Американський дослідник Крістіна Харріс вивчила
природу лоскоту і встановила, що люди, яких лоскочуть, відчувають при
цьому не задоволення, а страждання.
Як повідомляє газета Stern,
психолог дійшла до такого висновку, фотографуючи людей, яких тільки що
полоскотали. На думку Харріс, обличчя таких людей були спотворені
гримасою страждання.
Дослідник нагадує, що римляни використовували лоскіт як тортури. У
Середньовіччі теж вдавалися до цього методу: голі ступні ніг жертви
фіксувалися, і кожен, хто проходив повз жертву, міг полоскотати її
ноги.
Вчені встановили, що навіть шимпанзе і щури бояться лоскоту, але
навіщо це потрібно, досі незрозуміло. Чарльз Дарвін свого часу
припустив, що лоскіт зміцнює соціальні зв’язки. У свою чергу Крістіна
Харріс, що займається дослідженням природи цього феномена, переконана,
що лоскіт є рефлексом, покликаним захистити особливо вразливі місця на
нашому тілі.
Якраз там, де на тілі розташовані особливо чутливі місця, нам
особливо лоскотно: на животі і в районі талії, де розташовані важливі
органи, а також у пахвовій западині і на ступнях, - відзначає ФактNews.
Втім, вчених до цих пір бентежить той факт, що цей рефлекс не зник у процесі еволюції.
Лоскіт сприймається мозком як подразник ззовні – а всяка зовнішня
дія може бути ворожою і її потрібно уникати. Тому ми інтуїтивно
ухиляємося, коли нас лоскочуть. Імовірно, саме тому ефект лоскоту
нівелюється, коли людина намагається сама себе полоскотати: все, що
виходить від нас самих, не становить для нас небезпеки, і організм це
просто ігнорує.
Нагадаємо, раніше вченим вдалося встановити, що коли людина
намагається сама себе полоскотати, у неї відключається ділянка мозку,
відповідальна за обробку тактильних відчуттів. Дослідники відзначають,
що при зовнішній дії мозок ніколи не відключається.
За матеріалами Stern, ФактNews