Історик М.Е.Поснов в своїй книзі „Історія християнської церкви” вказує на час появи іконопоклоніння: „В IV ст. з великими зусиллями, але все ж таки поступово запроваджуються ікони Спасителя, Божої Матері, Апостолів і Святих, не в розумінні портретів чи історичних повчальних картин, а в якості предметів для поклоніння”. Та не всі позитивно відреагували на дане нововведення. Наприклад, святий Епіфаній Кіпрський, який жив саме в той час, в своєму „Заповіті", датованому біля 315 р. н. е., заповів не заносити ікони в церкви. Аж тільки в сьомому столітті на Трульському Соборі в 692 році приймаються основні засади іконопоклоніння. Таким чином, через 700 років після Христа і Апостолів з'явилось перше церковне рішення про поклоніння іконам. Та однак цьому рішенню не вдалось довго проіснувати. В 754 році зібрався VII Вселенський собор, учасниками якого були майже всі візантійські єпископи в кількості 338 чоловік. Вони всі виступили проти ікон. В рішенні даного собору було проголошено, що „всі ікони, зроблені з будь-якого матеріалу, також писані фарбою за допомогою мистецтва живописців, повинні бути викинуті з християнських церков”. В сьомому параграфі рішення собору було зазначено, що „використання ікон заборонено Святим Письмом”. Отже, як ми бачимо, в православній церкві в ту епоху виник рух, до того ж вселенських масштабів, який не тільки поклав під сумнів іконопоклоніння, але й визнав його недійсним з точки зору Святого Письма. Пізніше, в 787 р. за ініціативою імператриці Ірини і патріарха Тарасія, відбувся наступний Вселенський собор, під час якого було відновлено іконопоклоніння і так продовжується по сьогоднішній день - одні за ікони, інші – проти. Головне розпізнати, де знаходиться істина.