людям ніхто ще не пояснив що бути членом профспілки не обов"язково.
Головна 
У нас не профспілкові союзи а " простітуірующі" керівники надурняк зібраних коштів. Нажаль людям ніхто ще не пояснив що бути членом профспілки не обов"язково.
