Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Це розповідь про мого першого самостійно впольованого кабана. Трапилось це в грудні 1978 року в Чорнухинському районі на Полтавщині. До цього часу я вже три роки був членом УТМР і регулярно ходив на полювання та часто повертався додому із свіжиною. Але цю дичину добували мої товариші по полюванню. Я ж або не влучав, або кабани мене обминали стороною. Після полювання друзі та знайомі часто запитували чи пощастило мені і чи влучив у кабана. З досадою доводилось відповідати, що і цього разу не пофортунило. Я регулярно обіцяв, що коли особисто вполюю кабана, то обов’язково покличу друзів на свіжину. Чекати їм довелося довго. І ось настав цей знаменний день. Крім моїх постійних товаришів на полювання приїхало з десяток працівників прокуратури республіки України на чолі з начальником відділу Володимиром Гарбузом. День видався чудовий з легким морозцем та сніговою порошею. Ходити в лісі було легко і приємно. Полювали ми без собак, почергово ходили в загін та стояли в засідці. Близько десятої години ранку, знаходячись в засідці, я раптом побачив, як на лісову галявину, десь за 100 метрів від мене, вискочило 7 чи 8 кабанів. Як завжди, майже не цілячись, я вистрілив по них. І знову не влучив. Але вмить оволодів собою, холоднокровно прицілився і зробив другий постріл по першому звіру. Свині продовжували мчати по широкій галявині на тій же швидкості. Та пробігши приблизно метрів з 70, перший кабан чомусь упав і став битися в судомах. Я спочатку не повірив власним очам. Подумав, що це сон. Та, вщипнувши себе, пересвідчився в реальності того, що відбувається. І тоді із швидкістю професійного бігуна-спринтера помчав до лежачого кабана. Був він зовсім невеликий, кілограмів 90 чи й менше. Зразу ж підбігли і кияни, бурхливо захоплюючись моєю мисливською удачею. Одночасно вони докоряли своєму товаришеві, якого звірі, пробігаючи мимо, мало не збили з ніг, а той, з переляку, навіть не стріляв. Після такої удачі я не міг дочекатися, коли повернуся з полювання та розповім про це дружині та своїм дітям. Бачачи мій піднесений стан, один із колег навіть по-дружньому «підколов»: «Григорій Федорович, а може послати гінця в Чорнухи, нехай оголосить про цю подію по районному радіомовленню?» Після закінчення полювання ми поділили кабана порівну на всіх і я з невеликим шматком м’яса прибув додому. Декілька разів розповівши про цю пригоду в сімейному колі, заявив молодій дружині, щоб готувала м’ясо та все інше на завтра. Я ж покличу гостей і будемо відзначати цю подію. Дружина мене не зовсім зрозуміла. Але діватися було нікуди і вона заходилася готуватися до гулянки. Покликав я кумів, друзів, сусідів та знайомих. Відзначали мій успіх два дні, за столом декілька разів я розповідав, як вполював кабана. Піднімали тости за влучного стрільця, за щастя в цьому домі та багато інших. Сторонні люди, проходячи по нашій вулиці запитували: «Що за весела подія трапилася в цьому будинку?» Інші ж відповідали: «Потетій вполював кабана». На що одні , розуміючи, посміхалися, а інші здивовано піднімали очі догори. Коли ж на столах і в холодильнику вже нічого не було та розійшлися гості, дружина втомлено промовила: «Більше кабана не вбивай».
Головна 
